Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

class="p1">Хоча я й приготувалася заздалегідь до гармидеру й штовханини в кімнаті аудієнцій, мене аж на крок відкинуло назад, коли я туди увійшла. Придворні, недостатньо значущі та впливові, щоб їх допустили до приватного покою королеви, намагаючись зайняти місця за обіднім столом, поки там все не поїли до них, штовхнули мене на бігу. Мій шлунок судомно стиснувся від запаху смаженої оленини. Я ніяк не могла до неї звикнути, і майбутній дитині вона також не подобалася.

П’єр та Енні стояли під стіною разом із іншими слугами. Побачивши мене, вони явно зраділи.

— А де мілорд? — спитався П’єр, витягуючи мене з купи тіл.

— Розважає королеву, — відповіла я. — Я надто стомлена і не можу ані стояти, ані сидіти і їсти. Ви не могли б провести мене до кімнати Метью?

П’єр кинув занепокоєний погляд на вхід до приватних покоїв.

— Аякже.

— Я можу провести вас туди, господине Ройдон, — запропонувала Енні. Щойно повернувшись із Праги й уже вдруге відвідуючи двір королеви Єлизавети, вона досить добре навчилася напускати на себе вигляд удаваної невимушеності.

— Я показав їй кімнату мілорда, коли вас повели на зустріч з її величністю, — пояснив мені П’єр. — Та кімната неподалік, на нижньому поверсі, під апартаментами, в яких колись мешкала дружина короля.

— А тепер ту кімнату, мабуть, використовують фаворити королеви, — стиха мовила я. Без сумніву, там спав і Волтер або не спав — як доведеться. — Почекай тут на Метью, П’єре. А ми з Енні підемо самі.

— Дякую, мадам, — із вдячністю поглянув на мене П’єр. — Мені не подобається залишати його надовго з королевою.

Обслуга королеви наминала свій обід у значно менш привабливій обстановці кімнати стражників. Коли ми з Енні проходили повз них, вони з цікавістю зиркнули на нас.

— Тут має бути пряміша дорога, — сказала я, прикусивши губу і дивлячись униз на довгий сходовий марш. Велика зала, поза сумнівом, буде ще щільніше напхана відвідувачами.

— Вибачте, господине, але іншої дороги немає, — вибачливо заперечила Енні.

— Тоді готуймося до зіткнення з юрмою, — зітхнула я.

У Великій залі було повно-повнісінько претендентів на увагу її величності. Коли я увійшла туди з боку апартаментів королеви, моя поява була зустрінута збудженим шепотом і шелестом спідниць, слідом за якими відразу ж почулося розчароване бурмотіння: я виявилася істотою нецікавою і незначущою. При дворі Рудольфа я вже встигла звикнути бути у центрі уваги, але мені все одно було некомфортно відчувати на собі важкі погляди людей, легенькі поштовхи нечисленних поглядів демонів та швидкий лоскотний погляд однієї-єдиної відьми. Коли ж мені у спину вперся холодний погляд якогось вампіра, я стривожено озирнулася.

— Що таке, господине? — спитала Енні.

Я уважно обдивилася натовп, але так і не змогла визначити, звідки йшов той погляд.

— Та нічого, Енні, — неспокійно пробурмотіла я. — То моя уява коники викидає.

— Вам конче необхідно відпочити, — докірливо сказала мені дівчинка з інтонацією, дуже схожою на Сюзаннину.

Але в просторих апартаментах Метью на першому поверсі, чиї вікна виходили на приватний садок королеви, мені відпочити не судилося. Бо я застала там англійського драматурга номер один. Я відіслала Енні витягувати Джека з халепи (а він на той час уже неодмінно мав вскочити в ту чи іншу халепу), зосередилася і взяла себе в руки, швидко приготувавшись до зустрічі з Крістофером Марлоу.

— Привіт, Кіте, — сказала я. Демон відірвав погляд від письмового столу Метью, безладно всипаного аркушами з віршами. — Сам-один?

— Волтер та Генрі обідають у королеви. А чому ти не з ними? — Кіт був блідий, худий та знервований. Він підвівся і став збирати свої папери, стурбовано поглядаючи на двері, наче з них хтось ось-ось мав заявитися і перервати нашу розмову.

— Я так втомилася, — сказала я, позіхаючи. — Але тобі не треба йти. Залишайся й чекай на Метью. Він з радістю з тобою зустрінеться. Що ти пишеш?

— Поему, — різко відповів Кіт і так само різко сів. Щось було не так. Демон був явно чимось знервований і сіпався.

Позаду нього на стіні висів гобелен, на якому була зображена золотоволоса дівчина, яка стояла на вежі, що бовваніла над морем. У руках дівчина тримала ліхтар і вдивлялася в темряву. Он воно що! Я враз усе зрозуміла.

— Ти пишеш про Геро та Леандра. — Я мовила це речення не як запитання. Вочевидь, Кіт сохнув за Метью і працював над епічною любовною поемою іще відтоді, як ми в січні місяці сіли на борт корабля в Грейвсенді. Кіт промовчав.

Через кілька секунд я процитувала відповідні рядки:

Божився дехто: він — дівчи´на в чоловічім одязі прекрасна,

Бо в йóго вигляді — усе, чого чоловіки бажають так пристрáсно:

Усміхнені вуста і очі промови´сті та іскристі,

Що випромінюють жагу безмежного кохання.

Сказав один, забачивши незвичну чарівливість юнака:

«Леандре, ти вродився для любовних втіх,

Чому ж нікого не кохаєш, і ніхто тебе не любить?

Кіт вибухнув, зірвавшись зі свого крісла.

— Що за відьомські коники?! Я роблю, що роблю, а тобі яке до цього діло?!

— Ніяких коників, Кіте. Хто зрозуміє тебе краще за мене? — обережно мовила я.

Кіт начебто взяв себе в руки, хоча руки його продовжували тремтіти.

— Я мушу йти. Мені треба декого зустріти на арені для турнірів. Подейкують про пишне видовище, яке влаштують наступного місяця перед тим, як королева вирушить у свою літню подорож. — Кожного року Єлизавета мандрувала країною з процесією фургонів із помічниками та придворними, висмоктуючи кошти з дворян і залишаючи після себе порожні комори та велетенські борги.

— Я неодмінно передам Метью, що ви сюди заходили. Він пожалкує, що проґавив вас.

Раптом очі Марлоу заіскрилися яскравим світлом.

— А, може, підете зі мною, пані Ройдон? Зараз гарний день, а ви й досі не бачили Гринвіча.

— Дякую, Кіте, — відповіла я, ошелешена такою швидкою зміною настрою. Утім, він усе ж був демоном. І сохнув за Метью. Хоча я й сподівалася відпочити, а пропозиція Кіта була мені відверто нецікавою, я таки зробила над собою зусилля в інтересах гармонізації стосунків. — А це далеко? Я дещо втомилася після подорожі.

— Зовсім недалеко, — вклонився Кіт, пропускаючи мене вперед.

Арена для турнірів у Гринвічі була схожа на великий легкоатлетичний стадіон із відгородженими мотузками зонами