О. Генрі - Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

Марті було сорок років, вона мала банкову книжку на дві тисячі доларів, фалшиві зуби і жалісливе серце. Багато повиходило заміж жінок, у яких шансів було куди менше, ніж у міс Марти.

Двічі-тричі на тиждень до хлібні заходив покупець, яким вона останніми часами почала цікавитись. Це була літня людина в окулярах, з темною, окуратно підстриженою гостренькою бородою.

Він говорив по англійському з сильним німецьким акцентом. Одежа в нього була поношена, подекуди поштопана і сиділа на ньому мішкувато з багатьма зморшками. Проте, він мав охайний вигляд і дуже гарні манери.

Він завжди купував дві черстві булки. Свіжі коштували по п’ять центів кожна, черстві ж по п’ять пара. Він ніколи не купував нічого крім черствих булок.

Якось міс Марта побачила в нього на пальцях червоні й брунатні плями. Вона вирішила, що він художник і дуже бідний. Немає сумніву, що він живе на горищі, малює там свої картини, їсть черстві булки і мріє про чудесні речі, що продає в своїй крамниці міс Марта.

Часто, коли міс Марта їла биті котлети і пила чай з пухкими булочками та варенням, вона зітхала і думала, як би це було гарно, якби художник з гарними манерами міг ділити з нею цю смачну трапезу замість гризти сухі шкоринки в себе на вбогому горищі. У міс Марти, як уже сказано вище, було жалісливе серце.

Щоб перевірити свою гадку щодо його професії, вона якось винесла з своєї кімнати картину, яку купила на аукціоні, і поставила її біля полиць за прилавком.

Це був венеціанський краєвид. Розкішний мармуровий палаццо (так було написано на картині) стояв на передньому плані землі, чи то пак води. Крім того, там було багато гондол (і в одній з них леді, яка проводила рукою по воді), хмари, небо і сила світлотіні. Ні один художник не міг не звернути уваги на таку картину.

Через два дні прийшов покупець.

— Будь ласка, дві черстві булки.

— У вас чудова картина, мадам, — сказав він, коли вона загортала хліб.

— Справді? — вигукнула міс Марта, не тямлючись від задоволення з своєї вигадки. — Я так люблю мистецтво і... (ні, ще було надто рано сказати "художників") і картини, — закінчила вона. — Так, на вашу думку, це гарна картина?

— Баляц, — сказав покупець, — погано намальована. Перспектива неправильний. Бувайте здорові, мадам.

Він узяв свій хліб, уклонився і поспішно вийшов.

Так, він безумовно художник. Міс Марта віднесла картину назад до кімнати.

Як м’яко й лагідно сяють у нього очі за окулярами! Яке в нього високе чоло! Уміти з першого ж погляду розібратися в перспективі — і їсти самісінький черствий хліб. Так, генієві завжди доводиться бідувати, поки його визнають.

Як би це було добре для мистецтва і для перспективи, якби генія піддержували дві тисячі доларів у банку, хлібня і жалісливе серце — але, міс Марто, це все тільки мрії.

Тепер, заходячи до крамниці, він часто балакав з нею через прилавок. Здавалось, він прагнув підбадьорливих слів міс Марти.

Як і раніш, він купував лише черстві булки. Ніколи не питав ні пирогів, ні торта, ні чудесних гарячих пундиків.

їй здавалось, що він останнім часом змарнів і занепав духом. У неї аж серце боліло від бажання додати чого-небудь смачного до його нужденної покупки, але в потрібну хвилину мужність покидала її. Вона боялась образити його. Вона знала які художники горді.

Виходячи до крамниці, міс Марта почала надівати блакитну в цяточки шовкову блузку. В задній кімнаті вона варила таємничу мішанину з насіння айви й бури. Аджеж багато хто вживає цієї мішанини, щоб мати гарний колір обличчя.

Одного дня покупець увійшов до хлібні, як звичайно, поклав на прилавок п’ять центів і спитав пару черствих булок. Коли міс Марта діставала їх, на вулиці почулися звуки ріжка, брязкіт і мимо хлібні з грюкотом проїхала пожежна валка. Покупець поспішив до дверей, як і кожний зробив би на його місці. В пориві надхнення міс Марта вирішила використати нагоду.

На долішній полиці за прилавком лежав фунт свіжого масла, що їй приніс молочник хвилин з десять тому. Міс Марта поробила хлібним ножем глибокі надрізи в булці, поклала в них по чималій грудці масла і щільно стиснула їх.

Коли покупець знов підійшов до прилавку, вона вже загортала хліб у папір.

Коли ж, після особливо приємної коротенької розмови, він пішов, міс Марта всміхнулася про себе, але не без легкого замирання серця.

Чи не занадто це сміливо? Чи не образиться він? Ні, не може бути. Аджеж немає мови їстивних речей, і масло ж не є емблема нежіночої сміливости.

Цього дня вона багато думала про все це. Вона уявляла собі ту хвилину, коли він викриє її маленький обман. Він покладе набік свої пензлі й палітру. Поруч буде стояти мольберт з картиною, яку він малює і на якій перспектива поза всякою критикою.

От він готується поснідати сухим хлібом і водою. Він ріже булку... ах!

Міс Марта зашарілась. Коли він буде їсти, чи подумає він про ту руку, що поклала масло ? Чи ...

Дзвоник біля дверей до крамниці несамовито задзеленчав. Хтось увійшов, грюкнувши дверима.

Міс Марта побігла до крамниці. Там було двоє чоловіків. Один — молодий, з люлькою в зубах, вона його ніколи раніш не бачила. Другий був її художник.

Обличчя в нього було багрове, капелюх зсунувся на потилицю, волосся розкудовчилося. Він стиснув кулаки і люто погрозився ними до міс Марти. До міс Марти!

— Dummkorf[549] — оглушливо кричав він. — Tausendonfer![550] — чи щось у цьому роді по-німецькому.

Молодий чоловік старався вивести його.

— Я не піду, — кричав той сердито, — не піду! Я їй скажу!

Він барабанив кулаками по прилавку міс Марти.

— Ви попсували мені, — кричав він, і сині очі його метали блискавиці за окулярами. — Я хочу сказати вам... ви, стара шкідлива кішко!

Міс Марта притулилась у знемозі до полиць і поклала руку на свою блакитну в цяточки шовкову блузку. Молодий чоловік схопив німця за комір.

— Ходім, — сказав він. — Ви вже досить наговорили їй. — Він витяг розлюченого товариша за двері на тротуар і потім повернувся до крамниці.

— Я вважаю, мадам, — сказав він, — за свій обов’язок пояснити вам, через що вчинився увесь цей гармидер. Це Блюмберґер. Він рисовник. Я працюю з ним в одній конторі.