Леонід Плющ - У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ

КИЇВ

Почав було займатись зосереджуванням за раджа-йогою. Але після двох тижнів занять якось на лекції виявилося, що я настільки зосереджувався на одній думці, що втрачав будь-який зв’язок з дійсністю. Я злякався, бо зрозумів, що без досвідченого керівника я можу зіпсувати собі психіку.

Дуже великий вплив справила етика йогів. Вперше я зіткнувся з тонким аналізом ставлення людини до себе, до інших людей, до Бога і т. д. Теза йогів «тіло — храм духа, і тому треба турботливо ставитись до тіла» протилежна традиційному християнському нехтуванню і навіть презирству до тіла. Хоча за характером своїм я ближчий до християнства, проте в цьому плані йогівське ставлення до тіла здавалось і здається мені ближчим до науки.

Перший самвидав, з яким я зіткнувся, був самвидав з йоги, теософії й антропософії, хіромантії. Тільки після закінчення університету трапились перші твори художнього самвидаву — вірші Волошина, Мандельштама, виступ Паустовського на захист Дудінцева.

Через захоплення йогою я познайомився з одним інженером. Зблизило нас також зацікавлення науковою фантастикою.

Мій новий товариш захоплювався абстрактним живописом. Мені він був незрозумілий, але на той час я вже навчився з пошаною ставитись до поглядів та інтересів інших людей. Він намагався пояснити мені сенс абстрактного живопису, але я так нічого й не зрозумів. Зате почалось захоплення Врубелем, Реріхом, Чурльонісом і пізнім Ван-Ґоґом. Я нарешті усвідомив, що спроба пізнати прекрасне за допомогою самої тільки думки приречена на провал (думка приходить після інтуїтивного осягнення).

Чим більше я заглиблювався у літературу про телепатію, тим більше ставало зацікавлення паранормальними явищами. Ми з декількома друзями пішли на кафедру психології і запропонували організувати гурток телепатії. Один з викладачів психології заявив: «Ну що ж, захоплення телепатією краще, ніж деякі інші студентські захоплення». І погодився допомагати нам організовувати експерименти.

Я прочитав доповіді про телепатію у декількох інститутах, щоб привернути до нашого гуртка фахівців різних профілів.

На цей час у радянських пресі з’явились перші статті про телепатію. З них я довідався про те, що в Москві живе співробітник академіка Бехтерева — Б. Б. Кажинський, який разом з Дуровим і Бехтєрєвим проводив експерименти з телепатії у 20–30-х роках. Я написав до Кажинського і приїхав до нього. Кажинський зустрів мене дуже радо, бо бачив у мені одного з юнаків, які продовжать те, що було зроблено в телепатії до війни. За столом сиділо нас четверо — Кажинський, його дружина, молодий медик Е. Наумов і я. Наумов, вибравши момент, запропонував (задля жарту) допомогти йому в псевдотелепатичному експерименті — підштовхувати його у потрібні моменти ногою. Я погодився. Коли ми демонстрували фокус, Кажинський намагався розкрити обман, але нам вдалося його обдурити. Він серйозно повірив у те, що це телепатія. Мені було перед ним дуже соромно, але виходу з неправдивої ситуації, що склалась, я не знайшов.

Інтерес до Кажинського відразу зник. Я прийшов до принципу, якого потім завжди дотримувався у парапсихології: парапсихолог повинен передбачати обман або ж самообман в експериментах заздалегідь і проводити експеримент так, щоб обман був неможливий. Парапсихолог не має права вірити чесному слову.

Підчас цієї ж поїздки я познайомився з одним з найкращих фантастів Радянського Союзу — палеонтологом Єфремовим. З художнього погляду його твори дуже слабкі, зате фантазія здавалась дійсно науковою. Як і Ціолковський, Єфремов у своїй фантастиці намагається розглядати ті чи інші наукові гіпотези, розвиваючи їх поза межі встановленого наукою, завжди спираючись на головні наукові принципи нинішнього дня. У «Туманності Андромеди» Єфремов змалював комуністичне суспільство, змалював так яскраво, як ніхто інший до нього. Я розпитав його про деякі ідеї, які в романі зачеплені мимохідь. Особливо цікавила мене «третя сигнальна система». Наскільки я зрозумів Єфремова, цим терміном він означив зближення чуттєвого й розумного начала у психіці людини майбутнього (телепатія входить у це поняття як особливий елемент).

Потім ми обговорили проблему досягнення фізичного безсмертя за допомогою науки. Єфремов заперечував, що це можливо, я ж намагався довести протилежне. Зійшлись ми лише на безсмерті людства і на тому, що твердження Енгельса про неминучу смерть людства недіалектичне.

Єфремов розповів, що інтереси у фантастиці у нього дещо змінились. У центрі його уваги — найближчі перспективи розвитку суспільства, зокрема, високорозвинуті антигуманні суспільства (згодом він написав на цю тему роман «Година бика») і психологія людини, її недосліджені галузі — психологія прекрасного, парапсихологія і т. д. (про це він написав роман «Лезо бритви» — найгірший в художньому плані і лише в окремих місцях цікавий з наукового боку).

Також я їздив у Ленінград до парапсихолога професора Васільєва.