Ляна Аракелян - У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян

– Помовчіть, будь ласка, вам потрібно берегти сили. Леді, залиште нас удвох. І кота заберіть із собою.

Я взяла на руки сонного Бунта, той тільки замурчав, і ми вийшли з кімнати. До нас поспішала Тіа.

– Я чула про те, що трапилося. Як твій наречений?

Наречений? Гаразд, нехай буде так. Не обов’язково всіх ставити до відома про наші з Герой стосунки. Ми тільки зустрічаємося.

– З ним цілителька Армілсім.

– А, ну тоді, можна не турбуватися, – весело підморгнула ельфійка. – Усе буде гаразд. Якщо вона в Маруни його відвоювала, то найстрашніше позаду.

– Ти карту дістала? – перервала її Кхибра.

– Я, власне, з цього питання до вас і прийшла.

– Так не тягни, – поквапила її я.

– Мені вдалося тільки рознюхати де вона. Рані сховав її до родового сейфу. У мене немає до нього доступу.

– А в кого є? – запитала я.

– У Лікраніеля, Раартанеля, Армілсім, Ілліарнії...

– Гаразд, досить перераховувати. Краще скажи, хто може її дістати?

– Уся надія на Ліка, – зітхнула Тіа.

До кімнати підійшла похмура група хлопців.

– Як він? – кивнувши на двері, запитав Альг.

– Не знаю. Був блідий. Зараз у нього цілителька.

– Ой, та що ви драматизуєте? – кліпнула очиськами Тіа.

– Згинь! – процідив Лікраніель.

– Між іншим, я дізналася, де захована карта, – усміхнулася ельфійка і повела рожевим вушком, на якому красувалася срібна кафа у вигляді птаха.

Хлопці пожвавилися.

– Руто, – запитально підняв брову Лік, не відводячи погляду від Тіатаріасси, – може, розкажеш, що тут сталося, поки нас не було, і звідки ця стукачка знає про карту?

– Ти нестерпний! – зло вигукнула Тіа. – Я всього лише раз... а ти…

– Ти видала мене батькові. І цього одного разу було достатньо, щоб тобі не довіряти, – жорстко відповів ельф.

– Знайшли місце з’ясовувати стосунки, – незадоволено пробурмотів Богріс. – Вгамуйся, Лік. Твої почуття зрозумілі, але зараз нам важлива карта.

Тіа, підібгавши губи, дивилася на Ліка з ненавистю. Ех, по-моєму, дівчина просто закохана, а Лік цього не помічає.

– Карта у вашому родовому сейфі, – Тіа перевела подих. – Покажи на що ти здатен, Лікраніель. Дістань карту.

– Ліку, – м’яко взяла його під лікоть Кхибра, – Тіа має рацію...

– У чому це вона має рацію?! – вибухнув ельф.

– Не кричи! – шикнув на нього Альг.

– У чому це вона має рацію? – перейшов на гарячий шепіт Лік.

– У тому, що тільки ти її можеш дістати.

– У мене є план, – обвела я поглядом хлопців.

Ми стали тісним колом.

– Тіа, – покликала я ельфійку, – йди до нас. Без тебе ми не впораємося.

Лік так і буде комизитися. А ельфійка знадобиться ще.

Тіа для видимості трохи повагалася, і стала в коло разом із нами. Я озвучила те, що щойно мені спало на думку.

– А якщо він не захоче? – засумнівався Лік.

– Тоді придумаємо щось інше, – відповіла я.

Двері кімнати Германа відчинилися і в коридор вийшла цілителька.

– Мені довелося занурити вашого друга в цілющий сон, – сказала вона.

– І скільки він спатиме? – поставила я резонне запитання.

– Тиждень, – спокійно відповіла цілителька. – Він сам винен у тому, що завчасно встав з ліжка.

Ми завмерли. Тільки цього не вистачало! У нас п’ять днів, щоб відшукати прокляту королеву. Без Германа ми не впораємося. А його занурили в цілющий сон! Куди це годиться?

– Дякую, – похмуро подякувала я їй.

– Все з ним буде гаразд, – по-своєму, зрозуміла вона мене й пішла.

– Потрібно йти до Самаекеша, – спокою Тіа можна було лише позаздрити. – Він єдиний, хто може сказати, що нам робити.

– Де він зараз? – запитав Лік.

– Там де й був. Біля Уламків Пам’яті.

– Але до них же... – Лік сам собі закрив рота долонею.

Але з його схвильованого вигляду всі зрозуміли, що добиратися туди не одну годину.

– Полетимо на крехтенслоксах, – заспокоїла Тіа Лікраніеля.

– Ага, тільки як ти собі це уявляєш?

– Поговорімо про це після вечері.

– Тоді так, – узяв усе у свої руки Альгін, – Рута розмовляє зі Скріраніелем. Ти, Ліку, дістаєш карту, а Тіа домовляється про наш політ. Півтори години на все вистачить?

– Не знаю, на скільки затягнеться наша бесіда, – чесно відповіла я.

– Головне, щоб братика не потягнуло пофілософствувати. Тоді вони й до ранку не закінчать, – пробурчав ельф.