Поліна Ендрі - Мама для Зефірки, Поліна Ендрі

Чоловік обережно схилився над ліжком, роздивляючись сплячу дівчину, яка ще недавно здавалася йому просто плодом його уяви. Вона гарна, йому сподобалася. Чимось нагадувала його дружину. Може тому він учора поцілував її. Він щось відчув, щось таке, чому не було пояснення, але в той же час саме серце ніби підказувало йому, чому він так вчинив. Немов відчувши на собі його пильний погляд, Арина повільно розліпила повіки, сонно моргнувши.

- Доброго ранку, - сказав він тихо, не бажаючи її злякати. І не дарма. Округлені очі дівчини видали страх, але через секунду вона заспокоїлася, згадавши про все.

– Що? Де... Котра година? - хрипко пробурмотіла вона, озираючись на всі боки.

- Арино, - спокійна усмішка сама по собі розтяглася губами. - Арино, заспокойся. Зараз дев'ята ранку.

- Скільки? Боже мій, я ж на роботу спізнююся!

Підскочивши з ліжка, дівчина ніби реактивна ракета почала бігати по кімнаті, тільки ще більше розважаючи його.

Чоловік завалився на її ліжко, схрестивши ноги та руки за головою, зі спокійною усмішкою спостерігаючи, як дівчина вихором гасає спальнею, з одного кінця в інший і навпаки, збираючи речі. Він то уже давно змирився з тим, що вони з цією дівчиною ще не так скоро розлучаться, а ось їй про це доведеться ще дізнатися.

Різко загальмувавши, вона ніби тільки зараз про нього згадала і помітила, що він ліг на її ліжко.

- А ви... Ви не збираєтесь їхати?

Очі Аріни стали більшими як блюдця.

- Ні, - відповів він просто.

- Ось як.

Дівчина від подиву навіть присіла, притиснувши до грудей світлу сорочку з темними штанами. Вона виглядала такою смішною і мило розпатланою в піжамі з оленями. Він ледве стримався, щоб не засміятися вголос. Вона б точно неправильно зрозуміла.

- Виглянь у вікно, - тепер уже він казав їй про це, знаючи, що вона там побачить.

Дівчина зиркнула на нього, а потім недовірливо подивилася у вікно. За ніч снігу нападало ще більше. Дороги все ще розчищають. Але є в цьому плюс. Він матиме перший вихідний за останні півроку.

- Тобто... Ми з вами застрягли разом на цілий день? - До неї все дійшло набагато швидше, ніж учора до нього.

- Ага, - весело відповів він. Це, здається, ще більше збило з пантелику дівчину.

Вона зітхнула, а потім підвелася, все ще перебуваючи в спантеличеності від почутого.

- Добре, - кивнула сама собі. - Я тоді зателефоную начальнику, скажу, що не зможу вийти.

Чоловік не стримав смішок, але швидко придушив його. Арина зупинилася, округливши очі.

- В чому справа?

- Думаю, це без потреби. Ти як вважаєш, де твій начальник зараз перебуває, враховуючи погодні умови?

Дівчина дивилася на нього кілька хвилин, насупивши брови. За її напруженим виразом було видно, що вона й справді думає. Потім її брови різко розгладилися і обличчя наповнилося усвідомленням.

- Вдома, - видихнула вона. Бінґо. Чоловік задоволено кивнув головою.

- До речі, я вирішив твоє питання із поліцією. Вчора ти закотила істерику, я вирішив, що мені треба якось полегшити свою провину. Ніхто тебе не потурбує.

Арина дивилася на нього кілька секунд, без жодних видимих ​​емоцій, які натякали на віддалену реакцію.

- А де Зефірка? - Раптом запитала вона, оглянувши кімнату.

Йому сподобалося те, з яким хвилюванням вона про це спитала.

– Спить. Ми прокидалися вже двічі, я її погодував, знайшов у тебе дитяче харчування. Вибач, довелося покопатися у твоєму холодильнику.

- Так, я вчора купила їй все потрібне.

- А ти тямуща, - посміхнувся чоловік. - Дуже непогано впоралася, враховуючи, що у самої немає дітей. Слухай, Арін, а сходимо на побачення?