Джоан Роулінг - Кувала Зозуля, Джоан Роулінг

може, і сама не вірила в існування убивці, і бачила, що й Страйк не вірить, але поринула у процес доведення факту його неіснування.

Весь цей тиждень захопив Робін сильніше, ніж вона готова була зізнатися Метью. Навіть дзвінки у компанію «Бест-Філмз», яка належала Фреді Бестиґі (Робін надзвонювала двічі на день і раз у раз чула відмову з’єднати її з кінопродюсером), давали відчуття власної важливості, якого вона не відчувала за всю попередню кар’єру. Робін захоплювалася роботою людського розуму: в університеті вона вивчала психологію, поки її навчання не обірвалося через непередбачувані обставини.

О пів на одинадцяту Страйк ще не прийшов, зате прийшла дебела пані в жовтогарячому пальті й пурпуровому в’язаному береті, з нервовою усмішкою. Це була місіс Гук, відома Робін — лише на ім’я — як друга Страйкова клієнтка. Робін усадовила місіс Гук на продавлений диван поруч зі своїм столом і принесла їй чашку чаю. (Потому як Робін, ніяковіючи, розповіла Страйкові про хтиві погляди містера Крауді з нижнього поверху, той купив дешеві чашки і коробку чаю в пакетиках).

— Знаю, я прийшла зарано,— вже втретє повторила місіс Гук, ледь присьорбуючи гарячущий чай.— Я вас раніше не бачила — ви новенька?

— Я тимчасова,— відповіла Робін.

— Гадаю, ви здогадалися, справа в моєму чоловікові,— говорила місіс Гук, не слухаючи.— Ви таких жінок, як я, мабуть, щодня бачите, так? Жінок, які воліють знати найгірше. Я вагалася роками, роками! Але краще знати, правда ж? Краще знати. Я гадала, Корморан буде в себе. Він зараз щось робить в іншій справі, так?

— Саме так,— відповіла Робін, яка гадала, що насправді Страйк вирішує якісь питання, пов’язані з його таємничим особистим життям; коли він казав, що запізниться, то вигляд мав замкнутий.

— А ви в курсі, хто його батько? — спитала місіс Гук.

— Ні, не в курсі,— відповіла Робін, гадаючи, що йдеться про чоловіка бідолашної жінки.

— Джонні Рокбі! — драматично повідомила місіс Гук.

— Джонні Ро...

Робін відібрало мову, бо водночас стало зрозуміло, що місіс Гук говорить про Страйка і що за скляними дверима з’явилася Страйкова масивна постать. Робін помітила, що він несе щось величеньке.

— Місіс Гук, заждіть хвилинку,— сказала вона.

— Що? — спитав Страйк, визирнувши з-за картонної коробки, коли Робін вискочила з дверей і зачинила їх по собі.

— Там місіс Гук,— пошепки повідомила вона.

— Та щоб його. На годину раніше.

— Знаю. І я подумала, що вам варто, ну, навести лад у себе в кабінеті, перш ніж вона зайде.

Страйк опустив коробку на металеву підлогу.

— Мені треба позаносити з вулиці ще кілька таких,— сказав він.

— Я допоможу,— запропонувала Робін.

— Ні, ви йдіть підтримуйте люб’язну розмову. Вона вчиться гончарної справи й гадає, що чоловік зраджує її зі своєю бухгалтеркою.

Страйк покульгав униз, лишивши коробку поруч зі скляними дверима. Джонні Рокбі! Невже таке можливо?

— Він уже майже тут,— бадьоро сказала Робін до місіс Гук, сідаючи за стіл.— Містер Страйк сказав мені, що ви захоплюєтеся гончарством. Я сама завжди хотіла...

П’ять хвилин Робін краєм вуха слухала оповідь про здобутки в царині гончарства і про чарівного чуйного молодика, який там викладає.

Потім скляні двері відчинилися, й увійшов Страйк — без коробок, зате з увічливою усмішкою, зверненою до місіс Гук. Та аж підскочила.

— Ой, Корморане, що з оком? — вигукнула вона.— Підбили?

— Та ні,— озвався Страйк.— Якщо ви дасте мені хвилинку, місіс Гук, щоб я дістав вашу справу...

— Корморане, я знаю, що прийшла зарано, вибачте... Я всю ніч не могла заснути...

— Дайте-но я заберу чашку, місіс Гук,— запропонувала Робін, таким чином відвертаючи увагу клієнтки, щоб за короткі секунди, поки Страйк заходив у двері кабінету, та не помітила розкладачки, спальника і чайника.

За кілька хвилин Страйк знову з’явився, оповитий пахощами синтетичного цитруса, і місіс Гук, перелякано глянувши на Робін, зникла в його офісі.

Двері зачинилися.

Робін знову сіла за стіл. Ранкову пошту вона вже переглянула. Покрутившись на офісному стільці, вона буденно відкрила «Вікіпедію». Потім неуважно — ніби і не знала, що роблять її пальці — надрукувала два прізвища: «Рокбі Страйк».

Одразу ж відкрилася стаття з чорно-білим фото у заголовку: чоловіка, знаменитого ось уже чотири десятки років, неможливо було не впізнати. Він мав вузьке арлекінське обличчя і шалені очі, на які так легко малювати карикатури: через легку косоокість ліве око дивилося трішки вбік. Чоловік широко розтулив рота, його обличчям струменів піт, волосся розмаялося — Рокбі кричав у мікрофон.

Джонатан Ленард «Джонні» Рокбі (нар. 1 серпня 1948 року) — вокаліст популярного у 1970-і роки рок-гурту

«The Deadbeats», член Зали слави рок-н-ролу, володар кількох нагород «Греммі»...

Страйк на нього був і близько не схожий, хіба що очі такі ж самі трохи неадекватні — але у Страйка, врешті-решт, то був тимчасовий стан.

Робін прокручувала далі:

...мультиплатиновий альбом «Hold It Back» у 1975 році. Рекордний тур Америкою урвався через облаву наркополіцїі у Лос-Анджелесі й арешт нового гітариста Девіда Kappa, з яким...

А ось розділ «Особисте життя»:

Рокбі був одружений тричі. Перша дружина (1969-1973) — подруга зі школи мистецтв Ширлі Малленз, від якої Рокбі має одну доньку, Меймі. Друга дружина (1975-1979) — модель, актриса й активістка-правозахисниця Карла Астольфі, від якої він має двох доньок — телеведучу Габріеллу Рокбі й дизайнерку прикрас Даніеллу Рокбі. Третя дружина (з 1981 р. по нинішній час) — кінопродюсерка Дженні Трем, від якої Рокбі має двох синів, Едварда й Ала. Також Рокбі має доньку Пруденс Донлеві від актриси Ліндсі Фентроп і сина Корморана від відомої фанатки — суперґрупі сімдесятих років Леди Страйк...

З кабінету за спиною Робін почувся різкий крик. Робін рвучко схопилася на ноги, стілець, трусячись, від’їхав геть.

Крик став ще гучніший і пронизливіший. Робін бігом перетнула приймальню і відчинила двері до кабінету.

Місіс Гук, тепер без жовтогарячого пальта й пурпурового берета, у якомусь квітчастому балахоні до джинсів, гамселила Страйка кулаками у груди, завиваючи, як чайник перед закипанням. Зойк на одній ноті не припинявся — здавалося, якщо жінка зараз не вдихне, то задихнеться.

— Місіс Гук! — скрикнула Робін, хапаючи її ззаду під руки з обвислою шкірою, щоб зняти зі Страйка відповідальність за відсіч жінці. Але місіс Гук виявилася дужчою, ніж можна було виснувати з її вигляду; вона замовкла, щоб ковтнути повітря, але і далі молотила Страйка, тож йому лишилося тільки