Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

— Хижа… — Монео урвав і труснув головою. Подумав, що знає значення слова, але його шокувало саме слово. Бог-Імператор жартує?

— Хижак, Владико?

— Хижак покращує породу стада.

— Як це можливо, Владико? Ви ж не відчуваєте ненависті до нас.

— Ти мене розчаровуєш, Монео. Хижак не відчуває ненависті до своєї здобичі.

— Хижаки вбивають, Владико.

— Я вбиваю, але без ненависті. Здобич утамовує голод. Здобич добра.

Монео глянув угору, на обличчя Лето в сірому каптурі.

«Невже я пропустив наближення Черва?» — питав себе Монео.

Він з острахом шукав знаків. По гігантському тілі не пробігали здригання, очі не блищали, непотрібні плавники не звивалися.

— Чого ж ви прагнете, Владико? — ризикнув Монео.

— Людства, що може ухвалювати справді довгострокові рішення. Ти знаєш ключ до цього вміння, Монео?

— Ви багато разів казали про це, Владико. Це вміння змінювати свій розум.

— Змінювати, так. А знаєш, що я розумію під довгостроковістю?

— Для вас її слід вимірювати тисячоліттями, Владико.

— Монео, навіть мої тисячоліття — лише дрібний спалах порівняно з Вічністю.

— Але ж ваші перспективи мусять відрізнятися від моїх, Владико.

— На тлі Вічності кожна означена довгостроковість є короткою.

— То взагалі немає жодних правил, Владико? — У голосі Монео з’явилася нотка легкої істерії.

Лето всміхнувся, щоб зменшити напругу.

— Хіба що одне. Короткострокові рішення зазвичай провалюються у довгій перспективі.

Монео приголомшено труснув головою.

— Але ж, Владико, ваша перспектива…

— Час кожного скінченного спостерігача збігає. Замкнутих систем не існує. Навіть я лише розтягаю скінченну матрицю.

Монео відірвав погляд від обличчя Лето й зазирнув у віддалені коридори мавзолею. «Колись я там лежатиму. Золотий Шлях може продовжуватися, але я смертний». Лише Золотий Шлях, нерозривну тяглість якого він відчував, лише це важило. Знову повернувся поглядом до Лето, але не до тих цілковито синіх очей. Чи в цьому величезному тілі справді чаїться хижак?

— Ти не розумієш функції хижака, — промовив Лето.

Ці слова вразили Монео, бо вони натякали на читання думок. Подивився вгору, в очі Лето.

— Розумом ти знаєш, що навіть я одного дня помру якимось чином, — сказав Лето. — Але не віриш у це.

— Як я можу повірити в те, чого ніколи не побачу?

Монео зроду не почувався таким самотнім і наляканим. Що робить Бог-Імператор? «Я прийшов сюди, аби обговорити проблеми паломництва… і довідатися про його наміри стосовно Сіони. Він грається зі мною?»

— Поговорімо про Сіону, — сказав Лето.

Знову читання думок!

— Коли ви її випробуєте, Владико? — Це питання постійно крутилося у свідомості, але зараз, промовивши його, Монео відчув страх перед ним.

— Скоро.

— Даруйте, Владико, але ви знаєте, як я боюся за благо єдиної дитини.

— Інші пережили випробування, Монео. Ти теж.

Монео ковтнув слину, згадавши, як йому відкрили Золотий Шлях.

— Мене готувала мати. Сіона не має матері.

— У неї є Рибомовки. У неї є ти.

— Трапляються нещасні випадки, Владико.

В очах Монео з’явилися сльози.

Лето відвів від нього погляд, подумавши: «Він розривається між вірністю мені та любов’ю до Сіони. Яка зворушлива ця турбота про потомство. Хіба ж він не бачить, що все людство — моє єдине дитя?»

Знову повернувшись до Монео, Лето сказав:

— Ти маєш рацію, нещасні випадки трапляються навіть у моєму світі. Хіба ж це нічого тебе не вчить?

— Владико, цього єдиного разу ви не могли б…

— Монео! Ти ж не просиш мене, щоб я передав владу слабкому адміністратору.

Монео відступив на крок.

— Ні, Владико. Звичайно, ні.

— Тож довірся силі Сіони.

Монео розправив плечі.

— Зроблю те, що повинен.

— Сіону слід пробудити, аби вона виконувала обов’язки Атрідки.

— Так, звичайно, Владико.

— Хіба ж це не наша повинність, Монео?

— Не заперечую, Владико. Коли ви представите її новому Дункану?

— Спершу випробування.

Монео глянув униз, на холодну долівку крипти.

«Він так часто вдивляється в долівку, — подумав Лето. — Що він там може побачити? Тисячолітні сліди мого повозу? Ах, ні — це погляд у глибини, у королівство скарбів і таємниць, куди він сподівається невдовзі увійти».

Монео знову глянув угору, на обличчя Лето.

— Маю надію, що їй сподобається товариство Дункана, Владико.

— Будь певен. Тлейлаксу передали його мені в неспотвореному вигляді.

— Це тішить, Владико.

— Ти, без сумніву, зауважив, що його генотип напрочуд приваблює жінок?

— Таким було і моє спостереження, Владико.

— Є щось у м’якій пильності його очей, у мужніх рисах, каракулевому волоссі, перед чим рішуче не може встояти жінка.

— Як cкажете, Владико.

— Ти знаєш, що зараз він із Рибомовками?

— Мене поінформовано, Владико.

Лето всміхнувся. Звичайно, Монео поінформовано.

— Невдовзі вони приведуть його до мене для першого побачення з Богом-Імператором.

— Я особисто обстежив кімнату для побачення, Владико. Усе готово.

— Інколи я думаю, що ти хочеш мене ослабити, Монео. Зостав мені бодай щось.

Монео спробував приховати напад страху. Схилився і відступив назад.

— Так, Владико, але ж є певні речі, які я мушу робити.

Відвернувся і поспіхом пішов геть. Лише підіймаючись угору ліфтом, Монео усвідомив, що вийшов до того, як його відпустили.

«Він має знати, який я втомлений. Він вибачить».

* * *

Твій Владика дуже добре знає, що коїться у твоєму серці. Сьогодні голосу душі достатньо для порахунку з тобою. Я не потребую свідків. Ти не прислухався до своєї душі, а прислухався натомість до гніву й люті.

Владика Лето до прохача, з Усної історії

Нижче наведено оцінку стану Імперії 3508 року правління Владики Лето, узяту зі Скороченого викладу з Велбека. Оригінал міститься в Архіві Капітули Ордена Бене Ґессерит. Порівняльний аналіз показує, що скорочення не вплинули на суть викладу

Во ім’я нашого Святого Ордену та нерозривного Сестринства цей запис визнано точним і гідним внесення до Хронік Капітули.

Сестри Ченоа і Тавсуоко безпечно повернулися з Арракіса, щоб доповісти про підтвердження давно підозрюваної екзекуції дев’ятьох істориків, які зникли 2116 року панування Владики Лето в його Цитаделі. Сестри доповідають, що цю дев’ятку привели в несвідомий стан, а тоді спалили на вогнищах з їхніх же друкованих праць. Це узгоджується з розповідями, які розійшлися по всій Імперії. Визнано, що записи тих часів зроблені самим Владикою Лето.