Фредрік Бакман - Ми проти вас

зіграти в команді юніорів. Амат ним скористався. Він показав усім у цьому місті, що є переможцем, і перед ним відкривався шлях до мрій. Той матч став найкращим днем і найгіршою ніччю в його житті. Після гри його запросили на вечірку, куди також мала піти Майя Андерссон, а єдине, про що Амат мріяв навіть більше, ніж про хокей, — поцілувати Майю.

Амат багато випив, але ніколи не забуде кожної деталі того вечора — як він, хитаючись, переходив із кімнати в кімнату, серед п’яних і накурених підлітків, які співали й сміялися, як він піднявся сходами і почув, що Майя кличе на допомогу. Амат відчинив двері й побачив зґвалтування.

Коли Кевін зрозумів, що Амат усе бачив, він разом із Вільямом Лютом і ще кількома гравцями-юніорами запропонували хлопцеві все, про що той мріяв: місце в команді юніорів, зірковий статус і кар’єру, але в обмін на його мовчання. Кевінів тато дав Амату гроші й пообіцяв кращу роботу для його мами. Якщо хтось і засудить Амата за те, що той обдумував, як йому вчинити, то ця людина, мабуть, живе у світі, де мораль — проста і зрозуміла. Але так не буває. Мораль — це розкіш.

Кевінові батьки і спонсори клубу скликали збори й намагалися змусити Майїного тата піти з хокейного клубу. Вже наприкінці зустрічі туди прийшов Амат, став перед усіма і засвідчив, що бачив те, що зробив Кевін. На голосуванні підтримали Петера Андерссона, він залишився на своїй роботі.

Але що далі? Амат біжить усе швидше, ноги розпікає біль — але що ж, бляха, було далі? Кевіна не покарали. Майя не домоглася справедливості, а сам Амат вийшов зі зборів, наживши собі сотню ворогів. Лют із друзями вистежили його й побили, а якби Бубу в останню хвилину не перейшов на бік Амата і не захистив його, то могли би забити й до смерті.

Тепер у клубі «Гед-Хокей» не стануть вітати ні Амата, ні Бубу: Амат для них став стукачем, а Бубу — зрадником. А що з «Бйорнстад-Хокеєм»? Скоро він перестане існувати. Амат може стати одним із тих, хто через тридцять років сидітиме за барною стійкою, розповідаючи історію з купою «якщо» і «якщо б не». Він бачив їх на льодовій арені — тих чоловіків напідпитку з триденною щетиною і чотириденним похміллям, людей, чиї вершини залишилися в підлітковому віці.

Амат міг стати професіоналом, його життя могло змінитися, а тепер він ризикує бути списаним ще у свої шістнадцять років.

Амат заглиблюється в роздуми і навіть не помічає позаду «джипа». Коли авто проїжджає повз, Амат не здогадується, що останні п’ятдесят метрів пробіжки воно їхало за ним, тому що невідома особа мала встигнути визначити, чи дуже Амат віддалився від Бйорнстада і з якою швидкістю він біжить. Незнайома особа записує: «Амат. Якщо його серце таке ж велике, як легені».

* * *

Беньї сидить, спершись спиною на татову могилу. Його тіло гуде від купи самогону і трави, таке поєднання — ніби вимикач для голови. І Беньї вирубається. Щоб не перегоріти.

У Беньї є три старші сестри, різницю між ними можна зрозуміти за іменами. Ґабі має малих дітей, вона читає їм на ніч казки, рано лягає спати по п’ятницях і досі дивиться різні передачі по телевізору, а не на комп’ютері. Катя — барменка у «Коморі» в Геді, у п’ятницю ввечері вона наливає пиво й випроваджує за двері стосорокакілограмових п’яниць, які вирішили звільнити від передніх зубів інших стосорокакілограмових п’яниць. Адрі — найстарша сестра, вона самотньо живе біля свого собачого притулку за межами Бйорнстада, полює і ловить рибу, їй подобаються люди, які знають, коли треба стулити рота. Тому при слові «Беньї» Ґабі занепокоєно видихне: «З ним щось трапилося?», Катя зітхне й запитає: «Що він знову накоїв?», а от Адрі припре вас до стіни і буде вимагати пояснень: «Якого чорта вам здався мій брат?». Ґабі хвилюється, Катя вирішує проблеми, Адрі захищає — таким чином розділилася відповідальність між трьома сестрами, коли їхній тато взяв рушницю і пішов до лісу. Сестри знають, що таке серце, як у Беньї, не до снаги виховати — його можна, у найкращому разі, хіба приборкати. Тож коли Беньї живе як кочівник — то вдома у їхньої мами, то в лісі, то в когось із сестер, — до них повертаються їхні давні ролі. Коли Беньї ночує у Ґабі, вона досі, бува, прокрадається до нього перевірити, чи він дихає, хоча братові вже вісімнадцять. Коли бачиться з Катею, вона потурає йому й дозволяє вивалити з себе купи паскудства, тому що не хоче, щоб брат перестав приходити до неї зі своїми проблемами. А коли Беньї живе разом із Адрі біля собачого притулку, вона перед сном кладе собі під подушку ключ від шафи зі зброєю. Щоб молодший брат не натворив того самого, що їхній тато.

У цьому місті завжди були дорослі, які вважали Беньї бунтарем. Але його сестри знали, що все навпаки. Беньї став точнісінько таким, яким його хотіли бачити, бо молодому хлопцеві, який носить у собі величезну таємницю, доводиться швидко вчитись, що іноді найкращий спосіб заховатися — це виставити себе напоказ.

Ще дитиною Беньї першим зрозумів, що Кевін може стати зіркою, у Бйорнстаді таких називають «вишневе дерево», тому на льоду він пильнував, щоб Кевін мав удосталь простору, аби розквітнути. Беньї міг витримати і завдати стільки ударів, що чоловіки на трибунах говорили: «Оце я розумію хокеїст, цей спорт не для педиків, а для таких, як Беньї!». Що більше він бився, то сильнішу певність мали люди, думаючи, ніби знали його. Аж поки хлопець не став таким, яким його хотіли бачити.

Тепер йому вісімнадцять. Беньї встає й нахиляється до надгробка, цілує викарбуване татове ім’я. Потім ступає крок назад, стискає кулак і щосили б’є в те саме місце. З кісточок скрапує кров, але Беньї вже прямує дорогою через ліс, до Геда. Завтра в Алана Овіча мав бути день народження, і вперше за багато років Беньї відзначатиме його без Кевіна. Йому потрібен хтось, із ким увечері можна побитися.

Беньї так і не помічає «джипа». Авто стоїть під деревом. Невідома особа рушає під дощем до надгробка, дивиться на ім’я на плиті. Потім, сівши в машину, записує на своєму аркуші: «Овіч. Якщо він іще хоче грати».

Беньї. Амат. Бубу. Усередині кожної великої історії завжди відбувається багато малих. Поки троє молодих чоловіків у Бйорнстаді думали, що