Том Вейнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

був голлівудський фільм, Піт відрядив би кілера першим-ліпшим літаком до Ріо, щоб уладнати справу. Але відбувається інше. За справи береться група обслуговування клієнтів експортної компанії. Бос перепрошує Піта за недогляд щодо якості, бо, каже, його звична контактна особа не змогла доправити 20 кг, і довелося звертатися до іншого постачальника. Щоб виправити помилку, він обіцяє відрядити до Нідерландів «інженера», щоб переробити «крейдяний» кокаїн на щось путяще. Піт іще трохи бурчить із цього приводу, але кров не проливається.

Аналогічний епізод відбувається трохи згодом. Піт вдається до своїх старих трюків, цього разу з допомогою кур’єра, що має летіти з Південної Америки з валізою, напакованою кокаїном. План розвалюється, коли в кур’єра стається нервовий зрив перед посадкою до літака. Замість того щоб нести наркотики на борт, він кидає валізу в аеропорту, відмовляючись від продукту на тисячі доларів. Він сповіщає про новину Піта, який, не дивно, лютує і підозрює, що, далебі, кур’єр не викинув кокаїн, а продав комусь іншому. Якийсь час він, мабуть, бажав помститись і вбити кур’єра. Його постачальник кокаїну в Бразилії – мабуть, сподіваючись покутувати за попередню партію «крейди», – навіть пропонує сам уколошкати махляра. На щастя для кур’єра, у Піта є тверезіший брат, який вирішує сам рушити до аеропорту й перевірити ту версію. Він переконується, що кур’єр не бреше, й переконує Піта скасувати вбивство. Попри втрату (або й крадіжку) готівки за валізу кокаїну, некомпетентний перемитник лишається жити до наступного разу.

Історії Піта – лише деякі з багатьох випадків, проаналізованих у вельми незвичній доповіді Європейської Комісії про те, що відбувається, коли йдуть нанівець великі оборудки з наркотиками29. Автори перелопатили досьє в голландській поліції, щоб виокремити детальну інформацію про 33 змарновані кокаїнові угоди. То все були транзакції на чималі суми, бо йшлося принаймні про 20 кг наркотику, а в кількох випадках – про кілька тонн. Як і в британському дослідженні, маємо неабиякі приклади некомпетентності. Таємниця однієї угоди вийшла назовні після того, як деталі відправили факсом на хибний номер. Велику партію втратили після відправки до Антверпена, а чекали на неї в Роттердамі. Іноді задуми в стилі Джеймса Бонда провалюються в стилі містера Біна30. В одній оборудці перемитники розробили складний план імпорту кокаїну, запакованого в спеціальні туби, що кріпилися до корпусу судна, а витягти їх мали водолази. Наркотики успішно ховають, корабель прибуває до голландської гавані. Але все пішло нанівець, бо в пірнальників сталася якась неприємність, і вони не змогли потрапити у воду. Кокаїн так і лишився на місці і, можливо, все ще подорожує світом, примоцований до дна якогось танкера.

Основна увага в дослідженні приділяється тому, як ці суперечки вирішуються. Автори вважають, що, як і Піт, терплячий імпортер кокаїну, більшість торгівців за змогою використовують ненасильницькі методи врегулювання розбіжностей. З 33 випадків, більшість із яких пов’язані з втратами тисяч євро, дві третини залагоджуються без насильства. Це могло б здатися дивним. Наркотики і насильство нерозлучні, бо застосування сили або принаймні загроза її застосування – єдиний спосіб, яким наркокартелі можуть забезпечити виконання контрактів. Як уже згадувалося, наркокартелі не можуть позиватись і вирішувати проблеми в суді.

Хоча без зайвого роздуму єдиним способом забезпечити дотримання умов є загроза неприємних наслідків, дані свідчать, що назагал імпортери наркотиків усіляко намагаються уникнути насильства. Як звичайні фірми, вони реагують на провали, проводячи розслідування, щоб з’ясувати: це шахрайство чи просто невдача. Коли є докази того, що хтось украв в організації або навмисно зрадив її, насильство не забариться. Але часто люди недбалі чи абсолютно некомпетентні отримують вигоду від сумнівів. Це, пишуть автори, підтримує ідею про те, що «наркоторгівля, навіть на такому високому рівні, працює так само, як і малий бізнес, у якому менеджери мають ухвалювати щодо окремих осіб рішення… зумовлені потребою збереження стосунків». Через складнощі з найманням нових працівників та налагодженням нових контактів для імпортно-експортних операцій, наркоторгівцям випадає бути більш вибачливими до помилок, ніж законним фірмам; автори припускають: «Зважаючи на перешкоди для інформаційних плинів на цих ринках, відносини можуть бути навіть важливішими, ніж на законних ринках».

Що є ключем до побудови тривких відносин? Наркоторгівці, як правило, не переймаються дипломатією. Але згладжування потенційно небезпечних ситуацій було одним із факторів успіху багатьох великих картелів. Пабло Ескобар розробив базову систему страхування від втрати партій кокаїну, яка допомогла уникнути суперечок і переконати законних підприємців у Медельїні інвестувати в його транзакції (це, зі свого боку, дозволило його картелю вбудуватися в колумбійське суспільство). Цінні контрактори часом отримують із цього чималі вигоди. Покійний Чарльз Бауден, американський спостерігач «фронтери» (американсько-мексиканського кордону), розповів цікавий епізод, у якому мексиканський кілер, якого випадково взяли на мушку його колеги, вирушив в оплачену поїздку до приморського курорту Маcатлан на знак компенсації31.

Назви деяких банд, згаданих у цьому розділі, дають ключ до іншого способу, яким картелі іноді намагаються підтримувати гармонію в лавах. «Наша родина», «Мексиканська мафія» та «Арійське братство» добирають своїх членів за ознакою раси. В’язничні банди передусім сумновідомі тим, що формуються за расовою ознакою. («Просто уявіть, ніби це 1950-ті роки. Так легше зрозуміти», – пояснює персонаж у «Помаранчевих – нових чорних», похмурій комічній теледрамі, дія в якій точиться в американській жіночій в’язниці.) Навіть для картелів, які не вельми зважають на колір шкіри, здається, культурні та мовні зв’язки мають чимале значення. Іспанія є головною брамою до Європи для латиноамериканських наркотиків. Аналогічно, згадані дослідження Великої Британії та Нідерландів показали, що чимало опитаних іноземців походило з колишніх британських і голландських колоній у Карибському басейні.

Чи мають перевагу картелі, пов’язані з людьми тієї ж раси або культурного походження? Ця ідея непопулярна в легальному бізнесі, бо більшість фірм віддають перевагу різноманітності. У багатьох дослідженнях показано, що різноманітна робоча сила більш креативна й адаптивна; у кожному разі, наймання за расовою ознакою незаконне в більшості країн. Мало хто пробував довести, що монокультурний колектив продуктивніший32. Тому дивно, що так багато злочинних угруповань організуються на цій основі. Кортить припустити, що це просто тому, що злочинці – погані люди, для яких расизм – бридка риса – природний. Але ж це нібито суперечить більшості з того, що ми досі бачили у злочинних угрупованнях, які так часто йдуть услід звичайним фірмам, роблячи те, що краще для бізнесу.

Автори голландського дослідження вирішили трохи заглибитися в це питання. Вони розподілили результати за етнічною ознакою і виявили, що суперечки, які виникають між сторонами, що належать до однієї етнічної групи, з набагато меншою ймовірністю