Iрина Давидова - Шалений Бос, Iрина Давидова

Глава 11

Естель.

Після того, як мені розповіли про мої обов'язки та розповіли, де що лежить і чим я можу користуватися, мене відпустили додому. Причому перед відходом Суботін обдарував мене таким поглядом, що мені страшно було йти кудись, крім номера в його готелі. Прибив так прибив, правда слухатися його я не збиралася.

Вже біля виходу мене зупинив Макс, бармен, з яким я буду працювати в зміні. Дуже навіть симпатичний хлопець. Трохи молодший за мене, але це ж не так важливо.

 - Естель, і тільки посмій ввечері не з'явитися в готелі! - почула крик Дениса, а у відповідь махнула рукою.

 - Іди в баню.

 - Чого це він? - з цікавістю запитав Макс, а я знизала плечима.

 - Мужикові нудно живеться. Не звертай уваги.

 - Добре. Слухай, така крута погода, не хочеш прогулятися в парку?

Я посміхнулася.

 - Ти до мене підкочуєш?

 - Не зовсім. Просто прогулятися хочеться. Ні, якщо ти проти, то один піду.

 - А я не проти, - хмикнула я, - чому б і так?

Макс мило посміхнувся, і, подавши мені руку, ми пішли в сторону парку.

Погода сьогодні дійсно була приголомшлива. Не жарко, як зазвичай в літні дні, а трохи навіть свіжо. Здається, десь недалеко пройшов дощ і послав нам літню прохолоду. Обожнюю таку погоду, правда вже і забула, коли востаннє насолоджувалася нею. Все не до медитацій. У самій на душі вічно дощ йде.

 - Будеш морозиво?

 - Давай, - ми як раз прийшли в парк, де біля входу стоїть кіоск з величезною кількістю морозива.

 - Тобі яке?

 - Люблю ванільне зі згущеним молоком. Сто років його не їла.

Очі розбігалися від великої кількості морозива, але я згадала, що вже більш як п'ять років не їла своє улюблене. Біле зі згущеним молоком. Цікаво, а тут можна додавати окремо згущене молоко?

 - Дивіться, у нас різні джеми є. Полуничний, вишневий, малиновий, ківі...

 - Ні-ні, мені просто згущене молоко.

 - Зробимо, одну секунду, - відповів продавець і почав накладати кульки в вафельний стаканчик.

- А ти яке будеш? - повернулася до Макса, який щось захоплено писав в телефоні. - Маакс!

 - А? Ах так, мені з ківі, будь ласка.

Отримавши своє морозиво і розрахувавшись з продавцем, ми побрели по алеї, вздовж якої були розсаджені дерева. З обох сторін, з інтервалом в кілька метрів стояли лавки, але ми не збиралися зупинятися. Все ж у величезному місті не так багато місць, де можна спокійно гуляти й дихати свіжим повітрям. До того ж гілки дерев створювали відмінну тінь, дозволяючи прогулюватися, не поспішаючи та не боячись, що сонце напече голову.

 - Розкажи, як ти познайомилася з босом? Він зазвичай незнайомих не бере на роботу. Тільки якщо йому порадять людину.

 - Ой, я прийшла до нього офіціанткою влаштовуватися, а він подумав, що я стриптизерка. Напевно, з чиєюсь порадою і сплутав.

 - Гаразд? І ось так швидко прийняв на роботу? - здивувався хлопець, а я, лизнувши морозиво, знизала плечима.

 - Ну, як-то так, - про те, що Денис сам вирішив, що я буду працювати в нього, говорити не стала. Це б викликало зайві підозри.

 - Пощастило тобі, звичайно. Але тут, я думаю, він просто зацікавився тобою.

 - З чого б це? - обурено уточнила, кинувши незадоволений погляд на нового колегу.

 - Не знаю, як-то занадто яро він пригрозив тобі пальчиком. До речі, а чому в готелі? У вас там що, побачення?

 - Чи не занадто багато питань для першого дня знайомства?

 - Та так, просто цікаво ж.

 - Нічого там такого немає. І з твоїм босом я спати точно не збираюся. Просто у мене деякі труднощі з житлом, а Суботін запропонував перекантуватися в одному з номерів. Звісно, за гроші!

Щодо останнього я збрехала, але так мені здавалося правильно. А то дійсно надумає казна-що. А мені, між іншим, Макс симпатичний, і, можливо, я йому теж можу сподобатися. Так навіщо привертати зайву увагу Бетмена навіть в розмові.

Безумовно, Суботін мені дуже подобається, але його характер і звички... в загальному, я не хочу наживати на голову чергові проблеми. Хочеться нарешті спокійного життя без стресу і зайвого напрягу.

 - Я дивлюся, веселе у тебе життя, - зазначив Макс, доїдаючи своє морозиво.

 - Ти навіть не уявляєш, наскільки, - я посміхнулася, але розповідати все інше не стала.

В цілому наша прогулянка пройшла добре, але сказати, що мені було весело, не можу. Мені більше здалося що мій новий знайомий захоплений чимось іншим. Немов його думки були не тут і зараз, а десь далеко. І це трохи пригнічувало. Але Макс запропонував провести мене до готелю, а я не погодилася, пославшись, що поїду ще у своїх справах. Я знову брехала, особливих справ у мене не було, просто не хотілося, щоб він знав адресу мого тимчасового перебування.

Добравшись до потрібного району на тролейбусі, я відразу ж пішла в супермаркет за покупками. Що-що, а їсти мені потрібно, а тому необхідно було прикупити трохи продуктів. Радувало ще те, що у своєму номері я могла навіть приготувати їжу. Там була невелика кухонька.

Правда, сумніваюся, що хоч хтось там готував раніше. З урахуванням цін, які я бачила на ресепшені з ранку, люди, які живуть в такому номері можуть дозволити собі обід і вечерю в гарному ресторані. Але... я там на пташиних правах і на вечерю в ресторан поки що не заробила.

В номер повернулася трохи втомлена, але дуже задоволена. Все-таки прогулянка на свіжому повітрі дає користь. Настрій підіймається, віра в щасливе майбутнє прокидається. Ось, навіть їсти готувати захотілося. Але здається, я занадто розмріялася, тому що плити на цій кухні зовсім не виявилося.

Мене тут же спіткало розчарування.

 - Гаразд, бутерброди та вермішель швидкого приготування ніхто не скасовував.

Добре, що чайник є.

Приготувавши собі бутерброди та заливши окропом вермішель, почула стук у двері. Ну ось, гостей мені тільки й не вистачало. Невже вони почули запах їжі та прийшли мене лаяти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍