Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

Ми прийшли до залу, де вже було доволі темно і обрали собі місця. Яна дивилась щось у своєму телефоні, а я мало шию не скрутила собі, поки оглядалась, шукаючи вже таку приємну посмішку маски. Проте, коли зала вже заповнилась практично повністю, його я ніде так і не побачила.

— Може запізнюється, — прошепотіла сама до себе.

— Ти щось сказала? — байдуже перепитала подруга.

— Ні, я так…до себе.

Ввімкнули фільм, але ніхто так і не приходив. Я моніторила вхідні двері весь час, зовсім не дивлячись на екран. Яна інколи штовхала мене, щоб я все-таки хоч декілька хвилин приділила фільму, але я лише роздратовано відштовхувала її. Врешті ця якась мелодрама закінчилась і всі почали розходитись на приготований фуршет.

— Що, дарма бігала по сукню? — їдко сказала Яна.

— Це не твоя справа, — прошипіла я.

— Як сумно, вперше Еріка звернула на когось свою священну увагу, а він…не прийшов, — подруга руками зобразила вибух.

— Я хоч не стрибаю в ліжко до першого-ліпшого, хто скаже, що у мене гарні очі.

— Що ти сказала!? — дівчина ледь не закипіла.

— Те що чула! 

— То ось така ти подруга значить, так? — Яна схрестила руки на грудях.

— Я ніколи не лицемірила, навідміну від тебе, а завжди казала все, що думаю. А ти завжди вдавала із себе таку милу і хорошу, а зараз знущаєшся з мене? А головне через що, ти навіть не знаєш.

— Хіба ж не знаю? Я не сліпа і бачу, як ти змінилась, коли почала спілкуватись із тим своїм якимось психопатом. Взагалі не уявляю, як можна було нап‘ялити маску з такою страшною пикою. Хоча, може якраз він і для тебе.

— Серйозно? — я розсміялась, — це каже мені та, яка цілувалась з рогатим. Так ще й ледь не стала учасницею оргії. Тільки це так схоже на тебе.

— Еріко, годі! — закричала Яна і на очах в неї з‘явились сльози.

— Леді, — біля нас з‘явився офіціант, — будь ласка, пройдіть до зали з фуршетом, нам потрібно тут прибрати і зачинити кінозал.

— Так, звичайно, — я посміхнулась і пішла геть. Чула, що Яна іде слідом, але не звертала на неї ніякої уваги. Потім у натовпі я побачила брата і вирішила підійти.

— О, бегемотик. Ти сьогодні гарніша. Попередня сукня виглядала, м‘яко кажучи, на тобі не дуже. 

— Дякую, огидне чудовисько, — я закотила очі.

— Що таке? Ти така зла, аж іскри метаєш.

— Не твоя справа, — я вхопила з його рук келих шампанського і випила все до останньої краплі.

— Дівчинко, заспокійся, — Макс трохи вражено подивився на мене, — тебе хтось образив чи що? Де він, я поговорю з ним по-чоловічому.

— Не гарячкуй. Я просто…посварилась трохи з Яною.

— З тією своєю подружкою? Не поділили чоловіка?

Я спочатку закотила очі, а потім одразу ж заплющила їх. Повільно видихнувши, ще раз глянула на брата. Він вже встиг щось жувати.

— То ти поїдеш зі мною? — вирішила спитати те, що мене хвилювало.

— А ти запрошуєш мене? Невже?

— Макс! Я ж нормально тебе питаю.

— Бегемотику, не кричи. Тут купа людей, — він запхав мені до рота якусь брускету, — я приїду, але трохи пізніше. Маю завершити тут свої деякі справи.

— Я і не сумнівалась, що ти знайшов якісь проблеми.

— Це не проблеми. Ну… майже. Просто одна дівчина вирішила, що я хочу покликати її заміж. А ми просто два рази каву попили. Мені треба їй все гарно пояснити, щоб вона все зрозуміла правильно.

— Ясно, будь ласка, не продовжуй, — я зупинила його рукою. Потім брат відволікся на розмову з якимось чоловіком, а я продовжила шукати свого вчорашнього кавалера. Але все ж його тут ніде не було. Всередині закрутився якийсь неприємний клубок, який неприємно давив в горлі. Я вийшла на вулицю, щоб трохи віддихатись, тільки це зовсім не допомагало. Я зняла свою маску і взяла в руки. Провела великим пальцем по її губах і сумно посміхнулась. На що я взагалі могла сподіватись? Що собі придумала у дурній голові. Це ж все взагалі схоже на курортний роман. І він, мабуть, просто залишився сьогодні зі своєю дівчиною, якщо не дружиною. Все це було надто добре, щоб бути правдою. Особливо для мене. Я ж обіцяла собі не закохуватися ні в кого, тому варто було таки дотримати слова. Але чи справді закохалась я? Може, це була лише гра…

Мені вже не потрібен був ніякий вечір, особливо момент зняття масок. Там уже не було того, чиє обличчя я хотіла б побачити. Тому викликавши таксі, я відправилась в готель. Швидко знявши з себе ту дурну сукню, я жбурнула її у валізу. Таке зробила зі всіма своїми речами. Якось-таки засунула туда ще маску і важко засунула замок. Глянула на себе в дзеркало уже в звичайній футболці та джинсах і зрозуміла, що я повна ідіотка. Повелась на якогось таємничого незнайомця, але фінал цього всього був передбачений давно. Тільки от всі ті відчуття, що він викликав, булт точно справжніми. І як тепер з цим бути? Я сіла на ліжко і дістала телефон. Зайшовши на сайт балу, нарешті побачила всі фото. Їх було дуже багато, але все-таки змогла знайти себе. І серед них була одна надто вдала фотографія, де ми танцювали. Якісь незрозумілі сльози з‘явились на очах, тому я швидко закрила сайт і кинула телефон в рюкзак. У повній тиші, дивлячись в одну точку, я просиділа десь пів години, поки не повернулась Яна.

— Ого! Ти вже зібралась? — здивувалась подруга.

— Так, — коротко сказала я і зістрибнула з ліжка, — давай теж збирайся і поїхали. Мені тут вже набридло.

Це були єдині слова, що ми сказали одне одній в готелі, в таксі і навіть в літаку. Ні я не хотіла говорити, ні вона. Переліт був якимось таким довгим і нудним, мені вже якнайшвидше хотілося опинитись вдома. І коли нарешті це сталося, то ми навіть не попрощались. Вона мовчки сіла у своє таксі, я у своє. Коли я приїхала додому, була глуха ніч і в жодному вікні не світилось світло. Я тихо зайшла до будинку і вмостилась просто на дивані у вітальні. Я б уже не осилила сходи до своєї кімнати.

— Гей! Прокидайся, чуєш! Вставай. Ти взагалі жива? — хтось різко сіпав мене за плече, а я не мала сили навіть підняти голови.