Мартін Макдонах - Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах

ніколи й не питав, аж доки крізь товсту цегляну стіну почали долинати звуки — тихе дзижчання свердел, натужне скрипіння затягуваних болтів, тупе шипіння невідомих електричних знарядь і притлумлений кляпом дитячий крик. І таке було щоночі. (До Матері, дитячим голосом.) «Мамо, що то за звуки були вночі?» (Нормальним голосом.) Спитав він після довгої, розпачливої, безсонної ночі. А Мати й відповіла...

МАТИ: О, Катурянчику, це твоя чудова, однак розбурхана уява грає з тобою такі фокуси.

КАТУРЯН (дитячим голосом): А чи всі хлопчики мого віку чують щоночі такі огидні звуки?

МІХАЛ: Ні, любий сину. Тільки надзвичайно обдаровані.

КАТУРЯН (дитячим голосом): О. Це добре. (Нормальним голосом.) Питання було вичерпано. Хлопчик продовжував писати, батьки заохочували його талант палкою любов’ю, проте звуки свердел та крики тривали...

У кошмарній напівтемряві сусідньої кімнати на секунду з’являється дитина років восьми, прив’язана до ліжка, її катують дрилями та електрозваркою.

КАТУРЯН: ...а його твори ставали дедалі темніші. Вони ставали дедалі кращі завдяки любові й підтримці батьків, що природно, проте дедалі темніші й темніші через постійні звуки дитячих тортур, що теж цілком природно.

Світло в сусідній кімнаті поступово гасне. Матері, Батька й дитини вже не видно. Катурян прибирає й ховає всі іграшки та інші речі.

КАТУРЯН: У той день, коли йому виповнилося чотирнадцять років, хлопець чекав результатів літературного конкурсу, на якому він пройшов попередній добір, коли з-під замкнених дверей просунулася записка...

Записка, написана червоним, висовується з-під дверей. Катурян її піднімає.

КАТУРЯН: ...в якій було написано: «Вони люблять тебе й катують мене вже сім років без жодної причини, крім тієї, яку вони називають мистецьким експериментом — експериментом, який виявився успішним. Ти ж більше не пишеш про зелених поросяток, правда?». Знизу був підпис: «Твій брат», а написано все було кров’ю.

Катурян ломиться в сусідню кімнату.

КАТУРЯН: Він виламав двері й побачив...

Світло піднімається на Матір та Батька, вони в кімнаті самі, з дрилями та плеєром, що відтворює описані вище звуки.

КАТУРЯН: ...батьків, що сидять, усміхаючись. Батько періодично вмикає дриль, мати відтворює здушені крики заткнутої кляпом дитини. Між ними стоїть кухлик зі свинячою кров’ю. Батько сказав хлопцеві подивитися на зворот писаної кров’ю записки. Хлопець подивився й побачив, що він здобув першу премію — п’ятдесят фунтів — на конкурсі оповідань. Усі засміялися. Другу частину батьківського експерименту було завершено.

Мати й Батько влягаються спати на Катуряновому ліжку. Світло на них повільно згасає.

КАТУРЯН: Невдовзі по тому вони виїхали з будинку і хоч кошмарні звуки припинилися, проте хлопцеві твори були й надалі дивні й химерні, однак дуже непогані. Хлопець дякував батькам за те страхіття, яким вони його випробували. Ще через багато років, у той день, коли вийшла друком його перша книжка, він вирішив уперше після переселення провідати дім свого дитинства. Він зайшов у свою колишню кімнату. Скрізь валялися його іграшки та фарби...

Катурян заходить у сусідню кімнату, сідає на ліжко.

КАТУРЯН: ...потім він зайшов у сусідню кімнату. Там лежали вкриті пилом дрилі, замки й електричні проводи. Він усміхнувся з божевілля самої ідеї експерименту, проте усмішка зійшла з його лиця, коли він наткнувся на...

Постіль на ліжку збита великими купами. Він стягує з ліжка матрац і виявляє жахливий дитячий труп...

КАТУРЯН: ...труп чотирнадцятирічного хлопчика, покинутого тут гнити. Кожна його кісточка була перебита чи спалена, а в руці стирчала оповідка, надряпана кров’ю. Хлопець прочитав цей твір, написаний у пекельних умовах, і зрозумів, що нічого світлішого й прекраснішого він досі не читав. Ба більше — оповідка була краща, ніж усе, що написав він сам. Чи міг би колись написати.

Катурян бере запальничку й палить оповідку.

КАТУРЯН: Хлопець спалив оповідку й знову накрив брата матрацом, і ніколи й ні перед ким не прохопився й словом про те, що бачив. Ні перед батьками, ні перед видавцями, ні перед ким. Фінальну частину експерименту його батьків було завершено.

У сусідній кімнаті світло гасне, однак яскравішає над ліжком, де й досі лежать Мати й Батько.

КАТУРЯН: Катурянове оповідання «Письменник та письменників брат» має модне похмуре закінчення, хоч і не торкається не менш похмурих і саморозвінчувальних деталей справжніх подій, бо ж, прочитавши писану кров’ю записку, хлопець, звісно, вломився в сусідню кімнату...

Труп хлопчика сідає на ліжку, важко дихаючи.

КАТУРЯН: ...і знайшов там свого брата, живого, проте психічно травмованого, без найменшої надії на одужання. Тієї ж ночі, коли батьки спали, чотирнадцятирічний герой оповідання трохи подержав подушку над батьковою головою...

Катурян душить Батька подушкою. Батькове тіло звивається в агонії, потім завмирає. Хлопець торсає Матір за плече. Вона розплющує сонні очі і бачить мертвого чоловіка з роззявленим ротом.

КАТУРЯН: ...і, розбудивши Матір на коротку мить, щоб показати їй мертвого посинілого чоловіка, він над її головою теж трохи подержав подушку.

Катурян, з темним лицем, держить подушку над верескливою Материною головою. Її тіло б’ється в шалених корчах, проте Катурян притискає подушку сильніше, а світло поволі гасне.

Дія друга

Сцена перша

Камера. Міхал сидить на дерев’яному стільці, постукує себе по стегні, слухає періодичні крики брата, Катуряна, якого катують в іншій кімнаті. Матрац з тонкою ковдрою та подушкою лежить за кілька кроків од нього.

МІХАЛ: Жило собі колись... у далекій далечині...

Катурян знов кричить. Міхал мімікою зображає його крик, поки той не стихає.

МІХАЛ: Жило собі колись у далекій далечині зелене поросятко. Жило зелене поросятко. Воно було зелене. Ем....

Катурян знов кричить. Міхал мімікою зображає його крик, поки він не стихає, потім устає, ходить по камері.

МІХАЛ: Жило собі колись у далекій далечині зелене поросятко... Хіба це було «у далекій далечині»? Де це було? (Пауза.) Ні, все-таки «у далекій далечині». І жило там зелене поросятко...

Катурян кричить. Міхал мімікою зображає його крик, тепер уже роздратовано.

МІХАЛ: Ой, заткнися, Катуряне! Забуваю казку про зелене поросятко, бо ти кричиш, як недорізаний... (Пауза.) І що далі робило зелене поросятко? Воно... воно сказало людині... Воно сказало людині: «Здорова була, людино...».

Катурян кричить. Міхал тільки слухає.

МІХАЛ: А, я все одно не можу вигадувати таких казок, як ти вигадуєш. Хай би вони вже перестали тебе катувати. Мені нудно. Тут нудно. Якби ж...

Звук відсовування засова в сусідньому приміщенні. Міхал слухає. У Міхаловій камері теж відсовується засув, і Аріель кидає всередину скривавленого, напівживого Катуряна.

АРІЕЛЬ: Зараз продовжимо з тобою працювати. Я тільки пообідаю.

Міхал показує йому великий палець на знак схвалення. Аріель виходить і замикає двері.