Павло Архипович Загребельний - Безслідний Лукас

Місіс Пеллок не знала, що таке розгубленість. Вона йшла своїм курсом, як атомний криголам крізь паковий лід, і ніяка сила не могла її збити з узятого напрямку.

— Сто п’ятдесят доларів я беру тільки за консультацію, — холодно пояснила вона. — Міс Роуз повинна була вам сказати про це. А скільки мені брати за роботу, це вже я знаю сама. Але ми дійшли тільки до шиї. Спустимося до грудей,

— Ми спускатимемося ще ншкче? — поцікавилася Пат. — Тоді, може, попросимо мого жениха, щоб він вийшов?

Для місіс Пеллок Лукас більше не існував. Не існували й сто п’ятдесят доларів, завбачливо одержаних від Пат ввічливими асистентками місіс Пеллок. Тепер головне було — насолода від необмеженої влади над своєю жертвою.

— У вас уже були діти? — допитувалася косметичка в Пат. — Ви годували їх своїм молоком?

Але місіс Пеллок не знала, що таке Пат. Та, як запекла тенісистка, звикла повертати подачу супротивникові без роздумів і вагань.

— Діти? — вдавала вона святу наївність. — Уявіть собі: не пам’ятаю. Хіба що коли я була єгипетською царицею Клеопатрою або Катериною Другою.

Місіс Пеллок негайно перегрупувала свої сили.

— Ага, не годували. Отже, груди ваші, власні.

— І ви зможете видати мені сертифікат? — вже відверто знущалася з косметички Пат. — Щоб ніхто не зміг подати на мене до суду за те, що я привласнила чужі груди. Окрім того, ви дасте мені дорогоцінну пораду, що мені робити з моїми грудьми?

— Груди даються жінці для того, щоб вона ними пишалася! — гордо проголосила місіс Пеллок. — Тепер я маю деяке уявлення про вас і зможу подумати, чим вам допомогти.

— Як тобі місіс Пеллок? — стрельнула на Лукаса оком Пат, коли вони вдвох опинилися в «фольксвагені», лишивши сонну Роуз на розтерзання її косметички.

— Найдивніше, що масажист у нашій команді теж Пеллок і так само брутальний, — розвів руками Лукас. — Але він має справу з матеріалом грубим і навіть жорстким, а тут ніжність — і таке неймовірне поводження.

— Ніхто не хоче бути рабом без відповідної компенсації. Самих грошей тут не досить.

— Мені страшенно кортіло зірватися з мільйонерського диванчика і дати парочку замашних ляпасів цій зарозумілій місіс.

— Уявляю цей нечуваний для Hyatt Regency скандал! — зареготала Пат.

— Я ж Безслідний Лукас. Я зробив би це так, що місіс Пеллок не змогла б і второпати, звідки воно і як.

— Прибережи своє вміння. Воно може згодитися для чогось серйознішого, — порадила Пат, і Лукас із задоволенням вловив у її голосі турботливість. А може, тільки почулося?

Додому до Пат він їхати не захотів, поки не влаштувався в готелі на Ларкін-стріт, найнявши там невеличкий номер, який однаково коштував страшенно дорого. Каліфорнія!

Дім для багатих — що це таке? Лукас, їздячи з командою на змагання, побував майже у всіх великих містах Америки, скрізь бачив багаті квартали в буйній зелені дерев на відміну від голих, принесених в жертву стихіям дільниць бідняків, зневажливо відвертався на П’ятій авеню в Нью-Йорку від мордатих швейцарів, які стовбичили перед під’їздами розкішних будинків, захищеними від негоди барвистими балдахінами на золочених стовпцях, вірив і не вірив, коли йому казали, що в тих будинках таємничі власники займають уже й не просто більші або менші помешкання, а цілі поверхи, які так і звуться: поверх такого-то, поверх сякого, а то ще й поверх он якого або сякого-перетакого. На тій самій нью-йоркській П’ятій авеню стояв готель «П’єр», номери якого були продані мало не навіки людям, які жили навіть не в Америці, а десь на інших континентах, а сюди могли заїхати раз або двічі за все своє життя, щоб узяти з сейфів коштовності для дружини, перевдягтися, спуститися в ресторан, повечеряти у вишуканій компанії, і на тому кінець.

Колись греки творили свої міфи, щоб хоч трохи наблизитися до богів, американці укладали свою прагматичну міфологію для здорових заздрощів і культивування безмежного нахабства в душах навіть тих, хто не має в кишені не тільки долара, а й цента.

Лукас ніколи не прагнув побувати в домах багатіїв. Може, давався взнаки слов’янський спадок, байдужість до земних благ, великий спокій безмежних рівнин перед метушнявою і марнотою світу? Він про це ніколи не думав. І тепер, коли «фольксваген» Пат стрибав, мов коник у траві, по химерній ступінчастій вулиці Сан-Франціско вище й вище, перестриб за перестрибом, одна кам’яна тераса за другою, Лукас навіть не міг уявити, що вони з Пат штурмують цитаделі багатства і неприступності. Бо в кінці такої кострубатої, камінно-твердої, недоброзичливої вулиці могли бути хіба що нужденні квартали бідноти, викинутої під саме сонце, під безжальність його променів, але ніколи не вишукані житла тих, хто править світом.

«Фольксваген» стукав колесами по кам’яних терасах майже так, як Лукас стукав по своєму оранжевому м’ячу: стук-стук, стук-стук! Невпинно, невтомно, уперто, затято. Коли ж нарешті убога студентська машинка достукалася до самого верху цієї ненормальної вулиці, виявилося, що там з одного боку густий евкаліптовий гай, з другого — сумно-самотній будинок на двадцять з чимось поверхів, а довкола — пустий простір, каліфорнійське нахабно-блакитне небо і спокій, спокій, як у царстві мертвих.

Високий будинок біля евкаліптового гаю, виявилося, мав досить високу ґратчасту огорожу і так само високу браму. Пат, ще не доїхавши до тої брами, різко засигналила, невидимі механізми негайно відреагували чи то на той сигнал, чи на номери «фольксвагена», металічна брама нечутно усунулася, і непоказна машинка вкотилася в двір, сповнений зеленої прохолоди дерев.

Лукас спостерігав усе це без подиву і захватів. Ну, гаразд. А що далі? Що ви змогли ще вигадати за свої такі-сякі багатства? За ним стояли цілі покоління бідняків, які тяжкою працею повинні були заробляти собі шматок хліба, і він мав право виставити рахунок від імені цих людей не тільки якимось там нуворишам, а й усьому світові, та водночас Лукас знав і щось інше, чого не знав ніхто на землі: людей можна врятувати, відкривши перед ними незглибимі запаси розуму, цього найбільшого капіталу, могуття і сили. Тим часом перебував під