Анна Зегерс - Сьомий хрест

Раптом він згадав, що в куртці лежав членський квиток гімнастичного товариства Бухенау. Чи не треба додатково повідомити про це? «Навіщо тому злодієві квиток? Він може просто його спалити сірником. Але де втікач візьме сірника! Він може роздерти квиток й викинути в нужник. Але хіба втікачеві так легко зайти, куди він схоче? Він просто затопче шматки десь у землю», — подумав хлопець і чомусь утишився. Після обіду він спеціально пройшов ще раз мимо старого садівника. На цього чоловіка, свого односельця, він звертав не більше уваги, ніж підлітки взагалі звертають на старих людей; про них тільки й поговорять трохи, коли вони вмирають. І тепер Гельвіг без жодної причини зупинився за спиною старого Гюльтшера, що садив біля дороги цибулю. Хлопець мав добру репутацію і серед членів гітлерюгенду, і серед учнів-садоводів, і досі у нього все було гаразд. Це був щирий, міцний і спритний хлопець. В тому, що людям, ув’язненим у таборі Вестгофен, там і місце, як божевільним у будинку для божевільних, — в цьому він був переконаний.

— Послухай-но, Гюльтшере, — озвався він.

— Чого тобі?

— У куртці в мене був ще й членський квиток.

— Ну то й що?

— Чи не треба заявити ще й про це?

— Ти ж уже все розповів, тобі ж так сказали, — промовив садівник. Він уперше підвів очі на хлопця і додав — Ти не турбуйся, куртку тобі повернуть.

— Ти так думаєш? — спитав хлопець.

— Атож. Вони його напевне впіймають, може, навіть іще сьогодні. Скільки вона коштувала?

— Вісімнадцять марок.

— Значить, добра річ, — сказав Гюльтшер, наче знову хотів роз’ятрити хлопцеве горе. — Одягнеш, коли підеш гуляти із своєю дівчиною. А той, — він невиразним жестом показав кудись удалину, — той уже давно буде мертвий.

Хлопець зморщив лоба.

— Ну то й що? — спитав він брутально й задирливо.

— Та нічого, — відповів старий Гюльтшер — зовсім нічого. «Чого це він на мене так дивно поглянув», — подумав малий Гельвіг.

VI

У дворі, де Георг сховався за штабелем дров, уздовж і впоперек висіли мотузки для білизни. З хати вийшли дві жінки з кошиком, стара й молода. Стара ступала твердо, випроставши спину, молода ішла зітнувшись, і обличчя в неї було стомлене. «Якби ж то ми лишилися разом, Валлау, — подумав Георг; в околиці села долинув несамовитий галас, — подивився б ти на мене…»

Жінки помацали білизну. Стара сказала:

— Надто вогка, ще не можна прасувати.

— Вже можна, — сказала молода і почала складати білизну в кошик.

— Надто мокра, потвердила своє стара.

— Можна вже прасувати, — сказала молода.

— Надто мокра, — повторила стара.

Молода жінка відповіла:

— Кожен робить по-своєму. Ти любиш прасувати сухе, а я вогке.

Вони квапливо почали знімати білизну з мотузок.

А там, у селі, почалася тривога! Молода гукнула:

— Послухай-но!

— Так, так, — зітхнула стара.

Молода крикнула, і голос її був такий дзвінкий, що мало не зірвався:

— Чуєш, чуєш?

— Я ще не оглухла, — сказала стара. — Підсунь-но сюди кошика.

Цю мить з хати надвір вийшов штурмовик. Молода жінка сказала:

— Звідки це ти йдеш такий вичепурений? Напевне, не з виноградника?

Чоловік розкричався:

— Чи ви, жінки, з глузду спали? Поратися зараз з білизною! Чистий сором! У селі сховався хтось із вестгофенських. Ми тут усе обшукаємо.

— Ах, завжди щось трапляється, — вигукнула молода жінка. — Вчора — свято врожаю, позавчора — 144-й полк, сьогодні ловлять втікача, а завтра приїде гауляйтер.[5] А ріпа? А виноград? А білизна?

— Заткни пельку, — гримнув чоловік, тупнувши ногою. — А чому ворота не зачинені? — Він пішов через двір, гупаючи чоботями. Була розчинена лише одна ворітниця. Щоб зачинити ворота, треба було відхилити й другу ворітницю, і потім зачинити обидві. Стара допомагала йому. «Валлау, Валлау», — думав Георг.

— Анно, — сказала стара, — зачини ворота на засув, — І додала — Минулого року я ще сама могла це робити.

— Я ж тут, — пробурмотіла молода жінка.

Ледве вона замкнула ворота на засув, як до гамору, що долинав з села, долучилося щось нове — швидкий, лункий тупіт чобіт, а потім грюкіт кулаків у замкнені ворота. Молода жінка відсунула засув, і у двір вдерлося кілька підлітків з гітлерюгенду. Вони кричали:

— Впустіть нас! Тривога! Ми шукаємо. У селі хтось сховався. Мерщій! Впустіть нас!

— Стій, стій, стій, — сказала молода жінка. — Ви тут по вдома, а ти, Фріце, йди у кухню, суп готовий.

— Пусти їх, мамо. Так треба. Я сам їм все покажу.

— Де це ти їх водитимеш? У кого? — вигукнула жінка.

Стара з несподіваною силою схопила її за руку.

А підлітки з Фріцом попереду один по одному перескочили через кошик з білизною, і скоро почулись їх свистки з кухні, з хліва, з кімнат. Дзень — уже й розбили щось.

— Анно, — сказала стара, — не бери все це так близько до серця. Вчись