Йон Колфер - Артеміс Фаул. Місія в Арктику

з усього, Опал Кобой, геніальна винахідниця-піксі, відмовилася заплатити тріаді відкупного за «захист».

Вогняне тло зникло. Натомість на екрані з’явився розлючений натовп.

— …народне невдоволення виплеснулося на вулиці. На Поліційній площі юрба протестує проти неспроможності поліції розв’язати гоблінську проблему. Багато шанованих фірм вимушені згорнути бізнес через рекет Б’ва Кел. Та найбільших збитків завдано «Лабораторіям Кобой», на які лише за останній місяць учинено шість диверсійних актів…

О’Гир зупинив зображення. Розлючені протестувальники так і лишилися з роззявленими ротами.

— Фауле, — сказав командувач, — тобі слід зрозуміти одну річ. Гобліни — абсолютні тупні. І я зовсім не хочу їх образити. Це науково доведений факт. Мозок у них не більший, ніж у пацюків.

Артеміс кивнув головою.

— Отже, над ними має бути організатор? — припустив він.

Корч пожував сигару.

— Організатора ми все ще не знайшли. А ситуація швидко погіршується. Від дрібних злочинів Б’ва Кел перейшла до повномасштабної війни з поліцією. Минулої ночі ми перехопили партію батарейок, завезених із поверхні. З’ясувалося, що гобліни використовують ці батарейки для живлення лазерів системи «свинорил», заборонених законом.

— І капітан Куць відразу ж припустила, що саме я постачаю гоблінам батарейки.

— Як на мене, то це було цілком логічне припущення, — пробурмотіла Холлі.

— Але чому ви вирішили, що саме хтось із поверхні підтримує Б’ва Кел? — запитав Артеміс, не звертаючи уваги на репліку ельфині. — Хіба не могли гобліни просто пограбувати який-небудь склад? Зрештою, батарейки не така вже й цінність, їх у сейфах не зберігають.

— Здається, — захихотів О’Гир, — ти все-таки не зрозумів, наскільки тупі ці гобліни. Дозволь навести тобі лиш один приклад. Один із генералів Б’ва Кел, себто один із гоблінських ватажків, попався на тому, що намагався збувати фальшиві кредитні бланки, підписуючи їх своїм же власним ім’ям! Ні, той, хто стоїть за всім цим, дуже розумний. Він не стане красти, а ліпше заручиться допомогою кого-небудь із багноїдів, аби оборудки відбувалися без ризику.

— То ви хотіли б, — підбив підсумки Артеміс, — аби я знайшов того з людей, хто цим займається, і, найголовніше, з’ясував, як багато йому відомо?

Артеміс говорив, а його мозок гарячково працював. Ситуацію, що склалася, він міг використати у своїх інтересах. Можливості Чарівного Народу дали б йому неоціненну перевагу в переговорах із російськими мафіозі. В його думках уже почав вимальовуватись план дій.

Корч знехотя кивнув головою:

— Саме так. Я не можу ризикувати — посилати своїх агентів на поверхню. Хто знає, якою технологією вже заволоділи гобліни. Так я міг би послати своїх людей просто в пастку. А от ви можете непомітно замішатися поміж людей.

— Це Лаккей замішається? — посміхнувся Артеміс. — О так, він справжній невидимець!

— Принаймні, — зазначив О’Гир, — він не має чотирьох копит і хвоста.

— Звісно. То я пожартував. І я переконаний: якщо й існує на світі людина, здатна вистежити злочинця, котрий постачає вашим гоблінам товар, то ця людина — Лаккей. Але…

«Ось воно! — подумала Холлі. — Артеміс Фаул ніколи й нічого не робить за „спасибі“».

— Але? — перепитав Корч.

— Якщо ви хочете, щоб я вам допоміг, я бажав би дістати дещо взамін.

— Що саме? — насторожено поцікавився Корч.

— Мені необхідно потрапити в Росію, — відповів Артеміс. — Точніше, за Полярне коло. І мені потрібна буде допомога в одній рятувальній операції.

— Північ Росії… — насупився Корч. — Не найліпше для нас місце. Через тамтешню радіацію наші захисні екрани не діють.

— Такі мої умови, — відрізав Артеміс. — Людина, яку я хочу врятувати, — це мій батько. Можливо, вже й запізно його рятувати. Ось чому я не маю часу на довгі переговори.

Слова юного багноїда звучали цілком щиро — видно було, що він справді потерпає за долю свого батька. Навіть Холлі розчулилась на мить, але тут-таки й схаменулась: коли маєш справу з Артемісом Фаулом, не можна втрачати пильність і на секунду. Все, що каже цей хлопчисько, може виявитися лише частиною якогось іншого, ще більшого задуму.

Проте командувач уже ухвалив рішення.

— Домовились, — сказав Корч, простягаючи руку Артемісові.

Ельф і людина потисли один одному руку. Історичний момент!

— Чудово, — підсумував Корч. — А тепер, О’Гире, приведи здоровила до тями й хутенько перевір, чи працює гоблінський шатл.

— А мені що робити? — запитала Холлі. — Знову йти в засідки?

Корч мало не засміявся, але вчасно згадав, що він же командувач, а начальству таке не личить.

— О ні, капітане! Ти в нас найкращий пілот, отож і вирушаєш до Парижа.

Розділ 5
ТАТКОВА ДОЦЯ
«Лабораторії Кобой», Східний берег, Гавань, Нижні Рівні

Приміщення, де розташовано «Лабораторії Кобой», були вирубані в скелі, що височіла на Східному березі Гавані. Вісім поверхів зусібіч оточувала непробивна товща граніту, й доступ до лабораторій здійснювався тільки через обладнаний всілякими охоронними системами вхід. Після перших гоблінських нападів керівництво компанії ще більше підсилило заходи безпеки, і це нікого не здивувало. Бо, зрештою, хіба не саме їх Б’ва Кел вибрала основною мішенню для своїх атак? Рада пішла навіть на те, щоб дозволити компанії вдаватися до зброї — зрозуміло, тільки у випадках крайньої необхідності. Адже коли б компанія «Кобой» пішла на дно, разом із нею перестала б функціонувати й уся розгалужена мережа оборони підземного міста.

Отже, коли б гобліни з Б’ва Кел здумали взяти лабораторії штурмом, їх би зустрів вогонь закодованих на ДНК гармат. Ці гармати сканували при вході всіх непроханих гостей, оглушуючи