Микола Іванович Головін - Дисертаційний прорахунок

— Але, Вікторе Георгійовичу, одному виробництва не потягти. Соціологи підрахували, що’ директор працює у півтора раза більше, ніж належить, а встигає зробити всього дві третини того, що належить. І причина цього в тому, що нема чіткої, добре продуманої системи.

— Так уже й нема системи? Автоматизували фінанси, план, кадри. Що ще обчислює машина? — перераховував Білобородько.

— Усе це так, — погодився Дудін. — Однак ці системи не об’єднано загальною системою управління. Дозвольте мені попрацювати над цим?

Білобородько промовчав, тільки пронизав Дудіна гострим поглядом. Андрос підвівся і, попрощавшись, вийшов.

— Ти був раніше знайбмий з Андросом? — спитав Білобородько.

— Я? Вперше зустрівся у вашому кабінеті. Мені він навіть видався несимпатичним: колючий якийсь. І дивиться підозріливо.

— Він про тебе високої думки. Говорить про твої колосальні можливості.

— Це, мабуть, після того, як програв у більярд? Ага, у мене до вас велике прохання: підіть сьогодні з роботи о шостій. Якщо робота в об’єднанні стане чи загальмується — значить управління на низькому рівні. Проте ви, сподіваюсь, не вважаєте, що він такий низький?

Білобородько хотів заперечити, бо не любив, щоб у його справи втручались інші люди, та раптом усупереч собі погодився:

— Що ж, на сьогодні умовили, а завтра побачимо.!.

— Завтра, гадаю, у вас буде значно більше підстав піти своєчасно.

— Добре, шановний. Але ти скажи, як же вдалося примусити рибу рухатися?

— Запустили в басейн хижих риб. І вся інша риба змушена була рухатися значно швидше. Так і зберегли її смакові якості.

Дудін повернувся до лабораторії в піднесеному настрої. Директор підтримав його план розробки системи управління. Тепер слід обміркувати, як краще розподілити завдання між співробітниками. Кому що під силу. Для цього потрібна психофізична характеристика кожного співробітника. А як її визначити? Його погляд привернула Юлина синя хустка. Він хотів зрозуміти причини різкої поведінки цієї дівчини. Коли хтось заходив у лабораторію, її очі вистрілювали з-під хустини і знову впиралися в екран дисплея. От Маша — зовсім інша людина! Вона єдина, чиї робочі якості правильно описав Ковальов. Щоправда, надто зосереджена, працює, як автомат, навіть голови не підводить. А Юля? Уже побачила, що на неї дивляться. А якщо… Дудін підійшов і сів поруч.

— Що якби ви замість цієї рутини взялися до цікавої творчої роботи? Ось дивіться. — Він увів у термінал дані, і на екрані виникла схема.

— Тут білі плями, які треба дослідити. Це допоможе розв’язати проблему автоматизації контролю.

— Вікторе Георгійовичу, — жахнулася Юля, — та це ж робота для кандидата наук!

— Ну, то й що? Хіба, кандидат — не людина? Виконаєте це завдання, підете далі. Термін — тиждень.

Юля мало не задихнулася.

— Так тут же на місяць роботи!

Дудін вивів на екран дані.

— Ось розрахунки: тиждень, і не більше. Погоджуйтесь, а то доведеться звернутися до Попової. Вона візьметься, їй буде цікаво.

Це прізвище вплинуло сильніше за будь-які аргументи, і Юля, довго не розмірковуючи, погодилась.

— І зніміть цю хустку. Вибачте, звичайно… Але я прошу, будь ласка…

А за мить він уже щось погоджував з Тернавським, який був фахівцем у галузі моделювання схем.

— Вікторе Георгійовичу, — покликала Юля. — А якщо це завдання розв’язати так?

Дудін зиркнув на відображену на екрані схему:

— Ви молодець, Юленько! Іншого я й не сподівався. Чому ж тоді весь час займалися такою примітивною роботою, як контроль схем?

— Чому примітивною? Вигострювала логіку. У мене визріла ідея, але вона нікого не цікавила. І вас теж. Тут кожен сам собі працює, хоч нас усіх називають колективом лабораторії! Он Попова евристики розробляє. А кому вони потрібні? Хіба що для її дисертації.

— Отепер усі ваші розробки будуть на часі, дуже потрібні. Ми без них просто не зможемо обійтися. Починаємо створювати робота…

— Так і я евристиками займалася.

— Он як? Тоді я даю вам магнітну стрічку. Встановіть її на зчитування. Бачите? Білобородько: його зображення, голос. Це запис реального об’єкта. Складіть програму керування його зображенням. Для однієї роботи, яка в перспективі… — І раптом, спинивши на ній довгий погляд, вигукнув: — Слухайте, та ви ж напрочуд гарна без хустки. Не надівайте більше її. Усмішка вам до лиця. Ну чого ви боїтесь? Усміхайтеся! Смійтесь!

Юлі було так смішно дивитися на цього дивного Ковальова, що вона, не стримавшись, засміялася. І лице її наче хто підмінив — воно стало добрим і ніжним…

Нарада почалася з самого ранку. Цього разу її проводив Гаркуша. Проходила вона бурхливо. Батурін, який завжди взаємодіяв з Гаркушею, підтримував його.

— Тільки й чуєш: не стикуються, не стикуються!.. — гримнув він на начальника цеху. — Тобі що головний інженер сказав? От і виконуй!

— Тихше! — намагався втихомирити присутніх Гаркуша. — Строки для вас не закон? А ти, Парамоновичу, мовчи!

І почалося — прочуханки, пересвари, взаємні докори.

Дудін був вражений неузгодженістю в роботі служб, суперечностями в розпорядженнях, численними помилками. Та коли Батурін почав шпетити старого робітника, не витримав, підвівся і пішов до дверей.

— Ковальов, ти куди? Я ще не закінчив! — скипів Гаркуша.

— Мене запрошували на