Леся Бернакевич - Дорогі ви, наші цьоцю

як ви, дядьку, помрете, то вона відкупить у цьоці Броні ваші меблі! А він, – тицьнув пальчиком у Сипонького, – говорить, що йому дістанеться ваша машина! А цьоці залише тільки пса і псячу буду. Цьоцю, а коли то буде? – повернувся Орчик до хрещеної матері.

Від змісту його промови каста завмерла. Мама Орчикова ледь не зомліла, а тато схопився за печінку, де, за його уявленнями, містилося серце. Ледьжива піднесла настромлену на виделку буженину до … вуха. Кацапуля саме розкривала сумочку в пошуках цигарок, але, почувши Орчикове одкровення, тепер не могла згадати, що саме шукала в своєму ридикюлі і ради чого взагалі розстібала замок? Сипонька зарилася обличчям в олів’є. А Сипонький несподівано прикинув таке слівце, що його незручно навести в нашому тексті.

«Яким гарним дітваком здавався цей Орчик, поки був німий, – подумав дехто з гостей про відприска Пасьоних. – Але коли заговорив, то в нього язичок ще той!» Тоді, щоб якось зам’яти неприємне враження від щирості хлопчика, родинна співдружність голосно заговорила про погоду.

Тітонька Броня подумала, що даремно виховувала Орчика. Рано чи пізно він стане таким же, як і батьки, дядьки й тітки. Бо зростає серед них. Не може бо з огірка вирости гарбуз. Навіть, якщо він і вдаватиме із себе гарбуза, то однаково залишатиметься огірком! А вона, засліплена, думала, що Орчик – як свячена вода, що не псується. Та він виявився смердючим жабуринням…

Броня відчула провину перед своїм чоловіком, який привів її у свій дім, довірив ключі, а вона усе його добро, яке їй не належить, на похресника розтринькувала. Однак Таратула їй і словом не дорікнув. Бо тим-то й запала в його серце, що єдина з-поміж багатьох претенденток не схилялася перед його маєтками. Але улесливі речі родичів збили її з пантелику, і вона забулася. Лише тепер збагнула, якою токсичною є її родина. Їх усіх цікавили тільки гроші її чоловіка. І приязнь Броні до Пасьоних обірвалась.

А в цей час Пасьона, яка спершу втішилася, що її синочок розмовляє, як усі (збулось-таки віщування ворожки!), тепер почала оговтуватися від враження. Коли вона нарешті втямила істинний зміст слів свого єдинака, то дуже перестрашилася і стала гарячково придумувати, якби то пом’якшити сей форс-мажор і задобрити куму. Пасьона поглянула на свого чоловіка, шукаючи в нього виходу. Але язик у її Пасьоного кудись утік, і без нього той був безпорадний. То ж взялася рятувати ситуацію самотужки.

– Ай-ай-ай, як не соромно! – почала Пасьона лаяти свого пуп’янка. – Тітонька тебе обожнює, а ти засмучуєш її паскудними словами! Ти, мабуть, хотів сказати, що тебе не цікавлять цьоцині маєтки, ти просто любиш цьоцю за те, що тобі з нею цікаво. Ану, скажи, Орчику: «Дорогі ви наші цьоцю, я вас люблю за те, що ви ме…

– Припини! – перебила племінницю Броня, не в силі більше стримувати образу. – Дитина сказала правду, а ти навчаєш її брехні…

Отець Євген, який ще хвилину тому хотів, було, допоминатися додаткових коштів за чудо, що сталося з охрещеним хлопчиком, тепер мало не перетворився у соляного стовпа. Пережувавши зміст слів Орчика, він почав шукати очима дверей. Бо перелякався, що Пасьоні ще чого доброго заберуть у нього і ті гроші, що заплатили йому за хрещення дитини. Правда, в якусь мить піп хотів зауважити, що устами дитини глаголить істина. Але, побачивши, як Пасьоний стиснув у кулаці ніж, отець Євген поспішив залишити забаву, доки не заробив синців або запрошення в свідки. «Люди, як видко, не дуже набожні, – перелякано розмірковував служитель культу, скрадаючись до виходу. – Всього одна іконка – та й та на кухні!» Таратула пішов провести духівника до воріт.

Пасьона так розгубилася, що вперше не знайшла, що відповісти, а тітка зрозуміла, що потрібна лише своєму чоловікові. Не могла собі простити, що потратила багато часу на невдячних родичів та їхнього хлопчиська. «Скільки добра я могла зробити для Микити, поки тринькала час на цього молокососа», – докоряла собі Броня. Її Таратула жадав затишку, а вона приймала цей галасливий вертеп. Він хотів розсолу з локшиною, а вона пекла торти, бо їх любить Орчик. Він хотів дивитися на хлопців, які ганяються екраном за м’ячем, а вона перемикала телевізор на іншу програму, де показували дивацькі мультики про черепашок з крапкоподібними ротами. Але тепер, вона дала собі слово, все буде по-іншому. Нікого більше не впустить на поріг, а Таратулі, якого лише тепер оцінила, подаватиме сніданок у ліжко.

Гості почали шукати достойну причину, аби покинути гостину. Адже розуміли, що в них після палкого виступу Орчика перспективи не більші, ніж у вибитого зуба чи в зламаного нігтя. Пояснивши, що їй, незважаючи на третю ночі, час до лікаря, Пасьона взяла свого Орчика під пахву, як градусник, і чимдуж чкурнула до виходу. Її чоловік виплигнув на вулицю ще скоріше. Ледьжива як справдешній психолог вирішила піти по-англійськи: залишення гостини без прощання у такому випадку ні її, ні господарів ні до чого не зобов’язувало. Дядечко Сипонький заявив, що поспішає до центру міста, щоби в романтичній обстановці розпити біля ялинки пляшку шампанського, хоча після сьогоднішньої учти він і так ледве на ногах стояв. А Кацапуля раптом згадала, що в одному з її підопічних туалетів прорвало трубу і вона мусить бути в лиху годину біля свого фаянсового друга.

– Нічого не бери близько до серця. Адже твій Орчик знову говорить! Яке щастя! – вже на вулиці пробувала Кацапуля потішити Пасьону.

«Краще би мій Орчик навіки лишився німим», – подумала Пасьона.

22 липня 2007 рік Примечания