Джанні Родарі - Пригоди Цибуліно

— Ще б пак! — погодився Цибуліно.^ Буває, що свічка дуже яскраво світить.

— Та ні, ця свічка не горіла! А коли б горіла, я б зовсім пропав.

Цибуліно дивувався, як то можна злякатися свічки, що не горить.

Раптом Кріт спинився і сказав:

— Я чую якісь голоси.

Цибуліно прислухався і почув приглушений гомін, хоча й не міг розрізнити голосів.

— Чуєте? — повторив Кріт. — А де голоси — там і люди. Де люди, там — світло. Краще нам повернути в інший бік.

Цибуліно знов прислухався і тепер ясно почув голос майстра Виноградинки. Не міг розібрати слів, але помилки бути не могло — говорив швець.

Хлопчикові захотілося на весь голос закричати, щоб його почули, впізнали, але він подумав про себе: «Ні, нехай Кріт поки що не знає, що це мої друзі. Спершу треба примусити його прорити хід до цієї темниці. А то все пропаде». [58]

— Синьйоре Кроте, — заговорив він обережно, — я чув про одну страшенно темну печеру. За моїми розрахунками, вона повинна бути десь поблизу.

— Невже вона темніша від цієї галереї?.. — недовірливо спитав Кріт.

— Звісно, темніша! — фантазував Цибуліно. — Я певен, що люди, голоси яких ми зараз чуємо, прийшли туди, щоб їхні очі спочили у темряві.

— Гм… — недовірливо пробуркотів Кріт. — Щось мені не віриться… Та коли вже ви так хочете побувати в тій печері — хай буде по-вашому. Але це все — на вашу відповідальність.

— Прошу вас! Я вам буду безмірно вдячний! — прохав Цибуліно. — Та і вам це теж буде цікаво.

— Згода! — сказав Кріт. — Але вам же буде гірше, якщо від світла у мене заболять очі.

Через кілька хвилин голоси були вже зовсім близько. Цибуліно ясно почув, як кум Гарбуз казав:

— Ох, у всьому винен я… тільки я… Хоч би вже прийшов Цибуліно.

— Якщо не помиляюся, там назвали ваше ім'я, — зауважив Кріт.

— Моє ім'я? — ніби здивувався Цибуліно. — А я не чув.

У цю мить долинув голос майстра Виноградинки:

— Цибуліно запевнив, що прийде нас звільнити, і він таки прийде. Я певен, що він прийде.

— Ну що, чуєте? Про вас говорять. Ні-ні, не кажіть, що не чули! Признайтеся краще, нащо ви примусили мене йти саме сюди?

— Синьйоре Кроте, — признався Цибуліно, — може, мені одразу треба було б сказати вам усю правду. То я скажу хоч тепер. Ці голоси чути з підземелля замку. Там ув'язнені мої друзі, яких я пообіцяв звільнити.

— То ви хотіли, щоб я вам допоміг це зробити?

— Саме так. Синьйоре Кроте, ви такий добрий, ви вже проклали сюди таку довгу галерею… То, будьте ласкаві, прорийте ще трохи, щоб дати волю моїм друзям!

Кріт хвилинку подумав і сказав:

— Добре, я згоден. Мені все одно, куди рити. Вирию галерею ще й для ваших друзів. [59]

Цибуліно розцілував би його, коли б сам не був такий замурзаний землею.

— Від усього серця вам вдячний! — защебетав він.- І все життя буду вдячний!

— А тепер не будемо гаяти часу на теревені,- схвильовано перебив його Кріт, — доберемося мерщій до ваших друзів.

Він узявся до роботи і через кілька секунд прорив стіну, за якою була темниця. На біду, саме в ту мить, коли Кріт вліз до тюрми, майстер Виноградинка засвітив сірника, щоб глянути на годинник.

Спалах світла так вразив бідолашного Крота, що він метнувся назад, наче його шпигнули голкою в ніс, і щез у своїй галереї.

— До побачення, синьйоре Цибуліно! — гукнув він на прощання. — Ви хороший хлопчик, і я щиро хотів допомогти вам. Але ви мусили попередити мене, що я попаду під таке сліпуче світло. Не слід було мене обдурювати!

І він так швидко дременув назад, що вся галерея за ним завалилася, стіни обсипалися, і все знов заповнилося землею. Ось і голос Крота завмер удалині. Цибуліно сумно промовив йому вслід:

— Прощай, добрий старий Кроте! Світ не такий великий, і ми ще зустрінемось. Тоді я віддячу тобі за доброту.

Так Цибуліно розлучився з товаришем по підземній подорожі, витер якомога краще лице хустиною і вбіг до темниці, веселий та жвавий, як метелик.

— Вітаю вас, друзі! — дзвінко, мав срібна сурма, пролунав його голос у підземеллі.

Уявіть собі радість в'язнів! Вони схопили Цибуліно в обійми і мало не зацілували до смерті. В одну мить обтрусили всю землю, що на нього налипла. Один обіймав, другий цілував, третій лоскотав Цибуліно.

— Та легше, легше! — утихомирював він друзів. — Ви мене задавите!

Потроху вони заспокоїлися, але їхня радість змінилася відчаєм, коли Цибуліно розповів їм про свої злигодні. [60]

— Виходить, що ти такий самий в'язень, як і. ми? — запитав майстер Виноградинка.

— Виходить, що так! — відповів Цибуліно.

- І коли прийде сторожа, то тебе знайдуть?

— А це ще ми побачимо, — сказав Цибуліно. — Я сховаюся у скрипці