Юрій Миколайович Щербак - Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

пісок. Цей чоловік здався Безпалому персонажем українських рекламних роликів про страждальців, яким негайно треба вилікувати простатит. Трохи поодаль від великого столу, за окремим столиком, на якому стояв лептоп, сидів молодий чоловік у темно-синьому напіввійськовому мундирі без знаків розрізнення. Він заговорив по-українськи:

— Ви перебуваєте у приміщенні центрального управління італійської контррозвідки, — голос цієї людини, здавалося, мав металеве забарвлення. — Я перекладач. Вас буде допитувати бригадний генерал Франко Россі.

— Перш за все, я вимагаю присутності консула України-Руси. Я не розумію, чому мене заарештовано, і я не буду відповідати на ваші запитання, — спокійно, наче на тренуванні, сказав Джордж.

Бригадний генерал, ніби зрозумівши, що сказав Джордж, закліпав очима ще частіше і виголосив довгу промову.

— Пан генерал каже, що ви не в тій ситуації, щоб висувати якісь вимоги, — дивлячись кудись убік, сказав перекладач. — Ви звинувачуєтесь у скоєнні серйозних злочинів проти Центральної зони республіки Італія: шпигунство на користь зарубіжної держави, зв’язок із злочинною терористичною організацією, участь у кіднепінгу італійських громадян, вбивство поліцейського офіцера.

— Are you crazy? Яке вбивство? — втратив рівновагу Джордж, забувши курс психологічної стійкості.

— Вбивство скоїли ваші друзі з Фонду Крюгера. Ви їхній спільник. Ви їхали до них.

— Я їхав до матері.

— Подивіться на вашу в’їзну анкету.

На моніторі лептопа виникла анкета, яку Джордж заповнював у літаку. На запитання «Мета подорожі до Риму» було чітко зазначено: «Відвідання Римського клубу інтегральних досліджень».

Допит тривав дві години. За цей час Джордж зрозумів, що найбільше AISI цікавить, хто в Києві наказав Джорджу передати флешку до Риму, і, по-друге, що знає він про членів Фонду Крюгера. Хто такий Вінсент? (Чоловіка Джованни це особливо цікавило — бо саме Вінсент тортурував бідну жінку). Легенда про невідомого відправника флешки Магду була розроблена недостатньо переконливо (Хто такий Магда? Що вас із ним зв’язує? Опишіть його зовнішність… Де і коли ви з ним зустрілись? і т. д.) і не справила на слідчого жодного враження. Виявилося, що українсько-італійське товариство МАРС є чистою фікцією і не зареєстроване в Римі.

Наприкінці допиту генерал Россі завдав версії Джорджа нокаутуючий удар: показав фото на сайті Вінницького вищого командного училища аеромобільних військ, де диктатор України генерал армії Гайдук, дружньо усміхаючись, поклав руку на плече курсанта Безпалого, відмінника бойової та загальнокомандирської підготовки.

— Завтра суд винесе рішення про ваш арешт на сорок вісім діб, — пообіцяв із задоволенням генерал. — За сумою звинувачень вам світить сімдесят років. Тому раджу задуматись і сказати правду, десантнику. Вам не те що консул, а й сам Гайдук не допоможе.

Франко Россі знав, що безбожно блефує. Ніяких доказів провини Безпалого в нього не було; консульство України-Руси вже звернулося до Міністерства закордонних справ Центральної зони із запитом щодо долі зниклого в Римі громадянина Дж. Безпалого. Військовий аташе посольства України-Руси в Італії своїми каналами почав з’ясовувати долю нещасного сироти лейтенанта Безпалого, який приїхав на побачення з матір’ю і зник у Римі. Нічна стрілянина неподалік від собору Святого Павла привернула увагу преси: черговий репортер редакції кримінальних новин телеканалу RTI-5 встиг зафіксувати на камеру, як із приміщення фонду Крюгера виносять труп офіцера поліції та виводять жінку, яка затулила обличчя плащем, і молодого хлопця, злякане лице якого мигнуло на екрані. Россі подумав, що військовий суд області Лаціо може не дати згоди на арешт Безпалого, визнавши недостатньо вагомими аргументи AISI. Крім того, свою роль могли зіграти політичні міркування: центральна і південна частини Італії закуповували велику кількість української електроенергії й значною мірою залежали від цього критично важливого імпорту. Навряд чи уряд Центральної зони піде на погіршення відносин з Україною-Руссю заради дрібного інциденту з її громадянином.

З другого боку, ситуація складалась вкрай неприємна: ретельний обшук Фонду Крюгера не дав жодних результатів. Мертві працівники Римського клубу не були опізнані, а їхні ДНК не значилися в центральному реєстрі. Вартовий, якого вдалося захопити, старий поліцейський італієць на пенсії, схоже, нічого не знав про діяльність Фонду, а його господар, пан Крюгер («потвора», «опудало», «робот», як називали його Безпалий і працівниця фонду Калина Луцик) — нікому не відомий інвалід — зник. Як під землю провалився. Разом із ним зник Вінсент.

Комп’ютери Фонду були заражені смертельним вірусом — коричневою сараною, яка пожерла всю інформацію на твердих дисках — тому весь комплекс апаратури довелося знищити — спалити в газових печах контррозвідки.

Тільки Безпалий міг розповісти правду про те, що і хто пов’язує Київ з Римським клубом.

24

Ранок в Овальному кабінеті Білого Дому почався з традиційного брифінгу радника Президента з національної безпеки Олівера Брауна і директора Агентства національної безпеки адмірала Стенлі Фішера.

Президент Пол Андерсен, типовий WASP — білий протестант англосаксонського походження, наче вживу зійшов з воєнних плакатів, на яких дядечко Сем — сивий джентльмен із гострими, хижими рисами обличчя — закликав чоловіків і жінок приєднатися до переможної армії Північної Америки. Президент, щоправда, не був одягнений у зоряну камізельку й смугасті штани, як на плакатах, а приходив зрання на неофіційні зустрічі у чорній T-shirt з написом «In God we Trust» та зручних блакитних джинсах, потертих на сідницях і колінах.

— Хлопці, сподіваюсь, що на Землю вночі не гепнувся астероїд і що Китай не викупив усі наші борги і активи, — бадьоро звернувся Президент до учасників брифінгу, які зробили вигляд, що цей натужний гумор викликає їхні усмішки.

У Президента, якого американський народ чомусь вважав одним із найдотепніших лідерів, працював спеціальний спіч-райтер, професійний гуморист, автор коміксів про Тіка і Така, який прикрашав промови Андерсена забутими анекдотами, взятими з репертуару Боба Хоупа; сам Президент був нездатний вигадати щось смішне.

Учасники брифінгу розсілися навколо журнального столика, що стояв перед каміном, над яким висів портрет покійного Ендрю Ван Лі, й Президент попрохав секретарку Фріду — манірну стару діву — принести каву.

Першим доповідав Олівер Браун, колишній міністр