Зоран Жміріч - Блокбастер

– А тебе як звуть?

– Майда.

Черкез присів біля неї, штовхаючи її коліном.

– І що ти на це скажеш, Майдо?

– На що?

– На нашу дисертацію про естетику сприйняття людських відмінностей?

– Нічого не кажу.

– Не скажеш, бо тебе це не стосується.

Психологиня строго подивилася на нього.

– Ми тобі бридкі, Майдо? – знову штурхнув її коліном Черкез.

Швидкий вмирав зо сміху. Він сів на підлогу біля Черкеза, обійняв й став цілувати його обличчя.

– Черкезе, ти мені подобаєшся!..

Черкез дивився на Майду мутними очима.

– Я спитав, чи ми тобі бридкі, Майдо. Тебе не стосується науковий диспут між мною і колегою Швидким.

– Не стосується.

– Авжеж, не стосується. І ми знаємо чому. Ми ж знаємо чому, Майдо?

Майда і далі незмигно дивилася на нього.

– І чому?

Швидкий зірвався на ноги. Він бігав по спальному приміщенню, махав видимій тільки йому публіці й кричав:

– Єс! Так! Нарешті спитала!

Черкез усе ширше посміхався. Швидкий глибоко вдихнув і змовк, щоб краще чути, що буде далі. Черкез трішки схилився до Майди і загорлав:

– Бо ти потворна мара!

Швидкий скочив на Черкеза, що аж звалив його на пол. І впав сам, регочучи й лупаючи ногами по паркету. А Черкез усе дивився на Майду. Його обличчя було схоже на порцелянову маску, з-під якої долинав істеричний сміх.

Майда була студенткою останнього курсу факультету психології. Разом з однією колежанкою вона пішла до міської комендатури і попросила, щоб їм дозволили у якійсь із фронтових бригад провести низку інтерв’ю з бійцями. Їхня дипломна робота називалася «Людська поведінка в умовах війни». Їхнім науковим керівникам ця тема сподобалася вже через те, що востаннє нагода провести таке дослідження випадала аж півстоліття тому. Цю війну, яка нас так зненацька заскочила й шокувала, дехто все ж примудрявся використати на щось потрібне. Наукова праця залишиться нащадкам, які прийдуть після нас. Якщо ми взагалі зможемо дати життя новому поколінню, перш ніж усі загинемо.

У кімнату зайшов лікар Раукар.

– О, ви всі тут. Бачу, ви вже познайомилися, – наївно заусміхався він.

Раукар взагалі не хвилювався за двох студенток. Хоч під час першої зустрічі він дуже підтримав їх, зараз лікаря цікавило лише одне: як викрутити достатньо часу для маневру й зняти з себе відповідальність, що її накидав йому штаб бригади. Оскільки він був єдиним медиком, від нього чекали, що він улаштує Борні дослідження і складе його психологічний профіль. Психологині, які ще навіть ними не були, бо тільки готували дипломну роботу, спершу мали їхати на зовсім іншу ділянку фронту. Утім з якоїсь примхи долі лікар Раукар того дня опинився у тилу, в міській комендатурі, і саме в той час, коли Майда з подругою звернулися за дозволом відвідати якусь бригаду.

Головний лікар військової комісії познайомив Раукара зі студентками й пояснив, що хоробрі дівчата прагнуть потрапити на фронт. Раукар не зміг здолати свого его й пообіцяв домовитися про них з командуванням бригади – мовляв, він особисто поговорить із комбригом Кватерником. У цьому районі були й інші бригади, і багато з них у небезпечнішому становищі, ніж наше, але доля забажала, щоб психологині приїхали до нас. Раукар домовився без особливих проблем, при цьому він підбадьорив дівчат, пояснивши, що наш штаб розташований у запіллі, за десяток кілометрів від лінії фронту, у безпечному місці – що, власне, було правдою. Деякі міста в той час були ближче до лінії фронту, ніж наша школа зі штабом. Психологиням ідея безпечно поспілкуватися з бійцями, які щодня воюють «на передку», здалася ідеальним вирішенням.

Раукар миттю збагнув, що атмосфера в кімнаті не зовсім нормальна. Він окинув оком усіх присутніх. Кілька солдатів, які зараз не були на завданнях, дрімали на лежаках. Аміджа мовчки сидів, спираючись на милицю. Поруч з ним на матраці сиділи психологині. Борна і я на іншому лежаку слухали радіо. І тільки Черкез зі Швидким без якоїсь очевидної причини каталися по підлозі від сміху.

Раукар жалісно похитав головою.

– Хлопці! Знову накурилися?

Черкез і Швидкий за секунду виструнчилися перед ним і піднесли руки у військовому вітанні. Швидкий відповів:

– Тільки бамбук, лікарю!

Раукар знітився і вийшов з кімнати.

Майда призвичаїлася до нових умов надзвичайно швидко. Після епізоду з накуреною парочкою вона ніби звела навколо себе прозору стіну, крізь яку не могла проникнути жодна брутальність. Мене вразила її здатність до загрубіння і створення фільтру, який залишав усі зауваження в її бік за межею досяжності. Це було справді варте подиву вміння. Я навіть вирішив, що ця дівчина з нами тільки марнує час. Спокійно могла б написати диплом на тему своєї надшвидкої адаптації.

На відміну від своєї подруги, Майда перевтілилася у щось неочікуване. Наша розгубленість підсилювалася тим, що ми ніяк не могли збагнути, яка ж вона справжня. Чи вона завжди була товстошкірою і не зважала на зовнішні впливи, чи просто успішно користувалася такою маскою? Більшість із нас думали, що Майда виправдовує обидва твердження, але мені здавалося, що вона просто навчилася співіснувати з нетолерантним оточенням. Її обличчя вкривали шрами від уламків скла – сліди автоаварії, яку вона пережила десять років тому. Отримати в такому віці спотворене обличчя – це означає не просто пережити, а вижити у світі підлітків. І надалі мати імунітет від чого завгодно.

Раукар мудро не повідомив психологиням про історію Борни, щоб потім ніхто не міг йому закинути, ніби він намагається ухилитися від своєї роботи. Хитрун, наче у шахах, він зробив кілька звичних ходів, а потім дозволив подіям розвиватися власним темпом. Він дав дівчатам виконати свій план, розраховуючи, що вони й самі зрозуміють складність випадку й професійно зацікавляться Борною. Так і сталося.

Через кілька годин Борна сидів за столом з психологинями, а ті бомбардували його запитаннями. Майда агресивно наполягала, щоб на кожне її запитання Борна відповідав винятково точно. Зараз вона дуже відрізнялася від тієї переляканої особи, яку Черкез і Швидкий майже довели до сліз – тут Майда була на своєму полі. Вона переконалася, що наші хлопці – звичайні тінейджери, які тільки вдавали з себе поважних бійців, і все більше переймала контроль над ситуацією. За п’ятнадцять хвилин розмови з Борною Майда побачила, що перед нею сидить дуже цікавий персонаж, і стала поводитися в цьому діалозі неочікувано агресивно. Але перед домінантною складовою її поведінки раптом постала остання перешкода. Черкез підійшов до столу й сів біля неї.

– Слухай, що скажеш, якщо ми одне одному