Френк Херберт - Месія Дюни

Він відчув, що якась його частка занурюється в морозну, покриту інеєм безмежну темряву. Його провидча влада порушила те уявлення про Всесвіт, яке досі мало все людство. Він струснув безпечним Усесвітом, замінивши безпеку своїм джигадом. Він поборов і перехитрував людський світ своїм ясновидінням, але тепер йому дошкуляла думка, що Всесвіт досі непідвладний йому.

Ця планета, яку він наказав перетворити з пустелі на багатий водою рай, була живою. Її серцебиття таке ж сильне, як у кожної людини. Вона змагається з ним, опирається, вислизає з-під його опіки…

Долоні Пола тихцем торкнулася інша рука. Озирнувшись, він побачив Чані, в очах якої проглядалася стурбованість. Ці очі наче намагалися випити його.

— Коханий, не змагайся зі своєю рух[11], — прошепотіла вона.

Співчуття, що ніби випливало з її дотику, стало для нього рятівним колом.

— Сіхає, — прошепотів він.

— Мусимо якомога швидше піти в пустелю, — тихенько сказала вона. Він стис її руку, щоб за мить відпустити й повернутися до столу. Чані сіла на своє місце.

Ірулан дивилася на розкладені перед Стілґаром папери, її вуста були стиснуті в тонку лінію.

— Ірулан пропонує себе як матір імператорського спадкоємця, — сказав Пол. Глянув на Чані, повернувся до Ірулан, яка уникала його погляду. — Усі ми знаємо, що вона не відчуває любові до мене.

Ірулан завмерла.

— Я знаю політичні аргументи, — продовжував Пол. — Але мене турбують аргументи людські. Якби принцеса-консорт не була зв’язана наказами Бене Ґессерит, якби вона домагалася цього не через прагнення особистої влади, моя реакція могла б бути іншою. За наявного стану справ я відхиляю її пропозицію.

Ірулан глибоко, з тремтінням зітхнула.

Повертаючись на своє місце, Пол подумав, що ніколи досі не бачив у неї такого слабкого самоконтролю. Нахилившись у її бік, сказав:

— Ірулан, я справді шкодую.

Вона задерла підборіддя й з виразом чистої, без домішок люті прошипіла:

— Я не потребую твого співчуття! — Відтак повернулася до Стілґара: — Є ще щось пильне й важливе?

Не зводячи з Пола очей, Стілґар промовив:

— Ще одне питання, мілорде. Гільдія знову пропонує відрядити офіційного посла сюди, на Арракіс.

— Якесь поріддя глибокого космосу? — спитав Корба, і його голос переповнювала фанатична ненависть.

— Мабуть, що так, — відповів Стілґар.

— Цю справу слід розглянути з особливою обережністю, мілорде, — застеріг Корба. — Раді наїбів не сподобається присутність гільдієрів на Арракісі. Вони оскверняють саму землю, якої торкаються.

— Вони живуть у своїх контейнерах і не торкаються землі, — сказав Пол, дозволивши своєму голосу виявити роздратування.

— Наїби можуть узяти справу у свої руки, мілорде, — промовив Корба.

Пол гнівно зиркнув на нього.

— Зрештою, вони ж фримени, мілорде, — наполягав Корба. — Ми добре пам’ятаємо, як Гільдія привозила сюди тих, котрі гнобили нас. Ми не забули, як вони нас шантажували, вимагаючи прянощів за збереження наших таємниць від наших ворогів. Вони висмоктували з нас усі соки…

— Годі! — перервав його Пол. — Гадаєш, я забув?

Наче тільки-но зрозумівши значення власних слів, Корба щось незрозуміло пробурмотів, а тоді сказав:

— Даруйте, мілорде. Я не мав на увазі, що ви не фримен. Я не…

— Вони пришлють сюди Стернового, — промовив Пол. — Малоймовірно, щоб Стерновий прибув сюди, якщо запідозрить небезпеку.

Пересохлими від раптового страху вустами Ірулан запитала:

— Ти… бачив, як Стерновий прилітає сюди?

— Звичайно ж, я не бачив Стернового, — відповів Пол, імітуючи її тон. — Але я можу бачити, де він перебуває й куди вирушає. Нехай вони відправлять до нас Лоцмана. Можливо, я теж якось його використаю.

— Питання вирішено, — підсумував Стілґар.

А Ірулан, закривши долонею посмішку, подумала: «То це правда. Наш Імператор не бачить Стернового. Вони взаємно сліпі. Змову не буде розкрито».

***

Знову починається драма.

Імператор Пол Муад’Діб під час його сходження на Левиний Престол

Крізь своє таємне «шпигунське» вічко Алія спостерігала за посольством Гільдії, що церемоніальною ходою рухалося великою прийомною залою.

Різке сріблясте світло полудня лилося крізь верхній ряд вікон на підлогу, покриту різнокольоровою плиткою: зеленою, синьою та кольору яєчної шкаралупи. Плитка мала імітувати зарослу рястом старицю річки. Де-не-де траплявся яскравий мазок екзотичного кольору, що нагадував птаха чи рослину.

Гільдієри йшли цими плитками, наче мисливці, котрі переслідують свою здобич у дивних джунглях. Утворивши рухому композицію із сірих шат, чорних шат, помаранчевих шат, усі вони оманливо випадковим чином вишикувалися довкола прозорого контейнера, де в оранжевому газі плавав Лоцман-Посол. Контейнер, підтримуваний супровідним полем, тягли двоє вдягнених у сіре працівників посольства. Загалом це нагадувало транспортування в док корабля прямокутної форми.

Просто під вічком Алії, на Левиному Троні, що здіймався посеред помосту-подіуму, сидів Пол. На Полові була нова офіційна корона з емблемами риби й кулака. Тіло його покривала злототкана мантія. Довкола Імператора мерехтів особистий щит. Обабіч подіуму та на його східцях вишикувалися дві групи охоронців. Праворуч від Пола, двома сходинками нижче, стояв Стілґар у білому строї, підперезаному жовтим поясом.

Сестринська емпатія підказала їй, що в душі Пола клекоче таке саме хвилювання, яке відчувала вона сама, хоча навряд чи хтось інший помітив би це. Його увага зосередилася на вдягненому в оранжеве одному з членів процесії, сліпий погляд металевих очей якого не відхилявся ні вліво, ні вправо. Ішов він біля переднього правого кута контейнера, наче представник військового ескорту. Пласке обличчя під в’юнким чорним волоссям, статура, якої не міг приховати оранжевий одяг, усе в ньому, кожен жест кричали про неймовірну схожість.

Це був Дункан Айдаго.

Він не міг бути Дунканом Айдаго, але був ним.

Спогади, поглинуті ще в материнській утробі в мить спричиненої прянощами зміни, дозволили Алії за допомогою рихані-дешифрування, яке пробиває всі камуфляжі, розпізнати цю людину. Вона знала, що Пол пізнає його через незліченні особисті переживання, через вдячність за проведену разом із ним юність.

Це був Дункан.

Алія здригнулася. Існувало лише одне пояснення: це був тлейлаксанський гхола, реконструйований із мертвої плоті оригіналу. Оригінал загинув, рятуючи Пола. Це лише витвір аксолотлевих резервуарів.

Гхола крокував, високо, по-півнячому підіймаючи ноги, з настороженістю майстра-мечника. Коли контейнер із Послом завмер за десять кроків від помосту, він різко зупинився.

За методикою Бене Ґессерит, якої вона не могла позбутися, Алія відчула неспокій Пола. Він більше