Лола Астра - Безмірна залежність

бути коханою. Життя одне, і воно прекрасне. Ілля поруч, що ще мені потрібно? Ми будемо щасливі. 06.06.2017, 17:30»

Але Ілля так і не відповів. Коли наступного дня я прокинулася, а повідомлення від нього не було, я розплакалася.

«Як не крути, а мені боляче від того, що Ілля мені не пише. Він не кохає мене, якщо може так просто обходитися без мене. За ці чотири дні він жодного разу не сказав, що сумує або любить. Мені дуже боляче. Я так боюся, що це кінець, адже все так гарно починалося. Як знайти в собі сили і не писати йому більше, щоб дізнатися, значу я щось для нього чи ні? Ілля, невже ти мене підведеш? Невже все виявилося порожнечею, лише словами? Чому я тобі повірила? Я думала, що ми з тобою щирі одне з одним, не розчаруй мене, не вбивай остаточно віру в любов. Я не можу повірити, що це кінець.

07.06.2017, 08:26»

Він написав мені під вечір, і вперше за довгий час це було дійсно щось по суті:

«Ти просто ангел, справжня жінка. Ти знаєш, як зробити свого чоловіка щасливим. Але нічого не вдієш: так вже вийшло, що я весь тиждень у другу зміну».

Нарешті, він хоч щось написав про свою роботу, адже скільки разів я не намагалася дізнатися, ким він працює, Ілля вперто мовчав. Не те щоб для мене це було принципово важливо, просто його таємничість у цьому питанні мене дивувала і трохи бентежила.

Все одно було якось дивно. Ілля писав мені про любов, телефонував кожного дня, а потім зникав, міг не писати по два дні. Чому він не попередив мене, що його не буде на зв'язку, якщо між нами кохання? Адже якби він сказав «Мила, мене не буде на зв'язку чотири дні, але не хвилюйся, як тільки звільнюся, я тобі напишу», — то я б не хвилювалася всі ці дні через те, що він мене забув. А так він лише писав гарні слова, що і дивувало: начебто говорить красиво, а часу приділити не може. А от я завжди відкладала всі свої справи, щоб поговорити з ним.

«Дивне почуття в моїй душі. Я не вірю Іллі, його словам. Хоча тільки час покаже. Якщо він приїде, то всі мої побоювання і підозри можна буде викреслити, бо цим він доведе щирість своїх слів. А якщо він так і буде просто красиво говорити, то сподіваюся, я зможу його швидко забути. Цікаво, він справді проти шаблонної поведінки, чи де-факто виявиться, що він такий же, як і всі? Тільки час покаже, але як же важко чекати.

07.06.2017, 22:32»

Я розуміла, що Ілля працює і, можливо, він сильно втомлюється, у нього немає часу і сил на повідомлення. Тому я сумувала і нудьгувала, але знала, що він не зникне, а обов'язково повернеться, потрібно тільки чекати.

Саме в цей час сталася подія, після якої я полюбила його ще сильніше.

У місті в одному з арт-кафе проходив творчий вечір поета-початківця. Мені було сумно, і я вирішила піти туди. Арт-кафе — це щось нове, продиктоване часом, саме для молодого покоління. Тут було самообслуговування: хочеш пити — постав чайник, хочеш їсти — відкрий холодильник. Все це було для мене в новинку, тому я тихенько сіла за вільний столик і почала чекати на появу поета.

«Прийшла на поетичний вечір, щоб не думати про Іллю. Стосунки — це складно. Не думаю, що він мене любить. Питання в тому, чи люблю я?

08.06.2017, 18:54»

Поетом виявився ще зовсім юний хлопець, можливо, йому не було й 20 років. Він читав вірші і прозу, і було в його творах щось особливе: не просто набір слів, а багатий словниковий запас. Він не ліпив складні конструкції, щоб виставити з себе великого лінгвіста, проте слова поєднував вміло і грамотно. Але це лише питання техніки. А скільки в цих творах було душі! Так, він презирливо говорив про кохання, але скільки пережитого болю було в цьому презирстві. Однозначно, він вмів відчувати, він хотів, щоб хтось врятував його від самотності. У його віршах я побачила себе.

— А зараз я хочу прочитати вам дещо з пізньої творчості, і мені цікава ваша думка: чи не занадто я зловживаю матом.

Він почав читати. Все та ж глибина, але до чого ці лайливі слова? І я згадала Іллю, точніше, його слова: «Говорити матом — це теж мистецтво. Одна справа просто матюкатися, а інша — робити це так, щоб зачепити душу».

Я посміхнулась. Цей хлопець явно сподобався б Іллі.

– І що ви скажете? — запитав юнак, коли закінчив читати. — Чи не перегнув палицю?

— Матюків забагато, — сказала раптом я.

— Так? — він подивився на мене.

— Так. Ви дуже тонко відчуваєте цей світ. Але подібними словами ви можете налякати читача і викликати відразу.

Він посміхнувся:

— Мені не потрібні читачі, які шаблонно мислять, — сказав він з гордістю, і я знову згадала Іллю.

— О, я прекрасно розумію, що ви маєте на увазі. Але, можливо, деякі люди із задоволенням позбулися б шаблонного мислення, ознайомившись з вашою творчістю, але через те, що вона сповнена нецензурної мови, ваша книга не витримає цензури і так ніколи не вийде у світ.

Поет подивився на мене серйозно.

— Я вас зрозумів і подумаю над цим.

Поверталася з поетичного вечора я щасливою. Мені здалося, ніби я стала ще ближче до Іллі. Я опинилася в його світі, де він був своїм, а я чужою. Цей світ був сповнений щирості і глибини, всього того, що наповнювало Іллю.

Я набрала його номер, але він не відповів.

«Зателефонуй мені, коли зможеш. Я була