Анастасія Шевердіна - Перунів цвіт
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Данило поглянув на Авеніра.
— Треба здихатися пораненого і звести з Ольги порчу. Якщо ми цього не зробимо, то нічого в нас не вийде.
— Це правда, — погодилася відьма. — Якби тут поряд був якийсь знахар або цілитель! Авеніре, ти тутешній? Можливо, щось порадиш?
— Я тутешній, але нічого такого не знаю, — тихо відповів парубок. — Тут і поселень-то немає поблизу, не те що ворожбитів. Тільки млин, та й годі…
— Млин, кажеш? — оживився Данило. — Це те, що треба! Усі млинарі знаються з нечистою силою, бо млин завжди закладають на живу душу!
— Він правду каже? — звернувся до Ольги Годвін.
— Хто зна? — розвела руками відьма. — Кажуть різне…
— А далеко млин?
— Та ні. Від хутора вгору та вгору вздовж річки, — пояснив Авенір.
— Треба спробувати. Ми нічого не втрачаємо. До світанку встигнемо? — запитав у юнака Годвін.
— Якщо вийдемо просто зараз. Але я не можу…
— Нічого! Даню, поклади Авеніра мені на спину, — сказав дракон.
Домовик невдоволено хмикнув.
— Будь ласка! — підштовхнув його плечем Годвін.
Данило з посмішкою виконав прохання. Годвін застогнав, опустив роздерте крило, але під стривоженим поглядом Калини опам’ятався і змусив себе бадьоро рушити з місця.
— Важка ніч ще не закінчилася, — мовила Ольга. Вона посадила кішку на плече, взяла Калину за руку. — Що ж, щасти нам!
МлинарМандрівка до млина видалася довгою. Ледве пересуваючи лапи, Годвін крокував уздовж ріки, аж поки серед розлогих верб не з’явилося колесо водяного млина. Спокійний шум води заколисував, і дракону здалося, що зараз він засне на ходу.
— Ну нарешті! — стомлено видихнув Данило. — Він злий?
Ніхто не відповів. Товариші неквапливо підійшли до воріт. Домовик постукав.
На подвір’ї здійнявся гамір, грюкнув засув. Ворота відчинилися.
— Чого вам? — позіхнув чорновусий, червононосий млинар.
— Добрий день. Ми у справі. А можна зайти? — долаючи втому, спробував бути ввічливим Годвін.
— А я не знаю, — підморгнув чоловік. — Треба спробувати.
— Та треба, — погодився Данило і зробив крок уперед.
— Гей, хлопче, постривай-но! — зупинив його жилавою рукою млинар. — Я так просто не впущу. Треба відгадати загадку.
— Загадку? — стривожився Данило.
— Так. По одній кожному.
— Ми дві ночі не спали, день не їли й постійно знаходимося на ногах, — сердито мовив Годвін. — У нас немає ані часу, ані сил на твої примхи.
— А язиком плескати час і сили є? — посміхнувся млинар. — Як хочете! — і спробував зачинити двері.
— Стій! — ухопився за ручку Данило. — Ми спробуємо!
— Добре. Тобі загадаю першому, — млинар тицьнув у домовика пальцем. — Простеньку, не бійся.
— А я й не боюся!
Млинар поблажливо посміхнувся і промовив:
— У ньому — лагідне тепло, І піч, і лави, і вікно, Спочинок, їжа і вода; Сюди не зазирне біда, Сюди спішиш з усіх доріг, Хоча й не чуєш більше ніг. Це — мрія до останніх днів, Це — храм батьків, спокійних снів. Безпечно і затишно в нім. Фортеця, кажуть, — це твій…— Дім! — радо скрикнув Даня.
— Наступний! — млинар підманив Калину жестом. —
Сміється — сонце на гілках, Ридає — дощ в гущавині, І марить літом в зимніх снах, І квіту спраглий навесні. Дубів, беріз, осик, ялин Мільйони виструнчились в ряд: Озера, річечки, багно Прикрасить ранній листопад. Скарби цікавим віддає — Гриби, і ягоди, і хмиз. Як стариган-мовчун живе Цей молодий веселий…Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перунів цвіт», після закриття браузера.