Мінеке Схіппер - Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення

мир і благословення Аллаха) промовив: «Хай краще одному з вас устромлять у голову залізну голку, ніж має він торкнутися жінки, яка для нього заказана…» Посланець Аллаха (хай буде з ним мир і благословення Аллаха) ніколи не торкався рукою жодної жінки… Безгрішний цей, найдосконаліший з-поміж людей, проводир синів Адамових у день Суду Страшного ніколи не відав жінок на дотик. Усе це відбувається всупереч тому, що обіцянку вірності початково виражали, подаючи руку. То як же тоді бути людям не таким, як пророк (хай буде з ним мир і благословення Аллаха)?.. Заборонено потискати руку один одному, навіть якщо щось заважає, як-от потиск з-під поли одягу чи щось на подобу того. Воля Аллаха дозволяла такий жест лише тоді, коли це є da’eef100.

За переказами мусульман од 1866 року, Посланець Аллаха ніколи не торкався жіночої руки.

Після того як один ісламський священнослужитель іранського походження відмовився подати мені руку в Лондоні, мій друг – мусульманин із Нідерландів (сам він не вбачав у цьому жесті жодної проблеми) – згодом розтлумачив, чому деякі ортодоксальні віряни мають певні застереження. Отож мій знайомий пояснив: «Коли ти, чоловік, вітаєшся з жінкою, дотик її руки доступає з кров’ю до серця, тоді Сатана миттєво розпалює хтиве бажання». Той святенник у Лондоні, що відмовився потиснути мені руку, не ризикнув би, навіть якби перед ним стояла бабуся.

Хоч би де я жила чи мандрувала на південь від Сахари впродовж останніх сорока років, потиску руки надавали вагомого значення. Того, хто відмовлявся, вважали людиною, що не хоче когось торкатися, тобто висловлює іншій особі недовіру. У наш час, кажуть мої африканські друзі, цей знак довіри перетворюється на протилежність через існування страхітливої машини чуток, що від початку 1970-х рр. у різних куточках Африки породила смертельний страх перед імпотенцією. Чутки про пеніс, що розходяться завдяки radio trottoir («сарафанне» радіо), раптово спалахують і спричиняють ней­мовірний струс в урбанізованих центрах, на людних ринках чи в перевантажених таксі (Нігерія, 1975 р.), під час серйозних політичних зустрічей (Камерун, 2004 р.) чи в мечетях на п’ятничній молитві (Сенегал, 2008 р.).

Для тих, хто вірить у силу магії, звичайний потиск руки чоловіка здатний не лише радикально розпалити його, а й запропастити чоловічу потенцію чи, на думку деяких, змусити пеніс зникнути. Цю нетривіальну крадіжку приписують зачарованій руці незнайомої людини, здебільшого йдеться про чоловіка з лихими намірами. Неконт­рольована паніка через подібну загрозу африканській маскулінності набула за останні десятки років форми епідемії. Не існувало жодного захисту від цих звинувачень, відтак іноді траплялися жахливі випадки лінчування101. Приміром, страх утратити чоловічу силу може істотно вплинути на звичку подавати один одному руку – давній жест вияву довіри.

У західному світі люди, що знаються, при зустрічі подають одне одному руку. Для нас іще до минулого століття етикет щодо руко­стискання, поза сумнівом, не передбачав стільки ризиків, але й надто простим не був. У добре відомому «Етикеті» Емелі Пост зібрано огляд правил західних рукостискань. Вони різнилися не лише стосовно двох статей, а й представників різних рангів і класів.

Коли мужчини відрекомендовуються один одному, то завжди тиснуть руки. Коли чоловік представляє себе жінці, вона іноді простягає руку, особливо якщо перед нею той, про кого вона багато чула від спільних друзів. Якщо ж це незнайомець, жінка здебільшого трохи нахиляє голову і каже: «Як справи?» Власне кажучи, простягати руку чи ні – суто жіночий привілей, та якщо чоловік простягає руку, з боку жінки грубо ігнорувати цей жест. Не могло бути нічого нікчемнішого, ніж перетворювати будь-яку короткочасну ініціативу на спонтанну дружелюбність. Жодна елегантна пані ніколи не відмовиться потиснути комусь руку, адже це благородно, навіть якщо вона ризикує забруднити свою білу чистеньку рукавичку об руку кочегара. Той, хто простягає комусь руку, мусить спочатку зняти рукавицю зі своєї правиці. Жінок це правило не стосується. Мужчини, приходячи в гості, тримають рукавиці в руках. Ситуацію, коли один подає руку, а інший ігнорує цей жест, вважають дуже образливою. Якщо хтось бачить перед собою молодшого чи нижчого за соціальним статусом, який, найімовірніше, не знає, як поводитися, і показує це, простягаючи руку за інерцією, навіть тоді приймають цю руку, а не саму особу, що нехтує етикетом, і додають ситуації нотки сум’яття.

Існують також певні правила для чоловіків щодо того, коли знімати праву рукавицю перед потиском руки жінки. Часом несподівано виринають цікаві роздуми в такого штибу настановах:

Рукостискання часто породжує відчуття симпатії чи роздратування поміж двома незнайомими особами. Тож, кому подобається «пухкенька» рука, простягнута, ніби коси морських водоростей чи невеличкий гарячий пудинг? Нестерпно також, коли хтось затискає вашу руку гротескно й неприродно, рвучко розмахуючи нею навкоси так, ніби щось вичищає біля себе. Яка жінка не здригнеться від мертвої хватки, що від неї персні врізаються в тіло і тимчасово паралізують кожен палець? Правильне рукостискання триває мить, потиск поєднує силу і теплоту, ви, як у поклоні, повинні одночасно дивитися на вираз обличчя тієї людини, руку якої тримаєте.

Існують очевидні відмінності в підходах ортодоксальних євреїв і мусульман: відсутність впевненості в потиску руки перших і погляду на свого візаві в останніх. Хоча й існувала різниця між знайомими та незнайомцями, згідно з правилами, незнайомець міг поцілувати жінці руку, цей дотик складно собі навіть уявити в ортодоксальних настановах юдаїзму та мусульманства. Усе ж чинні західні правила наполягають на пасивній позиції жінки в ситуації з рукостисканням.

Подаючи руку незнайомому чоловікові, заміжня жінка завжди розслабляє пальці, якщо прийнято підносити її руку до губ. Однак розслаблена рука не має асоціюватися з «безхребетністю» жінки, рука повинна пульсувати життям, навіть тоді, коли вона пасивна. Жінка завжди дозволяє чоловікові у статусі знайомого потиснути їй руку; натомість вона ніколи не повинна стискати її сама. Вітаючись із давнім другом, жінка додає потискові сили, утім чоловік потискає її руку активніше, ніж вона чоловікову102.

У західній культурі цей етикет вижив лише завдяки тому, що відмову подавати руку люди вважали неприйнятною.

Роздягаючи й уявляючи

Ми виявляємо схильність давати налички одежі сторонніх людей, називати її «нескромною», втім одяг аж ніяк не додає доброчесності.