Арі Турунен - Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв

пирогом на голові та рожном із настромленою смажениною в руці. Картина Пітера Брейґеля Старшого

Типовим для грецької цивілізації було те, що сміх, жарти і глузування не були буденним явищем, це була частина святкувань і фестивалів. Великі релігійні фестивалі дозволяли грекам понизити свої стандарти поведінки законним і непристойним сміхом. Наприклад, комедії Аристофана подані не інакше, як пробудження природи під час оргазмічних Леней у січні та Діонісій у березні. У той час чоловіки стоять на візках і насміхаються з перехожих175.

У Середні віки ці поодинокі радості селянського життя, «свята дурнів», організовували на Новий рік, Водохреще, Масляну й у деякі інші дні. Було з чого вибрати. У Середньовіччі кількість свят на рік перевищувала цифру сто. Вони були відповідниками офіційним, серйозним святам, які ніби підтримували нерівність. На офіційних святах виставляли напоказ свої звання, посади й дохід, тоді як на карнавалах усі були рівними простолюдинами176.

Свята дурнів — це пародії на серйозні свята. Люди танцювали непристойні танці в карнавальних костюмах. Майже всі свята дурнів були пародіями на церковні свята: їли і пили прямо з олтаря, оголювали різні частини тіла і загалом вели себе, як дурні177.

У розквіт Середньовіччя ставлення церковних мужів до алкоголю, п’янства і святкування також було дуже терпимим. У церковному календарі були свята ослів і блазнів, під час яких пили і переповідали непристойні жарти. Бувало, свято ослів починалося криком, яким із церкви проганяли «всіх нудних людей» геть. Духовенство у Франції до середини ХV століття відзначало «свято пляшки». Святкування розпочиналося наприкінці лютого і тривало іноді аж до початку травня. У Богемії нижче духовенство обирало «єпископа», якого садовили на спину осла задом наперед, аби той вів месу і керував розпиванням пива. Синод Анже заборонив свята ослів у 1593 році, адже глузування та блазнювання були неприйнятними для церковних церемоній178.

У Фінляндії ті, хто перебував при владі, під час карнавалу могли насолоджуватися відносним спокоєм. У фінів усе ж був особливий карнавальний період, коли робітники на деякий час могли стати королями. Традиція такого перевтілення бере початок із виголошеної в час Адвенту проповіді священика Максима Туринського в 420 році н.е. У своїй проповіді священик простими словами пояснив, що Адвент — час каяття, час підготовки до народження Божого Сина і святкування Різдва, що принесе спасіння. Туринський священик, напевне, був би не дуже радий дізнатися, як фіни починають Різдвяний піст: зі святкування Маленького Різдва!

Маленьке Різдво — відносно новий спосіб святкування, що набув популярності лише після Першої світової війни. Першою компанією, яка провела корпоратив на честь Маленького Різдва, була, найімовірніше, фінська «Коне» — один із найбільших у світі виробників ліфтів. За своїм ритуальним значенням Маленьке Різдво — веселе свято, яке передує власне християнському Різдву, як за аналогією у католицьких країнах посту передує весела Масляна179. Під час святкування Маленького Різдва працівники можуть трохи попустити начальників і керівництво компанії. Це свято близьке фінам по духу, тому глибоко вкоренилось у фінські традиції й неодмінно супроводжується чималим уживанням алкоголю та відчуттям свободи.

Щорічні карнавали мають різне призначення. На карнавалах дозволено напиватися до нестями і вести себе по-дурному, ні про що не турбуючись. Можна зняти з себе тягар робочих буднів і співати п’яних пісень, кепкуючи з тих, хто при владі. Перше травня з характерним висміюванням політиків у газетах — для фінів, мабуть, найбільш знайомий приклад тисячолітньої карнавальної традиції.

Джерело всіх цих святкувань, утім, — не глузування над публічною владою, а народження, ріст і смерть рослин. За карнавалами стоїть ідея про завершення чогось. Перед тим як можна розпочати святкування карнавалу, потрібно відігнати сили пітьми шумом, наприклад, тим-таки феєрверком. На карнавалі немає місця страху. Гротескні маски, яскравий одяг, що виражає сексуальність і радість від життя, демонструють, що родючість і життя перемагають смерть. Бажання впевнитися, що природний цикл від сівби до збору врожаю пройде успішно, підкріплювалося шаленим святкуванням, адже острах перед «покровителями» свят, предками, покійниками і богами лишався цілком реальним. Принесення їм жертовних дарів було вираженням поваги й водночас подяки за щедрий урожай.

За допомогою святкувань прагнули задобрити духів і богів. Люди почувалися безпечно, зібравшись разом для посилення впливу на бога, якому служили. Розважаючи богів, люди танцювали, співали, пили і п’яніли, аби боги перебували в доброму гуморі. Тому соціальне випивання — єдиний суспільно важливий звичай уживання алкоголю180.

Перше травня, свято Купала, День усіх святих, Різдво рівномірно розподілені протягом року і супроводжують життєвий цикл рослин. Та все ж вони дають лише досить розмите уявлення про соціальне, релігійне вживання алкоголю. В усьому світі за всіх часів різні спільноти поклонялися своїм божествам алкоголю і сп’яніння.

«Вакх», Мікеланджело да Караваджо, 1593—1594 рр. ІV чарка: Напій богів

Що міфи та повір’я розповідають про ставлення богів до сп’яніння? Чи слова «humala» (сп’яніння) і «jumala» (бог) різняться лише першою літерою?

На думку американського філософа Вільяма Джеймса, релігійний досвід ґрунтується на містичних станах свідомості, якими можуть бути викликані музикою та поезією мистецькі переживання, транс і пророчі слова. Містичний стан може бути спричинений також сп’янінням, адже під впливом алкоголю людський мозок стає більш сприйнятливим до містики. Як уважає Джеймс, змінений унаслідок уживання алкоголю стан свідомості можна прирівняти до містичного переживання. Сп’яніння — це частина містичного і релігійного досвіду. Сп’яніння — це переживання, близьке до екстазу, захвату, самозабуття, що не має нічого спільного з холодним розсудом, сухим критичним мисленням і ясним розумом181.

Роздуми Джеймса мають тверду підоснову, оскільки алкогольні напої завжди були вагомою частиною релігійних ритуалів. Для ацтеків у дні святкувань кожен п’яний був «сином бога дощу». Разом з алкоголем ацтеки приймали в себе божество. У державі ацтеків алкогольним напоєм із соку агави могли насолоджуватися лише представники вищих суспільних верств і духовенства, а також старі люди й вагітні жінки. Інші змушені були дотримуватися заборони, оскільки за привселюдне п’янство їх очікувала смертна кара. Згідно з ацтекськими законами, навіть уживання галюциногенних грибів передбачало менше покарання, аніж п’янство серед простого люду. Хоча п’янство часто перебувало під забороною, ацтеки вірили, що під час певних свят уживання алкоголю було богоугодним заняттям. На релігійних фестивалях поклонники повинні