Крістофер Паоліні - Ерагон. Найстарший

не вдавився Ерагон, але стримався, бо зрозумів, що час уже й самому називатися саме так, а не називати панами інших. — Ти вже поснідала, Сапфіро?

Закотивши очі, та роззявила пащеку, закинула туди рештки м'яса й мовила:

— Авжеж, можемо рушати.

— Гаразд, — підвівся з-за столу юнак й гукнув до прибульця: — Ми скоро будемо. А дорогу ми знаємо.

За півгодини, прогулявшись містом-горою, друзі були вже на місці. Як і за часів правління Аджихада, біля дверей стояла варта, але замість двох воїнів вартував цілий загін, готовий на все. Вони залюбки пожертвували б собою, аби захистити свого нового ватажка від ворогів. Навіть упізнавши Ерагона із Сапфірою, вони зупинили прибульців і пустили їх досередини тільки після того, як про них доповіли Насуаді.

Увійшовши, Ерагон одразу ж помітив зміни: у кабінеті з'явилася ваза. Маленькі бузкові квіти виглядали скромно, але сповнювали повітря приємним ароматом, викликаючи в хлопця спогади про зібрану малину й скошені лани, що бронзовіють на сонці. Він глибоко вдихнув п'янкий запах, захоплений тим, як Насуада додала кабінету чогось свого, водночас не порушуючи атмосфери, створеної Аджихадом.

Дівчина, ще й досі вбрана в чорне, сіла за широкий стіл. Ерагон присів навпроти, а Сапфіра примостилася неподалік.

— Ерагоне! — привіталася кивком Насуада й пильно глянула на юнака. — Я провела кілька останніх днів, переглядаючи справи варденів. Враження гнітюче… Ми бідні, знесилені, нам не вистачає припасів, і до нас приєднується дуже мало добровольців з Імперії. Тому я хочу дещо змінити. Гноми більше не можуть нас утримувати, бо був неврожай, і вони самі бідують. Добре все зваживши, я вирішила перейти до Сурди. Це складно, але варто спробувати, бо тільки так ми зможемо вижити. А оселившися в Сурді, ми будемо дуже близько до Імперії, і нам буде зручніше її атакувати.

Навіть Сапфіра й та здивовано глянула на дівчину.

— Нічого собі завданнячко! — вигукнув Ерагон. — На це піде чимало часу. Уяви собі, скільки доведеться перевозити речей… Я вже не кажу про людей! До того ж, по дорозі на нас може напасти ворог. Та й король Орин, гадаю, не погодиться аж так відверто протистояти Галбаторіксу.

— Він змінив свою думку після того, як ми перемогли ургалів, — сумно посміхнулась Насуада. — Тепер він дасть нам притулок, харчі й боротиметься на нашому боці. Багато хто з варденів уже в Сурді, здебільшого це жінки й діти, які не могли або не хотіли воювати. Вони теж підтримають нас, інакше я позбавлю їх права називатись варденами.

— Як? — здивувався Ерагон. — Ти вже говорила з королем Орином?

— Гноми використовують систему дзеркал і ліхтарів, аби передавати повідомлення крізь тунелі, — пояснила дівчина. — Звідси депеша долітає аж до гірського краю Беор приблизно за день. А потім кур'єри перевозять її до Аберона, столиці Сурди. Доволі швидко, хоч і не дуже надійно, оскільки за той самий час Галбаторікс із військом ургалів може з'явитися тут.

Відкривши шухляду столу, Насуада дістала звідти грубий сувій.

— Отже, вардени покидають Фартхен Дур протягом місяця, — мовила вона. — Ротгар погодився забезпечити нам шлях по тунелях. Більше того, він послав загін вояків, аби ті знищили наслідки ургальского нападу й закрили всі входи, в які ті потвори проникли. Але якщо й цього буде замало, тоді я проситиму допомоги в тебе.

— Я готовий! — схопився був Ерагон.

— Зрозумій, це не наказ, — враз урвала його Насуада. — Тому я й хочу, аби ти добре все обміркував, перш ніж погодитись. Річ у тому, що задля успіху нашої справи я хочу пустити чутку про те, ніби вершник на ім'я Ерагон, Убивця Смерка, приєднався разом зі своїм драконом до варденів, які борються з Імперією. Але спочатку я мушу отримати твою згоду.

«Це дуже небезпечно», — подумки застерегла юнака Сапфіра.

«Чутки, що ми приєдналися до варденів уже й так дійшли до Імперії, — пояснив Ерагон. — Адже вони весь час вихваляються своєю перемогою й тим, що вбили Смерка. Отже, ховатися немає сенсу».

«Але ж ти не заявляв привселюдно, що виступаєш проти Галбаторікса», — нагадав дракон.

«Наші вчинки говорять самі за себе», — рішуче відповів юнак.

«Так, але навіть Смерк не збирався тебе вбивати, пам'ятаючи, що Галбаторікс наказав тільки схопити вершника, — заперечила Сапфіра. — А якщо ми відверто виступимо проти Імперії, Галбаторікс уже не буде таким поблажливим. Хтозна, що він замислив, намагаючись завербувати тебе на свій бік. І чим довше ми будемо осторонь, тим невпевненіше він почуватиметься, бо не знатиме, що в нас на думці».

«Час невпевненості минув! — озвався юнак. — Ми перемогли ургалів, здолали Смерка, я присягнув на вірність ватажкові варденів. Що ж тут незрозумілого? Ні, я таки погоджусь на її пропозицію».

«Роби, як знаєш», — похнюпився дракон.

— Ми згодні, — сказав Ерагон, доторкнувшись Сапфіриного крила. — Роби те, що вважаєш за потрібне. Якщо це допоможе варденам, то нехай так і буде.

— Дякую, — аж засяяла Насуада. — Я знала, що ти погодишся. А тепер, як ми й домовлялись, ти маєш їхати в Елесмеру й завершити своє навчання.

— Із Арією? — пожвавився юнак.

— Ну звісно, — посміхнулась дівчина. — Ельфи не мали діла з людьми та гномами відтоді, як її схопили. Можливо, зараз вони змінять свій гнів на милість.

— Але ж за допомогою магії вона могла розповісти їм про свій порятунок! Хіба вона цього не зробила? — здивувався хлопець.

— На жаль, ні, — відповіла Насуада. — Коли ельфи після занепаду вершників покинули Ду Вельденварден, вони встановили довкола лісу такий захист, який не пропускав жодної інформації. Тому Арія має сама з'явитись до королеви Ісланзаді, щоб розповісти про себе, про вершника Ерагона й про багато інших речей, які сталися за цей час. — Насуада простягла хлопцю сувій, скріплений восковою печаткою. — Це послання до королеви Ісланзаді, де йдеться про наше становище й подальші плани. Пильнуй його, як своє життя, інакше ми можемо розпрощатися з усіма своїми надіями. Я сподіваюся, що після всього цього Ісланзаді поновить дипломатичні зв'язки між нашими народами. Адже її допомога для нас дуже важлива. Арія знає про це, тож залюбки погодилась нам допомогти.

— Коли ми вирушаємо? — спитав Ерагон, ховаючи сувій до кишені.

— Завтра вранці, — відповіла Насуада. — Чи в тебе тут іще якісь незавершені справи?

— Ні, — озвався юнак.

— От і добре, — кивнула дівчина у відповідь. — Але ти мусиш знати, що з тобою поїде ще дехто.

Юнак здивовано глянув на дівчину-ватажка, але промовчав.

— Король Ротгар наполягає, — пояснила Насуада, — аби на твоєму вишколі був присутній представник їхнього народу. Тож він посилає Орика.

Спочатку Ерагон роздратувався. Адже із Сапфірою вони б дісталися Ду Вельдонвардена