Анатолій Наумович Рибаков - Кортик

Репетиції дитячого гуртка відбувалися від двох до чотирьох годин дня. Потім тітка Єлизавета, прибиральниця, зачиняла клуб до п'ятої, коли вже збиралися дорослі. Саме в цей проміжок часу, від четвертої до п'ятої години, треба було пробратися в підвал.

Мишко і Славик сховалися за лаштунки. Генка став чекати решту акторів. Швидко вони з'явилися і почали репетицію. Сидячи за лаштунками, Мишко і Славик чули їхні голоси. Шура-куркуль умовляв Генку-Ваню: «Ваню, я тебе хрестив», на що Генка-Ваня зарозуміло відповідав: «Я вас не просив хрестити мене» і вони сперечалися про те, як у цей час Генка повинен стояти: обличчям до публіки і спиною до Шури, чи, навпаки, обличчям до Шури, а спиною до публіки. Взагалі вони більше сперечалися, аніж репетирували. Шура кричав на всіх і погрожував кинути «всю цю тяганину». Генка сперечався з ним. Зіна Круглова весь час сміялася — така вже вона сміхотлива дівчинка.

Нарешті репетиція закінчилась. Генка непомітно приєднався до Мишка і Славика, решта хлопців пішли; тітка Єлизавета закрила клуб. Хлопці залишились одні перед масивними залізними дверима, що вели в підвал.

Приготовленими заздалегідь обценьками вони вирвали цвяха і потягнули двері. Заскрипівши на іржавих завісах, вони повільно відчинилися.

З підвалу хлопців обдало сирим, затхлим повітрям. Мишко засвітив маленький електричний ліхтарик, і вони вступили в підземелля.

Ліхтарик світив ледве-ледве. Треба було впритул наблизити його до стіни, щоб побачити її сіру нерівну поверхню.

Підвал являв собою ряд прямокутних приміщень, утворених фундаментом будинку. Приміщення були порожні, тільки в одному з них хлопці побачили два великих котли. Це була закинута котельня. На долівці валялися обрізки труб, шматки затверділого вапна, цегла, кам'яне вугілля, ящики з засохлим цементним розчином.

Ліхтарик швидко слабішав і нарешті погас. Хлопці просувалися в темряві, намацуючи руками повороти. Іноді їм здавалося, що вони кружляють на одному місці, але Мишко вперто йшов уперед, і Генка з Славиком не відставали від нього.

Блиснула смужка світла. Ось і забитий вхід. Світло пробивалося крізь щілини між дошками. За ними видно було вузенькі східці з високими приступками і залізними поручнями.

Хлопці пішли далі, тримаючись, як і раніше, правого боку. Прохід дедалі звужувався. Мишко обмацав стелю. Ось і залізна труба. Він прислухався: над ним тихо дзюркотіла вода.

Мишко присів навпочіпки, засвітив сірника. Внизу тягнувся вузький прохід, той самий, у який він упав, злякавшися раптового шарудіння. Хлопці полізли по цьому проходу. Коли він закінчився, Мишко підвівся і пошарив рукою над собою. Високо! Він засвітив сірника.

Вони побачили велике квадратне приміщення з низькою стелею.

— Хлопці! — прошепотів раптом Генка, — труни…

Вздовж протилежної стіни чорніли контури великих трун.

Хлопці завмерли. Сірник погас. У темноті їм почулися якісь звуки, шарудіння, глухі замогильні голоси. Хлопці стояли, ніби заціпенівши. Раптом над ними щось заскрипіло, блиснула, розширюючись, смуга світла, почулися кроки. Хлопці кинулися в прохід і сховалися там, затамувавши подих.

На стелі відкрився люк. З нього висунулась драбина. По ній у підвал обережно спустилося двоє людей. Зверху їм подавали ящики. Вони становили їх поряд з уже покладеними в підвалі ящиками, які хлопці з переляку прийняли за труни.

Потім у підвал спустився третій чоловік. Злазячи з драбини, він оступився і вилаявся. Мишко здригнувся. Голос цей видався йому знайомим.

Цей чоловік був високий на зріст. Він обійшов приміщення, оглянув ящики, потім втягнув носом повітря й спитає:

— Хто тут сірники палив?

Хлопці завмерли.

— Це вам здалося, Сергію Івановичу, — відповів йому один з чоловіків.

Хлопці пізнали голос Філіна.

— Мені ніколи нічого не здається, запам'ятайте це, Філін. — Високий підійшов до проходу і стояв тепер зовсім поряд з хлопцями. Але він стояв спиною до них, і обличчя його не видно було. — Завалили прохід? — спитав він.

— Так точно, — квапливо відповів Філін, — двері забили, а прохід завалили.

І збрехав: прохід зовсім не був завалений.

Потім всі троє піднялися наверх і витягли за собою драбину. Люк закрився, в приміщенні зробилося темно. Хлопці швидко полізли назад, вибралися з підвалу в клуб. Клуб уже був відкритий. Вони перебігли через нього й вискочили на вулицю.

Розділ 25

ПІДОЗРІЛІ ЛЮДИ

Щойно пройшов короткий літній дощ. Блищало каміння мостової, шибки вітрин, сірі верхи прольоток, чорний шовк парасольок. Вздовж тротуарів, стікаючи в колодязі, текли каламутні струмки. Дівчата з туфлями в руках, голосно сміючись, шльопали по калюжах. Пройшли сезонники з мішками на зразок капюшонів на голові. З відірваної ринви лилася вода. Вона ударялася в стіну і рикошетом падала на прохожих, які з переляку відскакували вбік. І над всім цим веселе сонце, граючи, розганяло волохаті, незграбні хмари.

— Що ж ти, Геннастий, страху напустив? — сказав Мишко. — Всюди йому труни ввижаються!

— А ви не злякались? — виправдувався Генка. — Самі злякались хтозна-як, а на мене звалюють!

Він помовчав, потім сказав:

— А я знаю, що в ящиках.

— Що?

— Нитки. Ось що!

— Звідкіля ти знаєш?

— Знаю. Тепер всі спекулянти нитками торгують. Найвигідніший товар.

А Мишкові все чувся цей різкий, так дивно знайомий голос. Хто це міг бути? Його звуть Сергієм Івановичем… Полевого теж так звали, але ж це не Полевой… Просто збіг імен.

Хлопці стояли біля кіно «Арс». Мишко слідкував за ворітьми складу. Генка і Славик розглядали кадри картини «Голод… голод… голод…», що висіли за сіткою. Це був фільм про голод у Поволжі.

Повз них пройшов Юра Стоцький, син лікаря «Ухо, горло і ніс». Раніше Юра був скаутом. Тепер скаутських загонів не було, Юра форму не носив, але його, як і раніше, прозивали «Юрко-скаут». Він ішов з двома товаришами і тримав у руці скаутську палицю.

Генка почав їх зачіпати:

— Ей ви, скаутенята! — він схопив Юрину палицю. — Віддай палицю!

Генка тягнув палицю до себе, Юра з товаришами — до себе. Генка був один проти трьох. Він оглянувся на друзів: чого це вони його не виручають! Але Славик не втручався, а Мишко коротко сказав йому:

— Кинь, — і весь час продовжував дивитися в бік філінського складу.

Як це «кинь»? Поступитися скаутам? Цим буржуйським прихвостням? Вони стоять за якогось англійського генерала. Зараз він їм покаже англійського генерала! Відпихаючи хлопців ногами, Генка з усієї сили потягнув палицю до себе.

— Кинь, я тобі говорю! — знову сказав Мишко.

Генка відпустив палицю і, важко дихаючи від напруження, сказав:

— Добре, я вам ще покажу.

— Покажи! — гордовито посміхнувся Юра. — Злякалися тебе дуже…

Юра з своїми товаришами пішов. Генка із здивуванням