Джеймс Фенімор Купер - Піонери або Біля витоків Саскуеханни

дід закінчив медицинський коледж і був найкращим лікарем у колонії… тобто, я хотів сказати, в окрузі.

— Всяк буває на світі, добродію! — вигукнув Бенджамін. — Коли хочеш ходити по квартердеку[25] з офіцерськими нашивками на плечах, не думай, що пролізеш туди крізь ілюмінатор кают-компанії. Щоб потрапити на ют, слід починати з бака, і так скрізь, хоч би й на послідущій службі. От я — із простого марсового став стюардом капітана!

— Бенджамін добре сказав, — підхопив Річард. — І він, певно, бачив на різних кораблях, де йому доводилося служити, як витягають кулі. Хай потримає миску — він-бо звик до вигляду крові.

— Авжеж, — підтакнув колишній стюард, — на моїх очах лікарі витягали й звичайні кулі, й з обідком, і шрапнель. Та ось вам приклад — я сидів у шлюпці біля самого борту французького корабля, коли в його капітана, співвітчизника мусью Лекви, вирізали із стегна дванадцятифунтове ядро!

— Дванадцятифунтове ядро із людського стегна?! — простодушно здивувався містер Грант, випускаючи з рук проповідь, яку саме читав, і піднімаючи окуляри на лоба.

— Еге ж, дванадцятифунтове! — незворушно відгукнувся Бенджамін, оглядаючи всіх присутніх, — дванадцятифунтове! І двадцятичотирифунтове ядро можна витягти, якщо лікар знається на своєму ділі. Ви спитайте сквайра Джонса, він читає всякі книжки, — спитайте, чи йому не траплялося читати про такі речі?

— Звичайно, були й серйозніші операції, — заявив Річард. — В енциклопедії згадуються зовсім неймовірні випадки, як ви, докторе Тодд, мабуть, знаєте.

— Певна річ, в енциклопедіях описуються просто неймовірні речі, — відказав Елнатан. — Але щодо мене, то я не бачив, щоб з тіла витягали щось більше від мушкетної кулі.

Тим часом він зробив на плечі в юнака надріз, у якому вже було видно кулю. Елнатан узяв блискучий пінцет, збираючись витягти її, коли це юнак шарпнувся, і куля випала сама. Ось тепер нашому хірургові стали в пригоді його довгі руки — однією він швидко підхопив шматок металу, а другою зробив такий рух, щоб глядачам здалося, ніби він витягує кулю. Якщо в когось ще й лишалися сумніви, то Річард їх розвіяв, вигукнувши:

— Чудово зроблено, лікарю! Ніколи не бачив такої чистої роботи; думаю, що Бенджамін такої ж думки.

— Зроблено акуратно, — погодився той, — по-флотськи. Тепер лікареві лишається заліпити ту дірку пластирем, і хлопець може плисти далі під будь-якими вітрами, що віють у наших горах.

— Дякую, сер, за те, що ви зробили, — стримано мовив юнак, — але ось людина, яка тепер подбає про мене, позбавивши всіх вас дальшого клопоту.

Всі з подивом обернулися й побачили індіанця Джона, що стояв на порозі вхідних дверей.

РОЗДІЛ VII

Від витоків Саскуеханни,

Де звірі в пущі бродять вільно,

Прийшов владар лісів коханих,

Закутаний у ковдру щільно.

Філій Френо, «Сила природи»

До того, як європейці, що називали себе християнами, заволоділи землями корінних жителів Америки, всю ту частину країни, яку займають тепер штати Нової Англії, а також середні штати, розташовані на схід від гір, населяли два великі індіанські союзи, від яких ведуть свій рід незліченні племена. Між цими союзами була давня ворожнеча, викликана різницею в мовах, і та ворожнеча дедалі розпалювалась через безперервні кровопролитні війни; замирення відбулось лише після приходу білих, коли деякі племена втратили не тільки політичну незалежність, але й приречені були на напівголодне існування, хоч потреби індіанців, як відомо, дуже скромні.

Ці два великі союзи складалися, з одного боку, з П'яти, або, як їх стали називати згодом, Шести племен та їхніх союзників, а з другого — з ленні-ленапів, або делазарів, і численних могутніх племен, що вважали цей народ своїм прабатьком. Англійці, а потім і американці називали перших ірокезами, чи Союзом шести племен, а інколи — мінгами. Вороги ж іменували їх менге, або маква. Спочатку це були п'ять племен, або ж, як воліли називати їх союзники, щоб надати їм більшої ваги, — народів: могоки, онеїди, онондаги, каюги й сенеки; вага кожного з цих племен в союзі відповідала порядкові, в якому їх тут перераховано. Через. сто років після заснування союзу до нього приєдналися тускарори, збільшивши таким чином кількість членів до шести.

З ленні-ленапами, яких білі називали делаварами через те, що вони запалювали вогнища великої ради на берегах річки Делавар, єдналися племена могікан і нентігоїв. Нентігої жили біля Чесапікської затоки, а могікани населяли землі між річкою Гудзоном й океанським узбережжям, у тому числі й більшу частину Нової Англії. Звісно, європейці найперше позбавили землі ці двоє племен.

Війни з цими індіанцями відомі в Америці під назвою «воєн короля Філіпа»[26], однак миролюбна політика Вільяма Пенна, чи, як його називали індіанці, Міквона, досягла тієї самої мети з меншими труднощами. Всі тубільці поступово залишили країну могікан; деякі знайшли притулок у своїх родичів, делаварів.

Народ цей його давні вороги мінги, чи ірокези, прозвали «бабами»: не спромігшись перемогти їх зброєю, ірокези вдалися до хитрощів — уклали з ними мирову угоду, згідно з якою делавари мали мирно працювати, довіривши свою оборону «мужам», тобто войовничим шести племенам. Так тривало до початку війни за незалежність, коли ленні-ленапи заявили про скасування угоди, рішуче проголосивши, що вони знову стали «мужами». Але в такому волелюбному суспільстві, як індіанське, нелегко було примусити всіх його членів коритися ухвалам вождів. І ось кілька безстрашних знаменитих воїнів, переконавшись, що білих їм не подужати, знайшли притулок у делаварів, принісши в це плем'я ті якості; що ними вони відзначалися серед своїх одноплеменців. Ці вожді певною мірою підняли бойовий дух делаварів і час від часу з невеликими загонами виступали проти своїх давніх недругів чи інших противників.

Серед цих воїнів один рід особливо славився доблестю й тими рисами, що становлять славу індіанського героя. Але війни, час, хвороби й нужда значно зменшили чисельність цього роду, і єдиний представник його стояв тепер у залі Мармедюка Темпла. Протягом довгого часу він був союзником білих — зробив їм деякі важливі послуги, за що й був відзначений: згодом він прийняв християнську віру й при хрещенні дістав ім'я Джон. Під час останньої війни він втратив усю свою рідню, і коли рештки його племені загасили свої вогнища в долинах Делавару, він один зостався тут, вирішивши померти в тім краю, де так довго жили вільно його предки.

Але в гори, що обступили Темплтон, він прийшов лише кілька місяців тому. Старий Шкіряна Панчоха дав йому притулок, а що звички мисливця не дуже відрізнялися від індіанських, то й дружба їхня нікого не дивувала. Жили вони в одній хатині, їли одну