Жоржі Амаду - Фантастика Всесвіту. Випуск 4

було негаразд… ти б сказала мені, правда ж? — спитав він. — Я маю на увазі… про Деміена?…

— Про Деміена? А що може статися з Деміеном, Джеремі? Що може статися з нашим сином? Ми ж такі щасливі… — Кетрін звела очі на чоловіка й ледь усміхнулась, але обличчя її лишилося сумне. — Я хочу сказати, що двері нашого дому відкриті лише для добра. Темні хмари обминають його стороною…

— Але що ж усе-таки сталося? — тихо спитав Торн.

Кетрін похилила голову на руки й на хвилю так і застигла.

— Мені здається… — відповіла врешті, силкуючись погамувати дрож у голові, — мені здається, я мушу знову звернутися до лікаря… — Вона підвела голову. В очах у неї був розпач. — Мене точить… страх… і то такий, якого в нормальної людини просто не може бути…

— Який страх, Кеті? — пошепки спитав Торн.

— Якщо я тобі скажу, ти запроториш мене хтозна-куди.

— Ні, — переконливо мовив він: — Ні. Я ж люблю тебе.

— Тоді поможи мені, — благально сказала вона. — Знайди мені лікаря. — По щоці її покотилася сльоза.

Торн узяв дружину за руку.

— Ну звичайно, — сказав він. — Звичайно.

І тут Кетрін розридалася. Те, що сталося вдень, так і лишилося тягарем на її серці.

Знайти в Англії психоаналітика було не так просто, як в Америці. Та зрештою Торн відшукав такого, якому міг довіряти. Це був американець, щоправда, молодший віком, ніж Торнові хотілося б, зате з добрими рекомендаціями і чималим досвідом. Звали його Чарлз Грайєр. Він навчався в Прінстоні й працював інтерном у Белв’ю. Особливо заімпонувало Торнові те, що Грайєр деякий час практикував у Джорджтауні й мав серед своїх пацієнтів кілька сенаторських дружин.

— Звичайний клопіт з дружинами політичних діячів — це надуживання алкоголю, — сказав він Торнові, коли той прийшов до нього на прийом. — Як на мене, це йде в них від почуття самотності й власної неповноцінності. Їм здається, що в них не знаходить вияву цілісна особистість.

— Ви, звісно, розумієте, що все має залишитися між нами, — застеріг Торн.

— Само собою, — усміхнувся психоаналітик. — Люди мені довіряють, і, сказати по щирості, нічого іншого запропонувати їм я не маю. Вони не обговорюють своїх проблем зі знайомими, побоюючись, щоб їхня відвертість не обернулася проти них самих. А зі мною це можна. Не стану обіцяти багато, але вислухати людину я можу.

— Вона має прийти до вас?

— Ви тільки дайте їй мій телефонний номер. Не змушуйте її приходити.

— Та ні, вона сама цього хоче. Сама й попросила мене…

— От і добре.

Торн підвівся, і молодий лікар усміхнувся до нього.

— Ви подзвоните мені після того, як поговорите з нею? — спитав Торн.

— Навряд, — просто відповів Грайєр.

— Я маю на увазі… якщо вам буде що сказати.

— Все, що мені треба буде сказати, я скажу їй.

— Може, у вас виникнуть якісь побоювання…

— Вона що — схильна до самогубства?

— Ні…

— Тоді ніяких побоювань не виникне. Я певен, що все воно не таке страшне, як вам здається.

Трохи повеселілий, Торн рушив до дверей.

— Містере Торн…

— Що?

— А чому ви самі прийшли до мене?

— Щоб подивитися на вас.

— Навіщо?

Торн здвигнув плечима.

— Ну, побачити, який ви з себе…

— Ви мали розповісти про щось важливе?

Торн ледь помітно зніяковів. Але, трохи подумавши, похитав головою.

— Ви хочете сказати, що мені самому потрібен психоаналітик? Це видно по мені?

— А по мені? — спитав лікар.

— Ні.

— А проте, і я вдаюся до послуг такого фахівця, — усміхнувся Грайєр. — Така вже в мене робота, що без цього не обійтись.

Останні лікареві запитання знов роз’ятрили Торнові душу, і навіть у посольстві він раз у раз повертався думкою до їхньої розмови. Сидячи в доктора Грайєра, він справді відчув бажання щиро звірити йому все те, про що ніколи нікому не казав. Та чи призвело б воно до чогось доброго? Ця таємниця давно вже була невіддільною частиною його життя. І все ж таки в глибині душі він бажав, щоб про неї знав ще хто-небудь.

Той день тягся нескінченно довго, і зрештою Торн узявся готувати одну важливу промову. Він мав виголосити її наступного вечора перед групою впливових бізнесменів, можливо, й представників нафтових компаній. Як посол великої держави, він поятавив собі за мету побудувати свій виступ так, щоб він прислужився встановленню миру на Близькому Сході. Затяжний арабо-ізраїльський конфлікт призвів до того, що арабський блок дедалі дужче віддалявся від США. Торн знав, що ворожнеча між євреями й арабами була історично зумовлена і сягала корінням у біблійну давнину. А тому взяв аж три видання Біблії, сподіваючись прояснити дещо для себе з допомогою вікової мудрості. До того ж він мав і суто практичну мету, бо навряд чи знайшлася б у світі аудиторія, на яку не справили б належного враження цитати із Святого Письма.

Посол зачинився в службовому кабінеті, попрохавши, щоб туди ж таки подали й підвечірок, та невдовзі виявив, що в малоформатному виданні Біблії зорієнтуватися досить важко, отож відклав його набік і звернувся до томів з бібліографічними посиланнями та тлумачним коментарем. Після цього діло пішло швидше.

Уперше від далеких часів дитинства Торн гортав сторінки Святого Письма. І знайшов багато цікавого для себе, особливо в тих текстах, де йшлося про безнастанну ворожнечу на Близькому Сході. Він дізнався, що Авраам був перший, кому Господь Бог пообіцяв віддати євреям владу над Святою Землею.

«Ти-бо станеш батьком многоти народів. Я дам тобі і твоїм потомкам край, де ти пробуваєш, у вічне посідання…»

Край, що його пообіцяв Бог євреям, описано в Книзі Буття як «землю від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату», цебто від Єгипту до Лівану. Торн заглянув до сучасного атласу й побачив, що нинішній Ізраїль займає лише вузеньку смужку між річкою Йорданом і Середземним морем. Усього-на-всього малий клаптик того, що обіцяно було Богом. Може, оця невідповідність і стала підґрунтям войовничих зазіхань Ізраїлю?.. Торн знов узявся до Біблії. Коли вже Бог дав таку обіцянку, то чому ж не дотримав свого слова?..

«Тож коли щиро слухатиметеся мого голосу і дотримуватиметеся мого завіту… ви будете в мене царством священиків, народом святим».

А може, отут і криється відповідь. Євреї не дотрималися завіту Божого, вважалося навіть, що вони вбили Христа. На це є натяки в Книзі Второзаконня. Ще за часів Мойсея євреям було провіщено:

«Господь порозсіває вас між народами, й залишиться вас мало серед народів, куди вас приведе Господь… І будете ви в полоні у всіх народів, і потоптаний буде Єрусалим