Ілля Андрійович Хоменко - Смарагдова планета

Арсей знову заплющив очі, щоб не виявляти передчасно свого опритомнення, і тільки прислухався: спочатку до нього долинуло металеве ляскання, потім почувся короткий діалог: «Куди?» — «Давайте в шосту», за ним дзенькіт ключів і нарешті важке рипіння масивних дверей.

Невеличка подорож закінчилась, і через мить Арсей відчув, що його тіло більше нічим не підтримується. Голова інстинктивно сіпнулася вгору, і тут же короткий політ був зупинений холодною бетонною підлогою.

— Ти дивись, це падло вже головою смикає, — здивовано проказав чоловічий голос, який перед тим запитував «Куди?». — А я думав, що він і до ранку не отямиться. Ах ти ж сволото тернофільська!

Останні слова прозвучали у такому тоні, що Арсей інстинктивно заблокувався. І недаремно, бо тут же в лівому боці з’явилось неприємне відчуття, спричинене ударом. Однак тернійські прийоми були зараз надто великою розкішшю, і в голові миттю зародилась безжалісна думка-наказ: «Не можна, розкривайся! Для них ти повинен залишатись паліденцем!»

— Ну, брате, ти явно розучився бити, — засміявся другий голос, і Арсей, зусиллям волі знявши контроль, голосно скрикнув від різкого болю в животі.

Перший люто процідив крізь зуби щось нерозбірливе, і на тернійця посипався град безладних ударів. Ще деякий час Арсей намагався триматись, лише глухо стогнучи, але швидко здався і знову заблокував больові відчуття. Правда, його мучитель продовжував шаленіти, терзаючи нечутливе тіло, і заспокоївся тільки тоді, коли напарник насмішкувато промовив:

— Та кинь ти, він уже давно відрубився.

Після цього екзекуція припинилась, почулися кроки, грюкіт важких дверей, потім ще якісь невиразні звуки, і нарешті все стихло. Арсей спробував розплющити очі, але підняти вдалось лише праву повіку. Слабенька лампа мляво освітлювала голі кам’яні стіни, низьку стелю, голе пружинисте ліжко та унітаз, а трохи збоку — невеличкого низького столика з двома табуретками.

Вдовільнившись оглядом свого нового помешкання.

Арсей сконцентрував увагу на собі і став поволі розгальмовувати сигнальну систему. «Професіонали працювали», — подумки хмикнув він, зробивши з перших відчуттів висновок, що справді серйозних пошкоджень немає, і одним рішучим зусиллям повністю зняв контроль. Відразу ж у тіло з усіх боків впилися десятки розпечених ножів, видавивши зойк, а в голові забилося панічне: «Блокуй, блокуй!!!» Однак тривале блокування було небезпечним для організму і могло завершитись гангреною або сепсисом, отож залишалося тільки змиритися з постійним ниючим болем. До того ж незабаром виявилось, що він доволі стерпний, особливо коли просто лежати, не роблячи різких рухів. Арсей навіть став розмірковувати, чи не краще перебратися на ліжко, коли за дверима несподівано почувся шум, і довелось завмерти на холодній бетонній підлозі, заплющивши очі.

В замку клацнуло, двері зарипіли і до камери хтось увійшов. Наблизившись до Арсея, він зупинився, невдоволено побурчав, і в ніс тернійцю раптом вдарило щось різке та нестерпне, Тіло конвульсивно здригнулося, викликавши цим хвилю гострого болю, і Арсей, глухо застогнав та розплющив єдине працездатне око.

Перед ним навпочіпки сидів Лукар з невеличким балончиком в руці. На ньому була форма підполковника, а з правого боку на ремені висіла кобура бластера.

— От тварюки, — співчутливо промовив паліденець, хитаючи головою, — що вони з тобою зробили! Отакі дві сволоти можуть зганьбити всю планетарну безпеку! Ну нічого, це їм так не минеться. Ти можеш підвестись?

Арсей почав стогнучи підійматися, і через хвилину вже стояв, похитуючись у різні боки. Лукар присунув табуретку до стіни і жестом запросив тернійця присісти, а сам вмостився біля столу.

— Пробач, Арсею, що я тебе турбую серед ночі, — сказав він цілком товариським тоном, неначе просто заскочив до приятеля в гості. — Відверто кажучи, я зовсім не розраховував, що тернофіли клюнуть на таку просту наживку, ще й досі не можу відійти від подиву. Але що сталось, того вже не зміниш.

Арсей лише глибоко зітхнув, від чого в груди наче хто ввігнав кілька цвяхів.

— Ти знаєш, я вже давно займаюсь тернофілами, — вів далі Лукар, — але ніколи не думав, що їхня організація становить таку серйозну небезпеку. Ну, різні там розмови, книги, листівки, відозви, — все це дитячі забавки, нездатні завдати особливої шкоди нашому суспільству, яке…

— Лукаре, — обірвав його Арсей, — ти що, надумав полицемірити переді мною?

Підполковник уважно поглянув на тернійця, потім усміхнувся і різко змінив тему:

— От не розумію я, хоч убий, — розвів руками він, — навіщо вам знадобився той тернієць, в коматозному стані, майже мертвий? Для урочистого поховання чи що?

— А де він зараз? — несподівано вихопилося в Арсея майже проти його власної волі.

Лукар зареготав.

— Ну ви тільки погляньте на цього дивака! — вигукнув він, трохи вгамувавшись. — Сам у такій ситуації, що час вінок замовляти, а ще продовжує думати про своє завдання!

— Сказав би відразу, що не знаєш, — буркнув Арсей, відвертаючись.

— Ти помиляєшся, брате мій, — промовив Лукар з ноткою поблажливості в голосі, — хоч це і досить сувора таємниця, але я вже теж не хлопчик для доручень. Твій тернієць…

Він зробив ефектну паузу, і Арсей весь аж завмер, переставши навіть дихати.

— … на науковій базі в Теркосі, — докінчив Лукар.

Підполковник дивився на Арсея трохи насмішкувато, але його вигляд не зміг обманути тернійця: він зрозумів, він відчув усім своїм єством, що це-правда!

— Ну як, ти задоволений, що вивідав у мене секретні відомості? — засміявся Лукар, по-своєму витлумачивши стан тернійця. — А те пер послухай уважно, що я тобі скажу. Не подумай тільки, що я здатен по простоті душевній вибовкати планетарну таємницю, в цьому невеличкому спектаклі криється звичайний прагматичний розрахунок. Тепер, коли ти знаєш те, чого не повинен знати, маєш перед собою тільки два шляхи: або співробітництво з нашою службою, або могила. Навіть якби тобі вдалося якось проскочити між зобами у нашого правосуддя, я ніколи не допущу того, щоб носій секретної інформації вирвався з-під моєї опіки.

— Ризикуєш, — хитнув головою Арсей, несподівано зауважуючи, що, всупереч усьому, відчуває до Лукара якусь незбагненну симпатію.

— Ризикую, — погодився той, — але ж я розумію, що ти непростий функціонер, а справжня фігура. А з часом та з моєю допомогою зможеш піднятися ще вище, якщо, звичайно, вибереш перший із названих мною варіантів. Альтернатива, нагадаю, одна — смерть, морок, небуття. Отож?..

— Мені треба подумати, — сумно відказав Арсей.

— Даю тобі десять хвилин.

Лукар підійшов до ліжка і сів на скрипучі пружини, спершись спиною на бильце. Арсей відвернувся до стіни, нахилився вперед і сховав обличчя у долонях. Так минуло хвилин двадцять, протягом яких паліденець кілька разів кидав погляд на годинника і промовисто зітхав. Нарешті він звівся на ноги, підійшов до Арсея і запитав:

— Ну