Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

— Це ж очевидно. Куди поспішає велика частина учнів на великій перерві? — хмикнула Майя. — Хіба у твоїй школі не так було?

— Я не ходив до школи. Мене вчили вдома.

Він попрямував прямо до каси, і Майї довелося його пригальмувати.

— Треба взяти тацю і встати в чергу, — пояснила вона.

Стефан трохи розгублено подивився на неї. Тоді Майя повела його в кінець, де вишикувалися біля прилавка адепти, взяла зі столу дві таці й дала одну йому. Хлопець зацікавлено на все це дивився, що тільки підтвердило підозри Майї: він вперше був в закладі громадського харчування.

— І я можу все це взяти? — цікаво розглядав страви на вітрині хлопець.

— Дивись, щоб грошей вистачило, — попередила Майя.

Вона дістала свій гаманець і заглянула в нього. Там сиротливо лежало чотири мідних монети. Майя тільки зітхнула. На тиждень має вистачити, якщо розумно витрачати. А потім... потім доведеться просити у батька?

Майя одразу відкинула цю думку. Після всіх неприємностей, що вона вже встигла йому влаштувати, останнє, що вона б собі дозволила, це просити грошей. Особливо після того, як вона майже рішуче пообіцяла, що буде з усім справлятися сама. Роботу, може, знайти? Але Майя ніколи раніше не працювала.

Поки вона напружено міркувала, як буде виживати наступні місяці, підійшла їхня черга: дівчина купила рогалик, Стефана зацікавив м'ясний пиріг. Вони пішли шукати стіл.

Частина зали йшла під терасу, з якої відкривався вид на Рубіновий бульвар. Один столик якраз звільнився. Тільки одне збентежило Майю: за сусіднім столом сиділо кілька хлопців із їхнього курсу, де була і Лаура, і червоноволосий. Після того, що сталося на уроці, хотілося уникнути компанії однокурсників, а особливо цих двох. Але Стефан швидко попрямував до звільненого столу, та ще покликав за собою Майю. Відчуваючи погляди з боку сусіднього столу, вона сіла близько Стефана. Деякий час сокурсники мовчки за ними спостерігали. А потім повернулися до своєї розмови, і Майї стало спокійніше. Вона вже з апетитом відкрила рот, щоб відкусити край рогалика.

Несподівано спалах засліпив її. Майя скривилася і мало не впустила випічку. Моргнувши, вона подивилася на об'єктив великого фотоапарата. За ним одразу показалося задоволене дівоче обличчя з ластовинням й двома світло-русявими хвостиками.

— І ще раз, тільки з посмішкою, — сказала дівчина, і в очі Майї вилетів новий спалах.

Вона закліпала, намагаючись розігнати іскорки перед очима.

— Я — Сава, — не давши дівчині оговтатися, схопила її руку і затрясла адептка з камерою. — Сава Сомоус. Я редактор газети в Академії. Хто ти — я знаю, — випереджаючи Майю, заявила вона. — Донька нашого ректора. Місцева принцеса.

І не встигла Майя ні підтвердити, ні спростувати, як дівчина з камерою сіла біля неї, дістала з-під накидки блокнот і олівець і приготувалася писати. Судячи з фібули, де замість «Т» на голці був кубок (емблема цілителів), вона була зі старших курсів.

— Я пишу про тебе статтю. Не проти відповісти на кілька запитань? Поговоримо тут або усамітнимося? — подивилася вона на Стефана, який явно був захоплений пирогом, а не їхньою розмовою.

Майя глянула на рогалик — єдиний, з ким їй хотілося зараз усамітнитися.

— Які у вас стосунки з батьком? — заторохтіла Сава, не чекаючи відповіді Майї. — Ніхто не знав, що у нашого ректора є дитина. Твоя поява всіх здивувала. Але чому ви жили окремо стільки років?

— Так вийшло, — стримано відповіла Майя.

— Кажуть, ти не проходила вступні іспити. Виходить, ти вступила без екзаменів? Ти, видно, добре підготовлена або талановита, як і батько? Збираєшся стати таким же видатним чарівником, як він? — невблаганно вилітали запитання з маленького ротика старшокурсниці.

Майя остаточно зніяковіла.

— Хотілося б.

— І до якої стихії у тебе талант? Вогонь, повітря або, як у батька, вода?

— А влаштовувати проблеми — це теж талант? — почувся з боку голос Лаури.

Її подружки за столом захихотіли. Сава повернулася до Лаури й пройшлася по ній поглядом:

— А ти ким будеш?

— Лаура Кламоріс, — злегка посміхнулася дівчина.

— О, так у нас ще одна принцеса! Дочка найбагатшого ювеліра в місті з родини Кламоріс, — Сава спритно розвернулася до сусіднього столу. — Твій батько ж один зі спонсорів Академії. Про тебе теж треба написати, — почала вона щось занотовувати в блокноті.

— Мій батько вважає, що поява вищого магічного закладу буде корисним для Цвіточа, — діловито заявила Лаура. — Це дозволить місту розвиватися.

— Шляхетно, благородно, — закивала Сава. — Тоді не відповіси ще на кілька запитань...

Зрозумівши, що це її шанс, Майя тихо встала і вже хотіла піти в який-небудь затишний куточок та, нарешті, розправитися з рогаликом, але її раптом покликали:

— Вже йдеш? Ти ж ще не поїла!

Майя завмерла і повільно обернулася до Стефана. Той з щирим подивом дивився на неї. Він що, так був захоплений пирогом, що зовсім не чув того, що відбулося поруч?

— Так, а як же інтерв'ю? — відгукнувся червоноволосий, посміхаючись. — Нам всім цікаво послухати про тебе і великого Велізара Семироза.

Майя насупилася. Насмішка в голосі хлопця, коли той назвав ім'я її батька, пробудили в грудях роздратування, яке одразу витіснило сум'яття. А Сава тим часом з готовністю повернулася до неї й відкрила рота для нового запитання. Але його різко заглушив рятівний дзвінок. Адепти в їдальні заметушилися.

— Треба на урок, — з неприхованою радістю заявила Майя, прямуючи до виходу.