Андрій Анатолійович Кокотюха - Офіцер із Стрийського парку

Тима знову недружньо зиркнув на Клима.

Вийшов, не прощаючись.

Ще й дверима грюкнув.

Довелося чекати в кімнаті ще близько години — стільки знадобилося Лінді, щоб розшукати вчорашню повію.

Може, Кошовий і Шацький за інших обставин провели б цей час за розмовами, та колишній поліцейський лишив із ними Пляму. Той, зовсім освоївшись, завалився на ліжко й завмер, заплющивши очі. Його присутність була обом некомфортною. Тож Клим обмежився тим, що замовив собі й Шацькому по кухлеві пива з ковбасками — вони зголодніли, таким вийшов їхній обід. Потім дантист звично принишк у кутку, а Кошовий закурив, спробував підбити проміжні підсумки своїх сьогоднішніх пошуків.

Та нічого не лізло в голову.

Лінда повернувся бадьорий, жвавий, і Клим міг битися об заклад — він справді уявив себе знову поліцейським агентом, і згадка про минуле йому дуже сподобалась. Не пояснюючи довго, сказав — на вулиці чекає екіпаж. Трійця вийшла за ним, йдучи до виходу через зал, Кошовий ловив на собі погляди присутніх, проводжали його недружньо. Зовні чекала закрита коляска, Лінда велів сідати всім усередину, сам же примостився поруч із візником. Той знав, куди правити — сіпнув віжками, пустив коня.

Сонце впевнено котилося до заходу, й у світлі його останніх променів Стрийський парк переливався жовтогарячим. Більша частина дерев осипалася, та золото й багрянець жовтневого листу ще огортав парк. Тут було тихо, вітер грався тоншими й довшими гілками, ганяв опале листя брукованими алеями. Недалеко від входу, вже всередині, прогулювалася невисока молода жінка в старенькому, але чистому пальті, капелюшку, хутряній накидці, яка до всього цього погано пасувала. Вона крутила в руці зелену парасольку з великою вигнутою ручкою.

— Маєте. Ваша панна Агнешка, — сказав Лінда.

— Прошу пана, я не спізнилася? — стривожено запитала вона.

Говорила високим, трохи хрипатим голосом. Клим розрізняв природний тембр від набутого, поцікавився делікатно:

— Пані застудилася?

— Йой, ночі нині вже холодні, — кивнула Агнешка. — У помешканні топити нічим, знаєте. Як буде хто добрий, везе до себе. Та частіше паньство хоче мати своє десь тут. Іноді, знаєте, винаймають коляску, й просто там, коли катаються...

— Не скигли. Нікого твоя робота не цікавить, — грубувато обірвав її Кароль. — Ти підеш із нами зараз. Питатимуть — відповідай, не бреши. Отримаєш за це... Скільки дасте, пане Кошовий?

Клим знітився. Він сьогодні без того вже витратив чимало як для особи без певних занять. Виходячи з дому вранці, не взяв з запасом, і в гаманці лишилося небагато. Схрестивши погляди з Ліндою, він спокійно похлопав себе по кишені:

— Панна не буде ображена.

Лиш тепер роздивився — нова знайома мала схожий на молоду картоплину ніс, лице щедро обсипало ластовиння, а великі круглі очі — занадто густо підведені.

— Що цікавить паньство?

Кошовий кахикнув у кулак.

— Теж застудилися?

— Та ну, — Клим гойднув головою. — То я так. І давайте не гаяти часу, бо вже темніє. Ходім, поки видно.

— Куди?

— Туди, де ви вчора вночі знайшли труп чоловіка й куди покликали поліцію.

Агнешка зойкнула, машинально подалася назад. Лінда ступив ближче, міцно стиснув лікоть, мовив:

— Нічого поганого з тобою не буде, дівко. Скажеш те саме, що говорила поліцаям. Отримаєш обіцяне й підеш собі з миром.

— А ще краще — повідати те, про що поліція не знає, — додав Кошовий. — Не думаю, що панна ось так взяла й виклала все. Мають бути якісь маленькі таємниці. Хіба ні?

— Нема, — для переконливості Агнешка сильно замотала головою. — Мені, знаєте, справді не було чого приховувати від панів поліцейських. Я навіть призналася, що втекти хотіла.

— Чому?

— Пане Кошовий, може, на ходу поговоримо.

— Так-так, пане Ліндо. Ведіть нас, панно.

Компанія рушила. Попереду, між Климом та Каролем, простувала дівчина. Трохи збоку сунув Шацький, намагаючись одночасно не крутитися під ногами й чути все. Замикав невеличку процесію похмурий Пляма, котрий досі не обсохнув і йому не дозволили похмелитися, від чого батяр важко дихав й сопів.

— Ото, значить, закадрила вчора такого собі панка, — вела Агнешка. — Прогулялися трохи. Дізналася я, що жінки не має, втекла від нього з військовим. Живе сам, заробляє небагато, а приємностей ох як кортить. Тільки до себе мене повести не може, має вдома строгу матір. Хіба ж мені звикати до такого? Сам повів мене он туди.

Вони завернули й вийшли на алею, котра вела до пам’ятника полковнику Кілінському. Дівчина тицьнула ліворуч від монументу парасолем, уточнила:

— Там, углибині, є одна місцина. Тобто, знаєте, пан захотів кудись, а вже я сказала, куди можна й де нас не помітять.

Кошовий повернувся до Плями.

— Де ти знайшов труп?

— Отам, — він показав рукою в тому ж напрямку.

— Тепер давайте по порядку. Ходіть ближче.

Компанія наблизилась до пам’ятника. Виглядали вони строкато й дивно, на гурт озиралися перехожі.

— Ти сам чого туди поперся?

— Пива перед тим нажлуктився. Так само шукав у парку пригод. Хоч не таких, як ось вона, — кивок на Агнешку. — Але ж самі знаєте: коли той міхур тисне, ні про що інше не думаєш. Ось я й поліз, як побачив зручне місце.

— Показуй, — звелів Клим.

Зиркнувши на Лінду й отримавши дозвільний кивок, Пляма підсмикнув штани, зійшов з алеї, заглибився між дерев. Пройшов недалеко, зупинився, тупнув ногою:

— Отут.

Кошовий, а за ним — Шацький пройшли до нього. Відсунувши батяра, Клим став на його місце, покрутив головою.

— Зрозуміли?

— Та де! — відгукнувся Йозеф. — Що ви тут взагалі такого побачили!

Клим знову прокашлявся в кулак.

— А ходіть сюди, пане Ліндо.

Колишній поліцейський пройшов до нього. Дівчина чи то не маючи бажання лишатися на алеї сама, чи то перейнята цікавістю й незвичністю своєї місії, подалася за ним. Зупинившись поруч із Кошовим, колишній поліцейський так само роззирнувся.

— Я теж не зовсім ловлю хід ваших думок.

— Пам’ятник бачите?

— Звідси? Чудово.

— Не дасте збрехати, пане Каролю — в сутінках з цього місця Кілінського теж видно. Й усе, що відбувається поруч.

— То й що? До чого ведете? От уже манера ваша, не люблю...

— Пан Кошовий має дуже добру манеру! — образився за друга Шацький. — Зате все зрозуміло потім навіть дурневі!

— А якщо коротше? — Лінду все це починало