Айзек Азімов - Друга фундація

змучених очей, уже не міг її розігнати. Ця темрява душила його, і коли він відчув, як його розірваний та зранений розум, хитаючись, падає у вічну чорноту, перед ним промайнуло останнє зображення радісного Мула… якась подоба сірника, який регоче… довгий м’ясистий ніс, що тремтить від сміху…

Звуки зникли. Його ніжно огорнув морок.

Усе закінчилося якимось відчуттям зламу, схожим на рваний спалах блискавки, відтак Ченніс повільно сповз на землю, й одночасно до його заплаканих очей болісно повернувся зір.

Голова нестерпно боліла, і лише цей напад болю змусив його підняти до неї руку.

Здається, він живий. М’яко, наче підняті і підхоплені поривом вітру пір’їнки, його думки втишились і вляглись у свідомості. Він відчував, як на нього звідкись зовні спадає відчуття комфорту. Повільно і болісно він нахилив шию і з полегшенням відчув гострий біль.

Двері були відчинені, тож Перший Спікер просто переступив через поріг. Ченніс намагався сказати, закричати, попередити, але його язик наче паралізувало, і він зрозумів, що це частина сили могутнього розуму Мула все ще тримає його, не даючи промовити жодного слова.

Ченніс ще раз повернув голову. Мул усе ще був у кімнаті. Він злився, його очі горіли. Він уже не сміявся, але його зуби оголилися у жорстокій посмішці.

Ченніс відчув, як у його свідомість тихо входить психічний вплив Першого Спікера, торкаючись її цілющим дотиком, а потім було приголомшливе відчуття затерплості, коли цей вплив наткнувся на оборону Мула і, вмить прорвавши її, відступив.

Мул роздратовано і з неприхованою люттю, що видавалася гротескною на фоні його хирлявого тіла, промовив:

– Тепер мене прийшов привітати ще один. – Його меткий розум простягнув свої щупальці за двері… і далі… далі…

– Ви один, – констатував він.

І Перший Спікер із мовчазною згодою перервав його:

– Так, абсолютно один. Я повинен був прийти один, бо саме я прорахувався щодо вашого майбутнього п’ять років тому. І якщо я виправлю цю помилку без сторонньої допомоги, то отримаю хоч якесь задоволення. На жаль, я не розрахував потужність вашого поля емоційного відштовхування, що оточувало це місце. Тому на те, щоб потрапити сюди, мені знадобилося багато часу. Я можу висловити своє захоплення тим, з якою майстерністю ви його встановили.

– Красно дякую, – вороже відізвався Мул. – Не гайнуйте час на компліменти. Ви прийшли сюди, щоб додати шматок свого мозку до он того тріснутого стовпа вашої величі?

Перший Спікер усміхнувся:

– Ну що ж, чоловік, якого ви називаєте Бейлом Ченнісом, добре виконав свою місію, тим більше, що він аж ніяк не був вам рівнею за психічними здібностями. Звичайно, я бачу, що ви погано повелися з ним, але ми навіть у цьому випадку зможемо повністю відновити його сили. Він хоробрий чоловік, сер. Він зголосився на цю місію, хоча ми були спроможні математично передбачити величезну ймовірність пошкодження його розуму – а це значно страшніша альтернатива, ніж просте фізичне каліцтво.

Розум Ченніса марно вібрував, намагаючись висловити те, що хотів сказати і не міг; він хотів закричати, попередити Спікера… і не міг цього зробити. Він лише безнастанно посилав хвилі страху… страху…

Мул був спокійний.

– Ви, напевно, знаєте про знищення Тазенди?

– Так. Наступ вашого флоту був передбачений. Мул похмуро кинув:

– Так я й гадав. Але ж ви цьому не завадили, еге ж?

– Ні, не завадив. – Символіка емоцій Першого Спікера була для Мула простою. Вона фактично виражала тільки власний страх, цілковиту відразу до себе. – І в цьому значно більше моєї провини, ніж вашої. Хто міг уявити ваші істинні сили п’ять років тому? З самого початку – з того моменту, як ви захопили Калган – ми підозрювали, що ви володієте емоційним контролем. Можу вам сказати, Перший Громадянине, що в цьому нема нічого надто дивного.

Той емоційний контакт, яким володіємо ми з вами, це не таке вже й нове відкриття. Насправді, це прихована здатність людського мозку. Більшість людей можуть читати емоції на примітивному рівні, прагматично пов’язуючи їх із виразом обличчя, тоном голосу тощо. У багатьох тварин ця здатність розвинута сильніше – вони широко використовують нюх, відтак емоції, що задіяні у цьому процесі, значно складніші.

Насправді люди можуть набагато більше, але з розвитком мови мільйон років тому здатність до безпосереднього емоційного контакту поступово атрофувалася. І чи не головним досягненням нашої Другої Фундації стало те, що ми відновили цю забуту здатність – принаймні, деякі з її можливостей.

Але ми не можемо повноцінно користуватися цим даром від самого народження. Мільйон років розпаду – серйозна перешкода, і нам доводиться розвивати це почуття, тренувати його, подібно до того як тренують м’язи. І в цьому ваша головна відмінність. Ви народилися з цим даром.

Ми так багато змогли прорахувати. Ми навіть змогли прорахувати вплив такого почуття на людину у світі людей, які ним не володіють. Зрячий у царстві сліпців… Ми прорахували, наскільки може запанувати над вами манія величі, і вважали, що підготувалися. Але до двох чинників ми не були готові.

Перший – велика сила вашого почуття. Ми можемо викликати емоційний контакт тільки тоді, коли людина перебуває в нашому полі зору, і тому ми набагато безпорадніші перед фізичною зброєю, ніж ви могли би помислити. Зір відіграє величезну роль. Але з вами не так. Нам точно відомо, що ви можете тримати людей під контролем, і ще й більш од того, мати з ними близький емоційний контакт, коли вони перебувають за межами вашого зору та слуху. Але це було виявлено занадто пізно.

Другий – ваші фізичні вади, про які ми не знали. Особливо та, яка, схоже, була для вас настільки важливою, що через неї ви назвалися Мулом. Ми не передбачали, що ви не просто мутант, а стерильний мутант, і додаткове психічне спотворення, пов’язане з вашим комплексом неповноцінності, пройшло повз нашу увагу. Ми припускали лише манію величі, але аж ніяк не психопатичну параною.

Це я відповідаю за всі ці помилки, адже саме я був лідером Другої Фундації, коли ви захопили Калган. Коли ви зруйнували Першу Фундацію, ми все зрозуміли, але було вже занадто пізно – і через цю помилку загинули мільйони людей на Тазенді.

– І що, ви тепер усе виправите? – Тонкі губи Мула скривилися, його розум пульсував ненавистю. – Що ви зробите? Відгодуєте мене? Відновите мою чоловічу силу? Чи, може, заберете з мого минулого довге дитинство у ворожому середовищі? Вам шкода моїх страждань? Моїх нещасть? А я не шкодую про те, що зробив через необхідність. Нехай Галактика захищається, як може, бо