Sava - Чи це любов?, Sava

Фінальна битва

Туман вечора опустився на місто, немов велика завіса, що приховувала усі можливі небезпеки, але ніяк не могла приховати те, що відбувалося всередині Сергія і Аліни. Їхнє життя давно стало полем битви, де кожен їхній крок, кожен погляд мав вагу. І тепер, після всіх цих випробувань, болю, таємниць і зрад, настав момент, коли все мало вирішитись.

Вони стояли один проти одного, без масок і без обману. Сергій стояв на порозі старої, покинутої будівлі, що була місцем останньої великої операції. Він уже не відчував болю від тих численних поранень, що були отримані в попередніх сутичках. Його серце билося сильно і нерівно, бо кожен удар, кожен момент наближав його до того, щоб зробити остаточний вибір.

Аліна, в свою чергу, знала: зараз або ніколи. Їй було боляче дивитися на нього, але вона не могла зрадити себе. Вона не могла дозволити йому повністю змінити її життя. Їй було важко, але в її очах була рішучість. Рішення, яке вона мала прийняти, не було легким. Воно вимагало всього — її душі, її серця і того, що залишалося від її спокою.

— Сергію, я не можу більше жити так, — її голос був м'яким, але в ньому звучала твердість. — Я не можу більше довіряти людині, яка залишає мене на самоті, коли ми найпотрібніші один одному.

Його погляд не змінився, навіть якщо слова її били його в серце.

— Я знаю, що зробив помилки, — відповів він тихо, відчуваючи, як важко йому висловити це. — Але ти була єдиним, кого я насправді любив, і я не міг дозволити тобі стати частиною цього пекла. Ти не мала бути в ньому. Я захищав тебе по-своєму, навіть якщо це означало приховувати правду.

Аліна закрила очі, відчуваючи біль від його слів. Вона знала, що він не брехав, але не могла погодитись з тим, як він все це робив. І тут, в її душі, немов холодний вітер, пронеслася думка: вони обидва стали жертвами своїх обманів, жертвами своїх страхів і таємниць.

Вона не могла залишити його, і водночас не могла йому пробачити. І саме ця розривна сила затягувала їх у прірву, з якої не було повернення.

— Я люблю тебе, але я не можу жити в цьому світі, де ми постійно змагаємося один з одним. Мої почуття більше не змінять того, що ми втратили, — сказала Аліна, її голос тремтів, але було видно, що її серце вже вирішило.

— Я знаю, — його голос був ледве чутним. Він здогадувався, що цей момент прийде, але не був готовий побачити її такою сильною. Це була боротьба не за любов, а за життя, яке вони тепер мали.

В цей момент кожен з них зрозумів, що цей шлях більше не можна пройти разом. Їхні долі були вже розкриті, і хоча вони любили один одного, ця любов була занадто важкою, занадто зруйнованою війною, що їм довелося пройти.

Вони обидва оберталися до дверей, і хоча Сергій був готовий піти за нею, рятуючи її від усіх небезпек, вона не зупинилася. Вона пішла, не озираючись, а він, залишаючись на місці, відчував, як кожен крок віддаляє його від того, що могло бути.

Рішення, яке прийняли вони, не було результатом їхньої слабкості, але їхньої сили. Вони обидва, вирішивши піти своїми шляхами, мали зрозуміти, що для того, щоб рухатись вперед, вони повинні залишити частину себе позаду. І хоч їхні серця залишалися тими ж, що й раніше, їхні долі більше не були переплетені.

Аліна не оглядалася, і Сергій не намагався її зупинити. Вони обидва знали, що це був їхній фінальний момент — момент, де закінчилася їхня боротьба і почався новий етап їхніх життів, які вони тепер мали пройти окремо.

Захищаючи один одного, вони зруйнували те, що залишилося між ними. І тепер їхній шлях йшов в різні сторони.

У серці Сергія залишалася порожнеча, яку не могла заповнити навіть любов. Але він зрозумів: інколи, щоб зберегти когось, потрібно залишити його.

Сергій стояв на місці, немов застряглий у часі. Кожен його рух був обтяжений тягарем того, що тільки що сталося. Його серце билося різко, важко, ніби намагаючись вирватися з грудей, але не знаходило виходу. Тіло було мовчазним, як у страшному сні, де неможливо зробити жодного кроку, навіть якщо дуже хочеш.

Він дивився на її спину, як вона повільно зникала в темряві, і це було боляче. Кожен її крок відлунював у його серці, мов останній дзвінок перед смертю. Він відчував, як вона віддаляється не тільки фізично, але й емоційно, як вона покидає його світ, залишаючи його на самоті з його відчуттями, які тепер здавалися неймовірно тяжкими. Він не хотів цього. Він не був готовий відпустити її, але знав, що вже пізно.

"Чому я не зміг зберегти її?" — ця думка болісно прошила його свідомість. Йому здавалося, що ще кілька хвилин, кілька слів — і все можна було б змінити. Але він не сказав нічого. Його губи мовчали, навіть коли серце кричало. Вона була його світлом, його тихою пристанню в бурі, і тепер, коли це світло згасло, він відчував, як темрява охоплює його душу.

Всі ці місяці, всі випробування, всі намагання зробити щось правильно, всі слова, які він так часто не вимовляв — все це тепер здавалось неважливим. Він спробував захистити її, але насправді він зробив тільки одне — відштовхнув її. Може, це була його помилка — хоче він чи ні, але кожне його рішення дало їй причину відступити.

Серце боліло не від фізичного болю, а від того, що він відчував — як все те, що він будував з нею, зараз буквально руйнується. І чим більше він намагався її утримати, тим більше вона віддалялася.

Згадуючи їхні моменти разом, він зрозумів, що залишиться лише з тінню тих днів — мить, коли вона сміялася, коли вони разом планували майбутнє, коли вони були незламною командою. Тепер він дивився на її спину, що зникала, і відчував, як ці миті тануть у ньому, мов пісок між пальцями.

"Я не зберіг її. Я зруйнував все… все, що ми мали." — думки мчалися, немов буря в голові. Він знав, що вона більше не повернеться. І це було найбільше покарання, якого він боявся.

Тепер його світ був порожнім, і в ньому не було місця для виправдання. Здавалося, що кожен його крок був прокляттям. Він згадав її очі, як вона останній раз дивилася на нього, і тепер це було немов прощання, яке він не міг зупинити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍