Yevhenii Nahornyi - N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi

Чарлі, не підводячи погляду від вогню, який він розводив, обережно витягнув два розряджених акумулятори з рюкзака і поклав їх на землю. 
— Ось, я ще вчора зняв два акумулятори, — сказав він, кинувши їх на землю. — А ці — замінні. Я вже не знаю, скільки часу зможемо ще тримати цей планшет живим. Але, якщо чесно, я не сильно покладаюся на нього. 
Марк нахмурився, поки Чарлі перевіряв ще один акумулятор. 
— Мабуть, зараз не час думати про це. Нам ще пройти довгий шлях. Але якщо сигнал шатла дійсно такий слабкий, нам доведеться діяти дуже швидко. 
— Так, — підтвердив Чарлі, продовжуючи своє заняття. — Дві години — максимум, і далі рухаємося. 
Коли вони відпочили і трохи заспокоїлися, після короткої бесіди повернулися до свого шляху. Вони поділилися останніми спостереженнями про Птероса. 
— Якщо бути чесним, ми все ще не знаємо, чи це звір, чи просто дуже велика комаха, — сказав Чарлі, намагаючись визначити точно, до якого класу належить істота, виходячи з її поведінки. 
— Я ж казав, що це щось середнє між птеродактилем і осою, — зауважив Марк. — Крила, схожі на осині, але з характерним махом, як у древніх ящерів. 
— Можливо, він теж хижак, — додав Чарлі. — Якщо він здатен переносити таку швидкість і маневровість, то він може навіть бути розумним і стратегічним. 
Марк задумався. Їх розмова заглиблювалася все більше в деталі їхнього майбутнього плану виживання. 
— Якщо ми маємо справу з такою істотою, нам потрібно бути на сторожі кожної хвилини, — сказав він, витираючи піт з чола. 
Тим часом Чарлі кинув погляд на планшет і зміркував: 
— Можливо, нам варто ще трохи обстежити це місце, перш ніж вирушати далі. Може, є якісь ресурси, які ми можемо використати. 
Марк погодився, і вони знову піднялися, готові до нових відкриттів і ще більших небезпек. 
Після того, як вони трохи поїли і відпочили, Чарлі знову перевірив залишки своїх запасів, зокрема батареї для планшета. 
— Це останній акумулятор, — сказав він, затримуючи погляд на маленькому, зношеному пристрої, який залишався в їхньому арсеналі. — Якщо він не витримає довго, ми опинимося без зв'язку. 
Марк, поки Чарлі перевіряв акумулятор, розглядав навколишній ландшафт і розмірковував. 
— Якщо нам пощастить, — сказав він, — ми можемо знайти ще пару батарей в тому, що залишилось від шатла. Ми ж досі не знаємо, наскільки велика його частина залишилася цілою. Може, якийсь розділ чи відсік вцілів. 
Чарлі підняв погляд.

— Так, ти правий, — погодився він. — Але не було чутно вибухів. Може, паливна система пошкоджена, і просто витекло паливо? Чи, можливо, вибух ще попереду. Я не можу сказати, бо сигнал слабкий. 
Марк трохи замислився, прислухаючись до своїх слів. 
— Чи можна повірити цьому звіту? — запитав він. 
— Чи можна, — Чарлі запустив планшет. — Я тільки що отримав ще одну частину повідомлення. Нам вдалося отримати частину звіту про приземлення, але він не дуже обнадійливий. Корабель надіслав дані про аварійне приземлення. Частина шатла, схоже, працює, але лише незначна частина. Це може означати, що шатл буде здатен до часткової роботи, але не зможе нам допомогти повністю. 
Марк нахмурився. 
— Це означає, що ми маємо сподіватися лише на себе. Вибухи не були чутні, і ми не знаємо, що чекає попереду. Але хоча б є надія, що ми можемо щось знайти. Це дає нам трохи часу. 
Чарлі кивнув і відключив планшет, знову кладучи його в рюкзак. 
— Давай рухатися далі. Нам не можна витрачати багато часу на це. Якщо шатл буде працювати, нам доведеться обчислити, як дістатися туди, перш ніж запас енергії зовсім закінчиться. 
— Так, я знаю. І ще… якщо цей корабель — не остання наша надія, нам потрібно зберігати спокій. Ми знайшли шматки металу, але це може бути тільки початок. Ми не можемо розслаблятися. 
— Я згоден, — сказав Чарлі. — Але з кожною хвилиною ми наближаємось до істини, і для цього потрібна кожна дрібниця. 
Обидва неохоче піднялися, готові до подальшої подорожі. Кожен їхній крок, кожен обережний рух був важливим. Вони знали, що зараз усе залежить від того, наскільки швидко вони можуть дістатися до шатла і що вони зможуть знайти в його уламках. 
Залишалося лише 17 кілометрів. Але цей шлях міг бути не менш небезпечним за всі попередні. 
Марк уважно оглядав навколишній ландшафт, його погляд був прикований до кожної деталі. Земля навколо них не обіцяла нічого доброго, але саме в цей момент його погляд зупинився на чомусь, що привернуло його увагу. У далечині між деревами, за кілька сотень метрів від них, він помітив щось знайоме — обрис двигуна шатла. 
— Чарлі! — вигукнув він, штурхнувши друга в плече. — Дивись, там! Це один з двигунів шатла! 
Чарлі одразу поглянув у напрямку, на який вказував Марк, і його обличчя прояснилося. 
— Невже? — сказав він із надією в голосі. — Це справді він! Нам залишилося лише 5 кілометрів! 
Попри біль у ногах та втому, в очах обох відобразилося полегшення. Це означало, що вони наближаються до шатла, і, можливо, навіть зможуть знайти частини обладнання, які допоможуть їм вижити на цій небезпечній планеті. Проте радість була недовгою. 
В цей момент планшет Чарлі, який він вже майже забув, ожив. На екрані з'явилось нове повідомлення. 
Чарлі швидко прокрутив повідомлення і зупинився.

— Марк, тут щось не так. — Він повернув планшет до друга, і Марк озирнувся на екран. 
"На борту виявлені неопізнані істоти." Паралельна історія: Табір Ніки “Ніка прокинулася рано, ще до того, як перші промені сонця просочилися крізь гілки дерев. Вона лежала в укритті серед деревної тріщини, обережно намагаючись не рухатися, щоб не збудувати біль у м'язах, що втомилися від ночі. Її одяг і шкіра були липкими від смоли, що покривала її після того, як вона ховалася від крабів-павуків, й заснула через такий стрес. І хоча вона пережила погоню, відчуття небезпеки не покидало. 
Спочатку вона просто сиділа і слухала, як ліс оживає навколо. Повітря було прохолодним і свіжим, ледь відчутним запахом моху і вологи. Природа була надзвичайно тиха. Час від часу Ніка чула шурхіт листя або віддалені звуки далеких істот, що блукали лісом. 
Зрозуміти, що її переслідувачі, ймовірно, відійшли дуже далеко, було важко, але Ніка все ж вирішила не ризикувати та відправилася назад до річки. Вона пам'ятала це місце: вода була швидкою, але вона могла там вимитися. З кожним кроком її ноги відчували бруд і липкість смоли, а кожен рух викликав дискомфорт, проте Ніка не зупинилася. Вона пройшла через ліс, тримаючи погляд на річці, що з'явилася між деревами. 
Коли вона підійшла до води, холодний вітер обдув її, і вона миттєво відчула полегшення. Річка була не така глибока, як вона пам'ятала, тому без вагань Ніка вступила у воду, відразу відчувши, як вона огортає її ноги. 
Вода була холодною, але в той самий час приємною — саме те, що їй було потрібно. Вона почала змивати з себе смолу, по черзі обтираючи її з одягу і шкіри, хоча це було важко і довго. Кожен рух приніс біль від побитого і втомленого тіла, але вона не зверталася на це увагу. 
Коли біль у м'язах став дещо терпимим, Ніка витягла з рюкзака свої речі. Вона була вдячна, що сухпайки, які вона ховала за своїм спорядженням ж капсули, не порвалися. Це було її єдине джерело їжі, і вона не мала наміру залишити їх у лісі через безлад у рюкзаку. Тому вона поклала речі на землю, щоб побачити все що в неї є та трохи зібратися, поки вода змивала смолу з її тіла. 
Після кількох годин миття Ніка поклала свої речі на каміння біля річки, щоб вони висохли, і почала готувати собі невеликий табір. Вона знайшла кілька великих листів і химерних гілок, щоб створити притулок, а потім зробила вогнище, в цьому їй допомогла смола яку Ніка віддерла перед миттям та пранням. Її руки були в синцях, а шкіра на ногах ще пекла від тертя, але тепер вона могла дозволити собі трохи спокою. 
Зібравши все необхідне, Ніка з'їла половину сухпайка і посиділа біля вогнища, починаючи знову перевіряти свої запаси. Вона знала, що їй потрібно знайти шлях до шатла, але кожен крок у цьому лісі був непередбачуваним і небезпечним. Але вона відчула себе більш підготовленою і спокійною, хоч і не могла забути про те, що пережила. 
Ніка провела залишок дня біля річки, дозволяючи собі трохи відпочити перед наступним етапом подорожі. 
Вона була вдячна за цей час, коли хоча б ненадовго могла відновити сили, але одночасно розуміла, що на цій планеті ніколи не можна бути впевненим у завтрашньому дні.” Марк нахмурився, обмірковуючи нову інформацію. 
— Це не таке велике, як те, що ми бачили раніше, — сказав він. — Якби це були ці істоти, вони не змогли б забратися всередину шатла. Я думаю, що вони менш небезпечні. Але вони все одно можуть бути проблемою.