Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
тріпотіло в її шиї, ніби серцебиття маленької тваринки. Вона
підняла руку й торкнулася. Це був її пульс. Вона почала щось
казати, але технік підкидав кулак у повітря і давав п’ять іншому.
— Готово, пане капітане, — сказав Сінґх, а тоді почав
відтворення.
Боббі
намагалася
дивитись,
але
картинка
постійно
розпливалася. Вона потягнулася до руки Торссона, щоби
звернути його увагу, але якось промахнулася і просто
продовжила нахилятися вперед.
«Ну от, знову», — майнула думка в коротку мить вільного
падіння перед настанням порожнечі.
* * *
— От дідько, — лунав різкий голос. — Я ж вам, бляха, казала, що так і станеться. У цієї солдатки пошкодження внутрішніхорганів і важкий струс мозку. Не можна просто так накачати її
спідами, а потім допитувати. Це повна безвідповідальність.
Злочинна безвідповідальність!
Боббі розплющила очі. Вона знову в ліжку. Торссон сидить
поруч на стільці. Кремезна блондинка у медичному халаті стоїть
біля її ніг, обличчя червоне від люті. Побачивши, що Боббі
опритомніла, лікарка підійшла і взяла її за руку.
— Сержантко Дрейпер, не намагайтеся встати. Ви впали
й погіршили деякі травми. Ми повернули вас у стабільний стан, але тепер вам треба відпочити.
Говорячи це, лікарка підняла очі на Торссона й лютим
поглядом розставила знаки оклику після кожного речення.
Боббі кивнула у відповідь, через що її голова здалася їй мискою
з водою, яку несуть у мінливій гравітації. Те, що вона не боліла, мабуть, значило, що вони накололи пацієнтку всіма доступними
знеболювальними.
— Допомога сержантки Дрейпер була надважливою, — сказав
Торссон без тіні вибачення у своєму чарівному голосі. —
Можливо, вона щойно врятувала нас від повномасштабної війни
із Землею. Ризикувати своїм життям, щоб цього не довелося
робити іншим — це фактично визначення професії Роберти.
— Не називайте мене Робертою, — пробурмотіла Боббі.
— Гармато, — продовжив Торссон. — Мені шкода через те, що
трапилося з вашим підрозділом. Але найбільше шкода, що я вам
не повірив. Дякую, що відповідали з професіоналізмом. Завдяки
цьому ми уникли серйозної помилки.
— А я вже думала, що ви засранець, — відповіла Боббі.
— Це моя робота, солдатко.
Торссон підвівся.
— Відпочивайте. Ми відправимо вас, щойно будете
в задовільному стані для перельоту.
— Відправите мене? Назад на Марс?
Торссон не відповів. Він кивнув лікарці й пішов. Лікарка
тицьнула кнопку на одному з апаратів біля ліжка Боббі, й щось
холодне впорснуло в її руку. Світло згасло.
* * *
«Желе. Чому в лікарнях завжди подають желе?»Боббі безцільно штрикала виделкою вібруючу зелену купу на
тарілці. Нарешті почувалася достатньо добре, щоб нормально
поїсти, тож м’яка і прозора їжа, яку вони й далі приносили їй, задовольняла дедалі менше. Вона не відмовилась би тоді навіть
від багатого на білки і вуглеводи місива, яким на потоці
годували майже на всіх кораблях флоту. Або від соковитого
грибного стейка з підливою і кускусом...
Двері в її палату розсунулися, й лікарка — ім’я котрої, як вона
вже знала, було Тріша Пічон, але вона наполягала, щоб усі звали
її докторка Тріш — увійшла разом із капітаном Торссоном
і якимось незнайомцем. Торссон показав їй свою моторошну
посмішку, але Боббі вже знала, що в нього просто так
влаштовано обличчя. Йому наче бракувало м’язів, необхідних
для нормальної усмішки. Незнайомець був у однострої
флотського капелана неозначеної релігійної приналежності.
Докторка Тріш заговорила першою.
— Гарні новини, Боббі. Ми виписуємо тебе завтра. Як
почуваєшся?
— Добре. Голодна, — сказала Боббі, а потім іще раз тицьнула
в желе.
— Значить, ми подбаємо, щоб забезпечити тобі справжню
їжу, — сказала докторка Тріш, посміхнулася і вийшла з палати.
Торссон вказав на капелана.
— Це капітан Мартенс. Він полетить із нами. Я залишу вас
удвох, щоб ви познайомилися.
Торссон пішов, перш ніж Боббі встигла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.