Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

Натовп загув. Крізь покриви дівчина побачила, що від бокового ряду гвардійців відокремилася фігура, прямуючи до них. Як Лін і передбачала, Малдраб не захотів ганьбитися, наполягаючи на своєму обранцеві. Його подих пронісся над головами людей, а потім імператор спокійно продовжив:

– Доблесний Варласте, піднімися для принесення клятви свободи.

Лін навіть пошкодувала правителя, коли Варласт гучно відповів:

– Ваша Величносте, я супроводжував у Паломництві багато поколінь династії Віллаїв, але у мене підріс вихованець і учень, готовий оберігати вашу дочку на нелегкому шляху. Чи дозволите ви принести клятву свободи хороброму Каріману?

Складалося враження, що імператору вже байдуже, хто, де, навіщо і в чому збирається клястись.

– Хоробрий Карімане, піднімися для принесення клятви свободи.

Воїни підійшли. Першим на коліна опустився Марк:

– Я клянусь захищати і оберігати вас, пані, ціною власної крові та життя. Ви приймете мою клятву?

– Так. – Лін не розуміла, навіщо він звертався до справжньої неї.

Місце Марка зайняв інший охоронець.

– О, світлолика, нехай моя вічна свобода буде зароком того, що ні краплі вашої крові не проллється зі злого наміру, – голос низький і глибокий, але захоплені інтонації більше підійшли б молодикові. – Прийміть мою клятву, пані!

– Добре.

Лін готова була вбити Марка. Ясно, що цей хлопець повторював його звертання, але вона не хотіла нікого пов’язувати клятвою! Назвав би її принцесою, та й усе, а так… Пані, як і словами на кшталт світлоликої, величали тих жінок, кого поважали, або хотіли потішити, або ще щось таке ж невинне. І двійник Її Високості під цю категорію підпадав.

Далі були промови міністрів, менестрель продекламував тужливу баладу на честь принцеси, хор заспівав гімн імперії…

Нарешті виступи закінчилися. Малдраб Четвертий прихильно кивнув натовпові, подав знак придворному магу і…

Світ закрутився, підкоряючись заклинанню порталу.

Наступної мить Лін опинилася під стінами величного храму, поруч зі стовпів світла з’являлися інші учасники запланованого заходу.

Розлючений імператор ривком зірвав з голови дівчини капюшон і прошипів:

– Ти хоч розумієш, як мене зганьбила? На цій церемонії вимовляти слова міг тільки я! І хранителі рехові[9]. Як ти взагалі зуміла обійти заклинання?

Відповідь на свої питання Малдраб навряд чи сподівався почути…

Після урочистого відкриття воріт і привітань жерців з’явилися представники Гартона, які не покладались на магію, а прибули верхи набагато раніше.

Король Грайт із веселим подивом звернувся до імператора:

– Шановний, я вже злякався, що вас не буде. Ви, веллійці, все робите в останню хвилину і сяк-так?

– Дорогоцінний, про нашу неспішність складають легенди, але що ти маєш на увазі, кажучи «сяк-так»?

– Наприклад, твою доньку, ясновельможний. – Тільки істинний гартонець міг ображати співрозмовника, дивлячись в очі. Грайт опанував це мистецтвом досконало. – І ти не боїшся призначати її хранителем закоханого хлопця? Пам’ятай про умови нашої угоди, – король багатозначно посміхнувся, – особливо про ті, які стосуються принцеси. Мій син надто досвідчений у подібних справах, щоб повестися на хитрі виверти розпусної дівчини.

Сподіваючись, що ненависть, яка бурлила в душі, не прорветься назовні хоча б найближчими хвилинами, Малдраб спокійно запитав:

– Блискучий, якщо ти вважаєш мою доньку недостатньо хорошою для твого розкішного сина, то навіщо затіяв це сватання? Може, клуська принцеса стала б тобі гідною невісткою?

Побачивши, як витягнулось обличчя співрозмовника, імператор зрозумів, що цілком відплатив за знущання. Клуська принцеса Гашама була ровесницею Малдраба, з якою він ледь не одружився після смерті першої дружини, матері Маргалінайї. Гашама до п’ятдесятиріччя зберегла як дивовижну красу, так і надзвичайну дурість. Між іншим, знаючі люди говорили, що принц Гартона, на відміну від свого царственого батька, особливим розумом теж не відзначався. Грайт мав причини образитись.

– Шановний, я збирався засилати посольство в Клус, але мій син нагадав, що треба підтримувати добрі відносини з сусідами. Дружні відносини, мирні… Розумієш?

– Ну, якщо твій син так вирішив, світозарний, то я невимовно здивований, хоча й повністю згоден.

Лін стояла поруч, щосили зображуючи безмовну статую. Коли їй на очі потрапило дзеркало, вона змучила радників питаннями, чи дійсно дуже схожа на Маргалінайю. В її уявленні принцеса – щось повітряне, з золотим волоссям і блакитними очима, з прекрасним білим обличчям, від якого погляд неможливо відірвати. А з дзеркала дивилася звичайна дівчина – м’яке каштанове волосся до плечей, карі, широко поставлені очі, темні брови, густі вії, трохи кирпатий ніс, пухкі вишневі губи, вперте підборіддя, трохи смаглява шкіра. Зріст вище середнього і міцно збита фігура більше підійшли б селянці. Далеко не потвора, звичайно, проте й не казкова принцеса.

Обговорення тривало. Тепер під приціл потрапило моральне (Грайт стверджував, що аморальне) обличчя Маргалінайї. Лін спробувала уявити, що все це її не стосується. І не втечеш же… Хтозна, раптом тут обливати людину брудом в її ж присутності вважається хорошим тоном?