Володимир В'ятрович - Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Протягом 1943—1944 рр. у боях за Україну брали участь війська шести радянських фронтів (1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських та 1-го й 2-го Білоруських), а також кораблі Чорноморського флоту. Під час проведення наступальних операцій щодня в ході активних боїв на території України гинуло близько 60 000 бійців і командирів Червоної армії, 60—70 % з яких були вихідцями з України.

Після завершення боїв на українських землях щонайменше 1 000 000 мобілізованих в Україні солдатів загинув у Європі. Сьогодні встановлено, що з території України протягом лютого 1943 р. — жовтня 1944 р. було мобілізовано 3 692 454 особи, але мобілізація тривала й наприкінці 1944 р. та в 1945 р. Науковці припускають, що до завершення війни з території України було мобілізовано ще 350 000 — 400 000 осіб, тобто загальна кількість забраних до лав Червоної армії жителів України в 1943—1945 рр. становить 4 000 000 — 4 100 000 осіб.

Під час боїв у Центральній Європі особливо великих втрат Червона армія зазнала під час штурму Кенігсберга, Вісло-Одерської операції, взяття Будапешта, битви біля озера Балатон, боїв за Берлін тощо. Лише під час штурму Берліна, до якого було стягнуто колосальні людські й матеріально-технічні ресурси (війська 1-го й 2-го Білоруських та 1-го Українського фронтів, 41 600 гармат і мінометів, 6250 танків, 7500 бойових літаків), радянські війська втратили щонайменше 750 000 осіб убитими й пораненими, 2156 танків, 1220 гармат і мінометів, 527 літаків. Після падіння Берліна 2 травня 1945 р. 589 радянських солдатів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них 108 осіб — вихідці з України.

Але багато подвигів українців не потрапило до офіційної радянської версії подій Великої Вітчизняної війни. Таким забутим героєм війни, зокрема, є українець О. Берест, який очолював групу радянських солдатів, що встановили прапор Перемоги над Рейхстагом. 8 травня 1946 р. за встановлення прапора Перемоги над Рейхстагом звання «Герой Радянського Союзу» були удостоєні капітан В. Давидов, сержант М. Єгоров, молодший сержант М. Кантарія, капітан С. Неустроєв, старший лейтенант К. Самсонов. Чому до цього списку не потрапив О. Берест, достеменно невідомо. За однією з версій, його з нагородного списку викреслив сам Г. Жуков чи то через національність, чи то через посаду (О. Берест був замполітом, а маршал не жалував політпрацівників).

Тотальна війна на винищення: окупаційний режим Німеччини та її союзники в Україні (1941 — 1944 рр.)

(Іван Патриляк)

«Життєвий простір на Сході»:

Україна в планах нацистської Німеччини

А. Гітлер тривалий час не розкривав своїх справжніх планів щодо територій на Сході й балансував між двома протиборчими течіями у своїй партії — прихильниками «класичної» колонізації завойованого Сходу Європи й адептами ідеї створення на цих теренах залежних від Німеччини квазідержавних утворень.

Головним прибічником ідеї створення на Сході Європи «ерзац-держав» був керівник Зовнішньополітичного бюро нацистської партії, прибалтійський німець А. Розенберг. За два з половиною місяці до початку війни проти СРСР, 2 квітня 1941 р., А. Розенберг підготував меморандум, у якому виносив на розгляд керівництва Німеччини пропозиції щодо майбутнього поділу території СРСР. На його думку, доцільно було створити на Сході національно-географічні одиниці з різним ступенем самоуправління. Під повним німецьким контролем мали перебувати регіони Велика Росія й Російська Середня Азія. Німецькій колонізації, германізації та включенню до складу Рейху мали підлягати Латвія, Литва й Естонія. Автономними утвореннями повинні були стати Білорусь (включно зі Смоленщиною), Україна (включно з Кримом, Воронежчиною, Курщиною й Брянщиною), Донщина й Кавказька Федерація. На цих територіях мала бути повністю ліквідована стара адміністративна система, економіка всіх регіонів мусила підпорядковуватися Німеччині. До складу новоутворених автономій у Білорусії, Україні й на Дону А. Розенберг пропонував включити області, які населяли росіяни, що підтримувало б перманентний міжетнічний конфлікт і не дозволило б цим державним утворенням у майбутньому зміцнитися, відмовитися від німецької «опіки» й стати суверенними.

Очевидно, у квітні 1941 р. А. Гітлер вважав пропозиції А. Розенберга досить раціональними, оскільки 20 квітня 1941 р. саме керівника Зовнішньополітичного бюро було призначено «уповноваженим із центрального контролю над питаннями, пов’язаними зі східноєвропейськими областями».

На противагу проектам А. Розенберга, прихильники тотальної німецької колонізації східноєвропейського простору розробляли власне бачення майбутнього регіону. Провідником ідеї перетворення Східної Європи на «класичну» німецьку колонію став рейхсфюрер СС Г. Гіммлер. 28 травня 1940 р. він подав А. Гітлеру доповідну записку, у якій підкреслив, що необхідність подальшого розділення земель СРСР зовсім не означає створення на його території незалежних держав. 24 червня 1940 р. Г. Гіммлер виклав письмово своє бачення методів колонізації східних земель. Цей проект передбачав переселення мільйонів німців у східноєвропейський регіон, використання місцевого слов’янського населення як робочої сили з подальшим його знищенням. Згодом у відомстві Г. Гіммлера було розроблено так званий «Генеральний план Ост», який фактично складався з двох частин — короткострокової й довгострокової.

Короткотерміновий план передбачав створення на окупованих землях Сходу Європи імперських комісаріатів, переселення німецьких, голландських і датських колоністів на територію до межі Ленінград — Ладозьке озеро — Валдайська височина — Дніпро (було заплановано спочатку поселити 8 000 000 — 10 000 000 представників «германських народів»). Місцеве населення мало виконувати роль служників при німецькому «народі панів». Різноманітними спланованими заходами (аборти, алкоголізм, відсутність медичного обслуговування, важка праця, недоїдання тощо) пропонували різко зменшити чисельність слов’ян (підірвати «життєву силу унтер-меншів[5]»). Після цього під час реалізації довготермінового плану слід було переселити залишки слов’янського населення на схід від указаної вище лінії. Було передбачено виселити поляків і білорусів на територію Смоленщини й Підмосков’я, а українців переселити в район між Дніпром і Волгою. 20—25 % жителів України мали «германізувати». Переселенню підлягав 31 000 000 східних слов’ян під час першої хвилі й ще 16 000 000 — 21 000 000 — під час другої. 20 000 000 — 30 000 000 слов’ян підлягали знищенню. Повністю від місцевого населення мав бути звільнений Крим. Також планували ліквідувати 5 000 000 — 6 000 000. місцевих євреїв. Після завершення реалізації «Генерального плану Ост» у Східній Європі мало жити близько 30 000 000 германських колоністів (німців, голландців, датчан, шведів тощо) і близько 14 000 000 слов’ян.

У перші дні війни проти СРСР А. Гітлер намагався приховати свої реальні наміри щодо майбутнього окупованих земель Східної Європи. Справжній задум фюрера почав втілюватися в життя одразу після того, як німецька армія вийшла на оперативний