Деніел Кіз - Доторк

— Я б узяв відтінок твого волосся, — відповів він. — І ніяк тебе не міняю.

— Не дивися більше на мене.

— Ти не роздряпуватимеш рани?

— Ні. Обіцяю. Просто вийди й залиш мене в спокої.

Барні вже виходив, а тоді підняв кілька її волосин з ліжка.

— Тепер дуже гарні перуки роблять, але не думаю, що зможу знайти волосся таке ж прекрасне, як твоє.

Він слабко всміхнувся, але Карен не обернулася, доки не почула, як зачинилися двері. Хотіла, щоб він знав, як вона почувається, але як він може це зрозуміти? Вона сама не зовсім розуміє, що з нею відбувається, і ні він, ні інші ніяк не допомагали. Якесь звивання всередині попереджало її, що агонія лише почалася. Дивлячись на себе в дзеркало, Карен відчула те, що, мабуть, відчували жінки, коли їм голили голови за секс із ворогами. Її волосся зникло. Вона не знала чому, але це якимсь чином означало, що Барні — її ворог.

Барні знайшов майстра перук, зробив гіпсовий зліпок із Венери, щоб підібрати розмір, і замовив перуку. Спочатку Карен відмовилася навіть торкатися її, але одного дня, поки Барні не було, їй стало цікаво, і вона витягла ту річ із коробки. Просто подивитися. Тоді приміряла її, але відчуття були такі, наче то мертва тварина торкається її плоті, тож Карен швидко скинула перуку. Кілька разів її тягнуло до неї, доки вона нарешті не вдягнула її й не спробувала чесати. Що ж, він намагається чимсь допомогти, робить, що може, щоб це жахіття було не таким страшним, та й сам переживає власне пекло.

Зрештою, коли дні стали наскрізь одноманітними, Карен почала її носити. Проте не виходила з дому, доки не впевнилася, що потрібно сходити до лікаря Ліроя, бо, хоча місячні в неї не припинилися, вона помітила, що вони змінилися — стали коротшими й менш інтенсивними. Минулого місяця протривали всього півдня. Цього разу були лише спазми. І хоча Карен розуміла, що це могло бути, як усі наполягали, сильне нездужання, вона почала думати, як її симптоми відрізняються від симптомів Барні, про її відразу до м’яса й кави, сонливість і дивне відчуття повноти грудей, тож запідозрила, що зміни в її тілі дещо відрізняються від звичайної реакції на радіацію.

Лікар Лірой сумнівався. Спочатку він розповів, як і Барні перед тим, про випадки, коли жінки в нервовому стані психосоматично викликали симптоми вагітності. Але коли з лабораторії надійшли результати, він зателефонував і попросив її знову прийти на обстеження.

Карен не сказала Барні, що йде до лікаря. Він більшість часу проводив із Ґерсоном. Нову машину доставили тиждень тому, тож вона взяла її й поїхала. Дорога до Детройта забирала дві години, і вона вже й раніше часто туди їздила, але цього разу то була ніби їзда мрії, ніби авто саме їхало куди треба, і Карен здавалося, що, навіть якщо вона поверне кермо не на своєму повороті, машина все одно не піддасться.

Цю частину міських нетрів становили злі гетто, і вона завжди їхала повз них по шосе, не замислюючись над цим, окрім коли бачила дітей, що розглядали її через дротяну огорожу естакад. Тепер з якогось дива їй раптом хотілося проїхати їхніми вулицями, вийти з машини й походити серед них. Карен могла б скинути перуку, показати свої рани й сказати: «Я також страждаю. Моє життя також заражене. Я живу з болем, як і ви». Але машина не слухалася, і вона залишалася на шосе аж до його початку, петлі на Лодж-експресвей. Унизу вона бачила автомобільні звалища, сортувальні станції, паркінги вживаних машин і продавців деталей для автомобілів, що влаштувались у помийних ямах швидкісних автомагістралей Детройта; повернула на розв’язці й попрямувала на північ, у бік Фішер-білдинг, до кабінетів медичних спеціалістів.

Карен загадувалася, чому раніше стільки разів приїжджала до Детройта й ніколи не замислювалася над тим, як те шосе несе її повз нетрі й усіх тих заблудлих і самотніх людей, до сьогодні. І сама відразу знала, що все тому, що лише тепер вона почала усвідомлювати, що її життя більше ніколи не буде легке.

Вона механічно припаркувалася й пройшлася, ніби крізь сон, щедро оздобленою будівлею до прикрашених золотом ліфтів. Не пам’ятала, як назвала операторові поверх, який їй потрібен, але раптом перед нею з’явилася дівчина, що витріщалася на неї й запитувала, чи все добре. Карен кивнула й подалася до кабінету лікаря Ліроя.

Лірой провів її відразу всередину, не зважаючи на ще двох жінок, які чекали в черзі. Ті скривилися й виглядали ображеними. Карен замислилася, як він їм це пояснить. Після огляду лікар сів біля неї, замість того щоб повернутися за свій стіл, узяв її руку своєю старою, м’якою долонею й пильно вдивився в неї з-за кольорових скелець окулярів.

— Ви не помилилися, — заговорив він. — Я б нізащо не повірив. Навіть не знаю, що сказати… з чого почати… але ви розумієте, яка проблема…

— Я вже якийсь час про це думала. Я не знала, що насправді вагітна. У мене не було ранкової нудоти, нічого такого. І я думала, що сонливість і відраза до м’яса й кави — то або психосоматика, або симптоми променевої хвороби. Але було те передчуття. І що ж буде?

— Ми дуже мало знаємо про вплив радіації на людські ембріони. Це не та сфера, де хто завгодно може проводити будь-які експерименти, самі розумієте. Література дуже поверхово про це говорить.

— Я зможу народити? Воно житиме? Буде нормальне?

Лірой довго мовчав, провів пальцями по сивому, наче камінь, волоссі.

— Пам’ятаєте про ті мутації, що їх спричинили ліки з вмістом талідоміду? Що ж, це схожа ситуація, у якій, навіть якщо ембріон виживе, у нього може змінитися генетична структура. Відверто кажучи, приголомшує сам факт того, що ви взагалі вагітна. У більшості випадків, коли чоловік і дружина були опромінені, зазвичай ставався негайний природний аборт. Це вельми незвично. Коли це сталося, як думаєте?

— Десь за два місяці до інциденту, на озері Торч, мені здається. Важко сказати, бо місячні в мене були. І взагалі ви ж знаєте, як у мене все нерегулярно. Але це сталося, і тепер, враховуючи радіацію, що це означає?

Він зітхнув, ніби боявся цього запитання, нерішуче знизав плечима.

— Можливо, нічого. Або, можливо, дитина, що відрізнятиметься від інших. З якимсь