Стівен Кінг - 11/22/63
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, якщо це Америка, я не розумію, чому ми не зможемо…
— Дай, я докажу тобі решту: я буду змушений їхати. З тобою чи без тебе.
— І ніколи не повернешся? — в очах її відбився переляк.
— Ніколи. Ні я, ні ти не зможемо повернутися з причин, які важко пояснити. Боюсь, я тобі здаюся божевільним.
— Я знаю, що ти не божевільний, — в очах її світилась тривожність, але говорила вона спокійно.
— Я можу зробити дещо, що в очах правоохоронців здаватиметься дуже поганим. Це зовсім не погана справа, але ніхто ніколи в це не повірить.
— Це те… Джейку, це має якийсь стосунок до того, що ти мені колись розповідав про Едлея Стівенсона? Про ті його слова: допоки пекло не замерзне.
— Деяким чином. Але тут ось яка притика. Навіть якщо я зможу зробити те, що мушу зробити, і мене не заарештують — а я вірю, що зможу, — це не змінить твою ситуацію. Твоє обличчя все одно залишиться пошрамованим у більшій чи меншій мірі. А там, куди я можу тебе забрати, існують медичні можливості, про які Еллертон може лише мріяти.
— Але ми ніколи не зможемо повернутися, — вона говорила це не мені, вона намагалася вмістити це у себе в голові.
— Так.
Не кажучи про все інше, але якби ми знову повернулися у дев’яте вересня 1958 року, там би вже існувала оригінальна версія Сейді Дангіл. Це був такий нестямний варіант, що я його навіть не хотів обмірковувати.
Вона підвелася й підійшла до вікна. І довго стояла там, до мене спиною. Я чекав.
— Джейку?
— Так, серденько.
— Ти вмієш передбачати майбутнє? Ти ж вмієш, чи не так?
Я промовчав.
Зніченим голосом вона продовжила.
— Ти прибув сюди з майбутнього?
Я мовчав.
Вона обернулася від вікна. Обличчя мала дуже бліде.
— Джейку, так чи ні?
— Так. — Відчуття було таке, ніби сімдесятифунтова каменюка скотилася мені з грудей. І в той же час я злякався. За нас обох, але особливо за неї.
— Як… з якого віддаля?
— Серденько, ти певна, що тобі…
— Так. З якого віддаля?
— Майже сорок вісім років.
— Я… я вже там мертва?
— Я не знаю. Я не хочу цього знати. Зараз теперішнє. І ми в ньому разом.
Вона задумалася про це. Шкіра біля червоних рубців на її обличчі стала дуже білою, і я хотів було підійти до неї, але боявся поворухнутись. А що, як вона закричить і кинеться від мене навтьоки?
— Заради чого ти приїхав?
— Щоб завадити одному чоловіку зробити дещо. Якщо буду змушений, я його вб’ю. Тобто якщо буду абсолютно впевнений, що він заслуговує на смерть. Досі я такої певності не маю.
— А що це таке, те дещо?
— Через чотири місяці, я цього майже певен, він захоче вбити нашого президента. Він наладиться вбити Джона Кен…
Я побачив, що коліна в неї почали підгинатися, але вона спромоглася утриматися на ногах достатньо довго, щоби я встиг її підхопити, не дозволивши впасти.
10
Я відніс її в спальню і пішов до ванної намочити рушник холодною водою. Коли я повернувся, вона вже лежала з розплющеними очима. Дивилася вона на мене з виразом, розшифрувати якого я не міг.
— Краще б мені було тобі не говорити.
— Можливо, й так, — промовила вона, але не відсахнулася, коли я сів на ліжко поряд з нею, і тихесенько зітхнула від задоволення, коли я почав гладити їй обличчя холодним рушником, оминаючи вражене місце, звідки вся чуттєвість, окрім глибокого, тупого болю, тепер зникла. Коли я закінчив, вона подивилася на мене серйозно.
— Розкажи мені про якусь подію, яка мусить відбутися. Мені здається, я тоді остаточно повірю тобі. Щось подібне до Едлея Стівенсона з його замерзлим пеклом.
— Не можу я. У мене диплом з англійської мови й літератури, а не з американської історії. В середній школі я вивчав історію штату Мейн — це обов’язковий предмет, — але я майже нічого не знаю про Техас. Ні, не можу… — Але раптом я усвідомив, що знаю одну річ. Я знав останній пункт з букмекерського розділу нотаток Ела Темплтона, бо нещодавно його перевіряв. «Якщо тобі знадобиться фінальне вливання готівки», — написав там він.
— Джейку?
— Я знаю, хто переможе у боксерському двобої, який наступного місяця відбудеться в Медісон-Сквер Гардені. Його ім’я Том Кейс, і він нокаутує Діка Тайгера в п’ятому раунді. Якщо цього не трапиться, гадаю, ти матимеш повне право викликати до мене людей у білих халатах. Ти зможеш триматися, щоб до того моменту це залишалося тільки між нами? Від цього багато що залежить.
— Так. Зможу.
11
Я майже не сумнівався, що після другого показу шоу або Дік, або міз Еллі затиснуть мене десь в кутку, аби похмуро повідомити, що їм телефонувала Сейді і сказала, що я геть поїхав глуздом. Але цього не трапилося, а повернувшись до Сейді, я знайшов на столі записку: «Розбуди мене, якщо захочеш підкріпитися опівночі».
Північ ще не настала — до неї ще залишалося трішечки хвилин — і Сейді не спала. Наступні хвилин сорок були вельми приємними. Потім, у темряві, вона промовила:
— Я не мушу нічого вирішувати просто зараз, чи як?
— Так.
— І ми не мусимо зараз про це балакати?
— Так.
— Може, після того двобою. Того, про який ти мені казав.
— Може.
— Я тобі вірю, Джейку. Не знаю, чи я божевільна, чи ні, але вірю. І я кохаю тебе.
— Я теж тебе кохаю.
Зблиснули її очі в темряві — одне прекрасне, мигдалеподібної форми, друге уклякле, але зряче.
— Я не хочу, щоби з тобою щось трапилося, і я не хочу, щоб ти завдавав комусь шкоди, хіба що будеш конче змушений це зробити. Але тільки не припустися помилки. Ніколи, нізащо. Ти обіцяєш?
— Так. — Це була легка умова. Саме завдяки ній Освальд все ще дихав і жив.
— Ти будеш обережним?
— Так. Буду дуже…
Вона запечатала мені рота поцілунком.
— Бо неважливо, звідки ти з’явився, без тебе для мене не існує майбутнього. А тепер давай спати.
12
Я думав, що ця розмова продовжиться вранці. Я не мав уявлення, що — тобто скільки — я тоді їй розкажу, але мені не довелося нічого розказувати, бо вона в мене ні про що таке не питала. Натомість вона запитала мене, скільки принесло благодійне шоу Сейді Дангіл. Коли я сказав їй, що всього трохи більше трьох тисяч доларів, і це разом з вмістом тих ящиків для пожертв, які ми поставили при вході, вона, закинувши назад голову, красиво на все горло розсміялася.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «11/22/63», після закриття браузера.