Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

довгої розлуки з тобою, принесло більше лиха, ніж добра. Ти тільки уяви, як би змінилось твоє життя, коли б він не схотів повертатися до Карвахола? Тоді ти не знайшов би яйця Сапфіри, разаки не вбили б твого дядька, та й узагалі — не сталося б багатьох подій, які сталися. Їх би просто не існувало. Але він не зміг витіснити із серця любов до тебе…

Юнак затремтів і міцно стис зуби:

— А коли він дізнався про те, що Сапфіра вилупилась саме для мене?

Оромис якусь мить вагався:

— Я не можу сказати напевно, Ерагоне. Могло статися так, що Бром нічого не розповів тобі через те, що намагався захистити тебе від своїх ворогів. До речі, саме з любові до тебе він не став виводити тебе на варденів, адже тоді це було б понад твої сили. Хтозна, можливо, він збирався все тобі розповісти перед тим, як ти мав потрапити до варденів… Одне-єдине, що я можу сказати напевно: Бром у жодному разі тебе не цурався. Він просто звик жити зі своїми таємницями й, певно, не хотів із ними розлучатися. А може, він не розказав тобі всього через те, що просто не знав, як ти зреагуєш на почуте. Ти ж і сам розповідав мені, що ви не були добре знайомі, коли вирушали з Карвахола. Це міг бути страх того, що ти його зненавидиш… Зненавидиш, почувши, що він твій батько.

— Зненавиджу? — вигукнув Ерагон. — Ні, я б ніколи його не зненавидів… Я міг би просто йому не повірити.

— І ти б довіряв йому після такого зізнання?

Ерагон замислено прикусив нижню губу й нічого не відповів, проте подумки вирішив, що, швидше за все, не довіряв би.

Оромис тим часом вів далі:

— Бром зробив найрозумніше з того, що міг зробити в тих надзвичайно складних обставинах. Він мав зберегти тобі життя й сам залишитись живим, щоб навчати тебе, зробити так, аби ти ніколи не став схожим на Галбаторікса, бодай раз скуштувавши спокусливий плід влади. Гадаю, Бром усе зробив правильно. Може, тобі й хотілося б, аби в тебе був інший батько, проте він лишив тобі такий спадок, який отримує далеко не кожен.

— Він зробив би те саме для будь-кого, хто мав стати новим Вершником.

— Може, й так, але це аж ніяк не применшує його заслуг, — зауважив Оромис. — Хоч, загалом, юначе, ти сильно помиляєшся… Бром зробив для тебе куди більше, ніж робив для будь-кого. Згадай лиш те, як він пожертвував собою, щоб урятувати тобі життя, і ти все зрозумієш…

Ерагон замислено водив вказівним пальцем правої руки по столу, розглядаючи ледь помітні кільця, за якими можна було визначити вік дерева.

— А те, що Арія послала Сапфіру саме до мене, справді випадковість?

— Так, — кивнув Оромис, — хоч і не зовсім… Вона мала віддати яйце батькові, а натомість віддала його сину.

— Але ж так вийшло, коли вона й справді про мене не знала?

Оромис знизав своїми тонкими плечима:

— Попри те що ми тисячі років поспіль вивчаємо магію, нам іще й досі не під силу пояснити всі її таємниці.

Вершник тим часом і далі продовжував водити по столу пальцем. «У мене був батько, — думав він. — Я бачив, як він помер, та навіть гадки не мав, ким він для мене є…»

— А мої батьки… — спитав він потому, — вони були одружені?

— Я розумію, чому ти питаєш, Ерагоне, от тільки не знаю, чи задовольнить тебе моя відповідь. У ельфів немає шлюбів, тож на цій людській традиції я тямлю не надто багато. Руки Брома й Селени ніхто не поєднував, але я знаю, що вони вважали себе чоловіком і дружиною. І якщо ти достатньо мудрий, то не повинен перейматися тим, що інші представники твоєї раси можуть вважати тебе байстрюком. Просто радій з того, що ти дитина своїх батьків і що вони обоє пожертвували своїм життям заради того, аби ти міг жити.

Ерагона трохи дивувало те, що зараз він був напрочуд спокійним. Адже все своє життя він думав про те, хто його батько. І коли Мертаг сказав, що ним був Морзан, то це стало для юнака не меншим потрясінням, ніж смерть Герроу. Зрештою, слова Глаедра потрясли його не менше, але на цей раз Ерагон оговтався куди швидше. Можливо, так сталося через те, що звістка не була сумною.

Зберігаючи той самий спокій, юнак подумав про те, що має пройти немало років, аби ВІРІ остаточно розібрався з тим, що відчуває до своїх батьків, адже його батько був Вершником, а мати — дружиною Морзана й Чорною Рукою.

— Я можу сказати про це Насуаді? — спитав він за якусь мить.

Оромис розвів руками:

— Можеш казати про це кому завгодно. Відтепер це твоя таємниця й ти годен робити з нею все, що тобі заманеться. Але якщо тебе цікавить моя думка, то я гадаю, що, оголосивши себе нащадком Брома, ти не зможеш наразитися на більшу небезпеку, ніж зараз.

— Мертаг… — прошепотів Ерагон. — Чому він вважає, що я його рідний брат? Я чув, як він сказав мені це прадавньою мовою.

— Не здивуюся, якщо Галбаторікс теж так гадає. Бо саме Близнюки зрозуміли, що мати Мертага і твоя мати — одна й та ж людина. Правда, вони не могли знати того, що до справи причетний Бром, бо жодному з варденів про це було невідомо.

Ерагон глянув угору на пару ластівок, що витали в небесах, і ледь помітно посміхнувся.

— Чого ти посміхаєшся? — спитав Оромис.

— Я не певен, що ви зрозумієте.

Почувши таке, ельф здивовано й трохи ображено склав на колінах руки:

— Зрозумію чи не зрозумію, дізнаємося, коли ти скажеш.

На те, щоб дібрати потрібні слова, юнакові знадобився певний час.

— Коли я був малим, іще до того, як усе це почалося, — Ерагон обвів поглядом Сапфіру, Оромиса, Глаедра й усе, що їх оточувало, — я часто думав про те, що мою матір забрали до двору Галбаторікса через її надзвичайну вроду. Я уявляв, як вона мандрувала від міста до міста, вечеряла з графами й графинями… А потім до нестями закохалася в одного дуже багатого й впливового чоловіка. Але з якоїсь причини повинна була сховати мене від нього… Саме так я й пояснював собі те, що опинився в Герроу й Маріан… Як би там не було, я весь час вірив, що вона ось-ось повернеться й розкаже мені, хто я такий.

— Твої мрії не дуже відрізнялися від правди, — сказав Оромис.

— Не