Олена Гриб - Право на шанс, Олена Гриб

Чаклунка пообіцяла навчити бідолаху розпізнавати їстівні корінці й будувати курінь, але я бачила: вона готова позичити йому потрібну суму. Тим паче, вони з… Ні, я вже ніколи не назву його своїм демоном! Вони з Ферном теж збиралися на південь – до його сім’ї, засланої в Загір’я. Столиця була десь посередині їхнього шляху.

Ів кинулася в благородство і чесно розділила монети, що в неї залишилися. Ну, як чесно… З її погляду, я мала стрибати від щастя, отримавши цілих два золотих, і не поглядати скоса на Мелу, якій дісталося десять.

Я й не поглядала. Точніше, поглядала не через гроші. Але це зовсім інша історія…

Чоловіки від подачки гордо відмовилися, хоча є в мене підозра, що Ів втиснула Ведмедику кілька монет «на прожиток». Нехай він і був старшим, та вона ставилася до нього як до молодшого братика, якого потрібно плекати і оберігати, а то йому, не доведи боги, сподобається жити самостійно. Втім, тут я претензій не мала. Артан із грошима – і мені легше. Совість не нитиме, що людина, яка не раз рятувала мені життя, жебрачитиме по світу.

Ще Ів перейнялася долею купецької дочки, яка за неповний тиждень встигла зробити видимими двох річкових духів, демона і щось, що втекло швидше, ніж його змогли класифікувати.

По всьому виходило, що дівчині прямий шлях або в Академію магів, або в таку глушину, де домовиків тримають як хатніх тваринок.

Вчитися Девія не бажала – вона запевняла, що пансіону їй вистачило на все життя.

– Не підеш у маги – заміж віддадуть, – пожартувала тоді я.

На це заперечень не було – заміжжя дівчину цілком влаштовувало. Та й проти Підлісся вона нічого не мала.

Вони з Ів поїхали незабаром після того, як гільдія чаклунів зажадала компенсувати нібито зіпсованого демона, але погодилася пробачити і забути, якщо небажана гостя Тавенни забереться подалі від міської межі.

– Можу закластися, вже сьогодні у Чижа з’являться справи в Жаті, – весело зауважила Мела після їхнього від’їзду.

Я сперечатися не захотіла.

«Справи» у Кьерна з’явилися не в Жаті, а у Вільшані, і лише кілька днів потому, оскільки він, як людина, що знову віднайшла інтерес до королівського розшуку, спочатку погодив усе з Ренійським начальством. Як на мене, нишпорка відверто прибріхував, але у таємної служби не мало виникнути підозр, бо ж якщо хтось замість того, щоб повернутися в столицю, поспішає в далеке провінційне містечко, значить, на те дійсно є необхідність.

Кьерн поїхав. Увечері, перебираючи в пам’яті події минулого дня, я зловила себе на думці, що геть забула про шрами, що спотворювали його обличчя. Ось просто дивилася на Чижа і бачила Чижа, а не його каліцтво. Раніше мені здавалося, так не буває. Скидалося на те, що я змінилася сильніше, ніж могла очікувати.

А потім прийшло ще одне прощання, і далося воно мені важче, ніж попередні…