Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

і став наминати свіжі фрукти. Оромис тим часом зручніше вмостився на стільці й мовчки невеличкими ковтками продовжував пити своє вино. Його дракон слідкував за всім, що відбувалося на галявині, нагадуючи живу золоту статую.

Сапфіра обідала добрих півгодини, а коли нарешті відірвалась від їжі, то ще хвилин із десять хлебтала воду з чистого холодного струмка. Нарешті вона-таки повернулась до Ерагона, вляглася біля його ніг й сонно закліпала очима. Потім вона ласо позіхнула, показавши свої гострі зуби, і аж тепер привіталася з Оромисом та Глаедром.

«Говоріть про що хочете, — сказала вона, — але не чекайте багато почути від мене, бо я будь-якої миті можу заснути».

«Якщо ти заснеш, — відповів на те Глаедр, — то нам доведеться чекати, аж доки ти прокинешся».

«Це дуже люб'язно з вашого боку», — зітхнула Сапфіра і ледь-ледь не заплющила очі.

— Може, хочеш іще вина? — спитав Оромис, піднявши кухоль над столом. Проте Ерагон заперечно похитав головою. Якусь хвильку ельф помовчав, а потім сказав:

— Тобі не треба розповідати мені про те, що з тобою сталося за кілька минулих тижнів, Ерагоне. Відтоді, як Ісланзаді покинула ліс, Арія повідомляла нам про все, що відбувалося в країні, посилаючи сюди кожні три дні гінця. Словом, я знаю про твій двобій із Мертагом і Торнаком на Палаючій рівнині, про твою подорож до Хелгрінда й про те, як ти покарав м'ясника із твого селища. А ще я знаю, що ти був присутній на зібранні кланів у Фартхен Дурі й що гноми обрали Орика своїм новим королем. Тож, якщо хочеш розповісти мені про те, чого я ще не чув, можеш зробити це прямо зараз.

Ерагон покатав по долоні ягідку чорниці:

— А ви знаєте про Елву й про те, що сталося, коли я пробував звільнити її від закляття?

— Авжеж, я знаю навіть це. Може, тобі й не вдалося цілком зняти з неї закляття, але ти спокутував свою провину перед тим дитинчам, вчинивши так, як і мав би вчинити справжній Вершник дракона. Вершники зобов'язані завжди виконувати свої обіцянки, якими б складними ті не були.

— Так-то воно так, але вона ще й досі відчуває біль людей, які її оточують.

— Звісно, але зараз це відбувається тому, що вона саме так хоче, — заперечив Оромис. — Твоя магія більше не примушує її це робити… Та годі вже про неї. Ти ж прийшов сюди не для того, щоб почути мою думку про Елву. Що в тебе на серці, Вершнику? Питай у мене про все що хочеш, а я спробую відповісти на твої питання, якщо мої знання дозволять це зробити.

— А що робити, коли я не знаю, як правильно поставити запитання?

У сірих очах Оромиса спалахнули іскорки цікавості.

— Та невже? Ти починаєш мислити, як ельф. Але зважай на те, що можеш нам довіряти, бо ми — ваші вчителі й навчили вас того, про що ви із Сапфірою не знали… Розкажи, що саме тебе хвилює?

Ерагон поклав ягоду на стіл, а потім тихим, проте твердим голосом мовив:

— Здається, є багато речей, про які ви нам не розповіли.

На мить запанувала тиша, якщо не брати до уваги шелесту дерев, жебоніння струмка й жвавого галасу білок.

«Якщо ти надумав із нами сваритися, — сказав Глаедр, — то будь сміливішим, Ерагоне, і не гризи свій гнів, ніби стару суху кістку».

По цих словах Сапфіра звела голову з лап, і Вершникові навіть здалося, що його дракон загарчав. Він пильно зиркнув на нього й, намагаючись виглядати цілком спокійним, вів далі:

— Коли я був тут востаннє, ви знали, хто мій батько?

Оромис ствердно кивнув:

— Авжеж, знали.

— І ви також знали, що Мертаг — мій брат?

Ельф кивнув удруге:

— Ми знали, але…

— То чому ж ви мені не сказали?! — скрикнув Ерагон, звівшись на ноги й перекинувши свого стільця. Потім він добряче стукнув кулаком собі по стегну й відійшов на кілька футів від столу, втупившись поглядом у зелені нетрі лісу. Ельф тим часом залишався цілком спокійним, через що роздратування юнака стало ще більшим: — Цікаво, ви взагалі хоч колись збиралися мені про це сказати? Чи завжди тримали б у таємниці правду про мою родину, гадаючи, що це зашкодить навчанню? А може, ви думали, що я стану схожим на свого батька? А Бром? Бром теж про це знав? І оселився в Карвахолі лиш тому, що я був сином його ворога? Гадаєте, я повірю, що це був звичайний збіг обставин? Адже ми жили за кілька кроків один від одного! І ще! Ви, певно, будете мене переконувати, що Арія випадково опинилася з яйцем Сапфіри на Хребті?

— Ну, щодо цього, то можеш бути цілком упевнений… Те, що зробила Арія, й справді — не більше ніж збіг обставин. Тоді вона ще й гадки про тебе не мала, — незворушно відповів Оромис.

Ерагон роздратувався ще більше:

— Я ж добре пам'ятаю слова, сказані Бромом, коли він уперше побачив Сапфіру. Він сказав, що уявлення не має: фарс це а чи трагедія? Тоді мені здалося, що він мав на увазі тільки те, що новим Вершником став звичайний селянин. Але ж він мав на думці щось інше. Він говорив про те, що Вершником став молодший син Морзана! Ви з Бромом завжди переконували мене в тому, що я маю вбити Галбаторікса. Навіщо? Аби спокутувати гріхи мого батька? Виходить, я завжди був для вас тільки тим, хто може врівноважити шальки терезів? — Перш ніж Оромис устиг бодай щось відповісти, Ерагон вилаявся й продовжив: — Усе моє життя було брехнею! Відтоді, як я народився, я був нікому не потрібен, якщо не брати до уваги Сапфіри: ані моїй матері, ані Герроу, ані тітці Маріан, ані Бромові… Останнього я цікавив тільки тому, що був Вершником Сапфіри. Я завжди був для всіх тягарем. Але що б ви про мене не думали, я — не мій батько і не мій брат… я ніколи не піду по їхніх стопах. — Поклавши руки на край столу, Ерагон схилився вперед: — Не хвилюйтесь, я не збираюся зраджувати ельфів, гномів чи варденів. Я зроблю те, що мушу… Але відтепер я втратив до вас довіру. Я не буду…

Вершник не встиг закінчити, бо від громового голосу Глаедра повітря й земля аж затремтіли. Вишкіривши ікла, дракон скрикнув з такою силою, що його слова загули в Ерагоновій свідомості:

«У тебе, пташеня, більше підстав довіряти нам, аніж кому іншому! Якби не ми, ти б уже давно