Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

«Церковний собор у Констанці винний у тому, що закликав наших природних ворогів, усіх німців, які нас оточують, до несправедливої боротьби проти нас, хоча в них немає жодної на це причини, окрім як їхньої невситимої люті до нашої мови».

Гуситський маніфест, близько 1420 року

58

Протягом чехословацької кризи Франція і Англія сказали Гітлерові «ні» лише один-єдиний раз. Та й то Англія це «ні» ледве чутно прошепотіла…

19 травня 1938 року було помічено рух німецьких військ біля чехословацького кордону. 20 числа уряд Чехословаччини проголошує часткову мобілізацію своїх військ, цим самим цілком зрозуміло показуючи: якщо на країну нападуть, вона захищатиметься.

Франція, виявивши твердість, якої від неї ніхто вже й не очікував, реагує миттєво й заявляє, що виконає свої союзницькі зобов’язання, іншими словами, обіцяє надати Чехословаччині військову допомогу в разі німецької агресії.

Англія, неприємно здивована поведінкою французів, утім, підтримує позицію союзника. Щоправда, із невеличким, недвозначно висловленим зауваженням: у разі військового конфлікту про участь збройних сил Великої Британії не може бути й мови. Чемберлен пильнує, щоб його дипломати не виходили за межі ось такого малозрозумілого формулювання: «Неможливо сказати, чи в разі європейського конфлікту Велика Британія буде втягнута в нього як одна зі сторін». Можна було б виявити і більше рішучості.

Гітлер пізніше ще згадає про ці виверти, але зараз він лякається і відступає. 23 травня він повідомляє, що Німеччина не має загарбницьких намірів стосовно Чехословаччини, і поводиться так, наче на чехословацькому кордоні нема ніякого скупчення військ. Офіційна версія звучить так: це звичайні військові маневри.

Але насправді Гітлер аж нетямиться від люті. Він почувається так, наче Бенеш його принизив, і дедалі більше прагне війни. 28 травня фюрер скликає найвищих офіцерів вермахту, щоб гаркнути:

— Чехословаччину буде стерто з карти! Така моя воля!

59

Бенеш, занепокоєний небажанням Великої Британії виконувати свої зобов’язання, телефонує чеському послові в Лондоні, щоб дізнатися новини. Їхня розмова, записана німецькою розвідкою, не лишає ані найменших сумнівів у тому, що чехи не мали жодної ілюзії стосовно своїх англійських колег, починаючи від Чемберлена, якого лаяли на всі заставки:

— Сучий син прагне тільки одного — полизати Гітлерові дупу!

— То приведіть його до тями!

— Яка там уже тяма в того старого верблюда! Він тямить лише, як нюхом відшукати купу, яку наклали нацисти, і крутитися довкола неї.

— Поговоріть у такому разі з Горацієм Вілсоном. Скажіть, щоб попередив прем’єр-міністра: Англії так само загрожує небезпека, якщо ми всі не виявимо потрібної рішучості. Зможете йому це пояснити?

— Розмовляти з Вілсоном? Та це ж справжній шакал!

Німці послужливо передали запис розмови англійцям. Чемберлен, схоже, страшенно образився і вже ніколи не зміг пробачити чехам.

Утім, саме Вілсон, радник Чемберлена з особливих доручень, спробує владнати суперечності між Німеччиною та Чехословаччиною, запропонувавши посередництво Англії. Але Гітлер невдовзі після цієї пропозиції відкине її:

— На біса мені потрібна ваша англійська вистава? Старий смердючий пес зовсім із глузду зсунувся, якщо намірився ошукати мене таким чином!

Вілсон здивується:

— Якщо гер Гітлер має на увазі нашого прем’єр-міністра, то я можу вас запевнити, що прем’єр-міністр не зсунувся з глузду, однак його непокоїть, що буде з миром у Європі.

Тоді Гітлер заявить навпрямець:

— Слова його сраколизів мене не цікавлять. Єдине, що мене цікавить, — це мій народ, який живе в Чехії, мій стражденний народ, що його гнобить цей мерзотний педераст Бенеш! Я цього більше не терпітиму! Жоден порядний німець не зможе цього більше терпіти! Зрозумів мене, ти, тупа свиня?

Отже, принаймні в чомусь чехи й німці, схоже, досягли згоди: Чемберлен і його зграя — це сраколизи ще ті.

Дивно, але Чемберлен на німців ображався значно менше ніж на чехів, і далі ми побачимо, до яких прикрих наслідків це призвело.

60

А це ось уривок із напучувальної промови нашого славного прем’єр-міністра Франції, Едуара Даладьє, яку він виголосив по радіо 21 серпня 1938 року: «Сьогодні, коли проти нас стоять авторитарні країни, які озброюються і споряджаються, узагалі не зважаючи на тривалість робочого часу, а поряд із нами країни демократичні намагаються досягти процвітання й гарантувати свою безпеку, запровадивши сорокавосьмигодинний робочий тиждень, що буде з Францією, яка стає дедалі біднішою і дедалі вразливішою? Чи застрягне вона в суперечностях, які загрожують її майбутньому? Поки міжнародна ситуація лишається такою складною, нам потрібно мати змогу працювати на підприємствах, що є ключовими для національної безпеки, понад сорок годин на тиждень, аж до сорока восьми».

Читаючи текст його промови, я подумав, що запрягти своїх земляків у ярмо, вочевидь, було вічною мрією французьких правих. Мене обурила реакційна еліта, яка, не усвідомлюючи ситуації, думала тільки про одне: як використати Судетську кризу, щоб поквитатися з Народним фронтом. Треба сказати, що 1938 року автори редакційних статей у буржуазній пресі паплюжили без усякого сорому робітників, які нібито більше ні про що й не думали, окрім як скористатися оплачуваною відпусткою.

Але батько доречно нагадав мені, що Даладьє був радикал-соціаліст, а отже, мав би належати до Народного фронту. Я щойно перевірив — і справді, диво, та й годі: Даладьє очолював міністерство національної оборони в уряді Леона Блюма! Мені аж дух перехопило, і я ледве добираю слова, щоб резюмувати: Даладьє, колишній міністр національної оборони в уряді Народного фронту, звертається до питань національної оборони не для того, щоб завадити Гітлерові розділити Чехословаччину, а для того, щоб скасувати сорокагодинний робочий тиждень, тобто одне зі здобутків саме Народного фронту. На цій стадії політичного маразму зрада перетворюється мало не на витвір мистецтва.

61

26 вересня 1938 року Гітлер має виголошувати промову перед натовпом у берлінському Палаці спорту. Він уже потренувався на британській делегації,