Сергій Батурін - Шизґара

розжився портупеєю, яку носив наповерх студентської шинелі, причепивши до неї кобуру з револьвером «Сміт-і-Вессон. Студент виявився дуже толковим і надзвичайно енергійним, і небавом його різними дрібницями штибу розповсюдження партійної преси вже не навантажували, доручаючи щоразу більш відповідальні справи. Саме тоді його швидко прийняли до партії, скоротивши кандидатській термін до формального мінімуму: це наш товариш, який щодня показує себе в справі, а партія потребує надійних бійців, нащо йому в кандидатах ходити? Жовтневий переворот молодий Можайський зустрів, бувши комісаром червоногвардійського загону робітників кронштадтських доків, направленого до Петрограда за розпорядженням одного з керівників Кронштадтського партійного комітету більшовиків Семена Рошаля. Щоправда, в безпосередньому захопленні резиденції Тимчасового уряду його загін участі не брав, бо в одному з провулків блокував підходи до центральної площі, і до палацу він із бійцями потрапив, коли там усе вже закінчилося, — напрочуд буденно, швидко й безкровно, зовсім не так жорстоко, епічно й героїчно, як розповідали потім про це радянські митці, — але це не завадило їм потім десятиліттями називати себе учасниками штурму Зимового.

У цей період товариш Августин разів п'ять зблизька бачив Леніна, а ще — не раз зустрічався з Троцьким, Сталіним, Антоновим-Овсеєнком, Свердловим та Урицьким, особисто знав легендарного матроса Железняка, не кажучи вже про кронштадтських вождів — Рошаля та Раскольникова. І ці видатні товариші пізнавали його й віталися за руку. Саме в той час батько, старий Августин Можайський, і віддав синові того срібного кишенькового годинника виробництва Павла Буре: ти, мовляв, тепер велика людина, тобі він більш потрібний. Знайомство з видатними партійцями вкупі з репутацією перевіреного товариша, учасника революції, що Зимовий брав, дуже допомогло після громадянської: лишень він довчився в інституті, отримавши звання інженера, як його одразу ж призначили директором відділу виробничих підприємств Всеармійського мисливського товариства Ленінградського військового округу та як відповідальному працівникові надали окрему квартиру за номером три в одинадцятому будинку на вулиці Ракова в Ленінграді. Гніздечко своє новоявлений директор, як і решта представників партійної номенклатури, невтомно наповнював картинами з запасників Ермітажу, реквізованими у представників паразитичного класу буржуїв меблями й речами — власне, за що боролися, щоб вони й надалі жирували?

Зрозуміло, в силу такої посади він мав навчитися тонкощам мисливської науки, а на полюванні зустрічав різних видних більшовиків. Це його й згубило: в 1936 році на якихось посиденьках з друзями під рясні узливання в розмові про знатних мисливців Августин Августинович сказав, що Троцький, хоч і рідкісна сволота, але таки непогано знався на мистецтві полювання. Товариш Троцький на той час уже не перший рік жив за кордоном в статусі ворога народу й партії та наклепника на першу у світі державу робітників та селян, його вже на усіх фотографіях поряд із Леніним і Сталіним заретушували, про те, що був він і головою Петроградської Ради, і наркомом іноземних справ, і головою Реввійськради всієї країни, давно вже не згадували, тому розповідати про своє колишнє знайомство з ним було дуже необережно. Хтось негайно на Августина доніс, а за рік йому це пригадали. Його попередив старий товариш, Карасьов, з котрим вони колись разом займалися революцією в Кронштадті; тепер він обіймав чималий піст в НКВС — був заступником начальника секретно-політичного відділу. Він неабияк ризикував, зайшовши наприкінці літа тридцять сьомого року на квартиру до Можайського, який уже був у «органів» у розробці, якщо не під «ковпаком».

— Августине, — сказав тоді Карасьов. — Прийшов циркуляр про посилення боротьби із троцькістами, і є вже рознарядка на арешт трьох сотень людей; тобі треба на певний час десь сховатися — поки план виконають.

— Я ж не троцькіст, — заперечив той.

— Ти десь бовкнув, що був знайомий з ним особисто, і в нас про це відомо.

— Та я під час революції половину Петроградської Ради особисто знав, в тому числі — товариш Сталіна, котрий зі мною за руку вітався.

— Ти сховайся десь за містом, вони рознарядку виконають, наберуть потрібне число, а тоді ми щось вигадаємо, — наполягав гість.

— Я — старий більшовик із дореволюційним стажем, — гордо заявив Августин. — Своєї провини перед партією я не знаю, не личить мені від партії ховатися! Партія розбереться!

— Партія розбереться, — погодився Карасьов, з жалем подивився на старого товариша і раптом заквапився додому.

Назавтра учасник революції Августин Можайський таки відправив свою молоду (двадцять років різниці) дружину Мусю до сестри в Київ, залізницею надіславши слідом на її ім'я чималу частину свого краму. Мусі її поїздку він пояснив просто:

— Ти ж при надії, я весь час на службі, а там сестра догляне. А я тобі грошей дам. Мені так спокійніше.

Августина Можайського було заарештовано 11 вересня 1937 року. Комісією НКВС і Прокуратури СРСР 16 грудня 1937 р. він був засуджений за ст. ст. 58-6-8-11 КК РРФСР до вищої міри покарання та розстріляний у м. Ленінграді 20 грудня 1937 року.

Він так і не взнав, що в Києві в нього народився син Борис, що Муся примудриться і сама вивчитися на лікаря, й хлопця виростити й дати гідну освіту: кіноінженер — хіба не пристойна професія?

Партія, як і сподівався старий більшовик Августин, розібралася: у 1956 році, після рішень ХХ з'їзду КПРС його реабілітували — посмертно.

… Отже, друзі сиділи на лавочці: Микола грався срібним фамільним кишеньковим годинником, першим власником котрого був ще його прадід, а Олексій обмірковував другові сентенції щодо стосунків з дівчатами й схилявся до думки, що той таки має рацію.

12. Пів на п'яту

Продовжити змістовну й важливу бесіду про Ленку, Ірину й проблему вибору й завоювання подруги для гуляння й решти цікавих занять друзям не судилося: вихлястою ходою до них наближався відомий тепер на весь район, але не відомщений досі Ігор Гамзєєв на прізвисько Сорока. Його довгі темні неслухняні патли стирчали на різні боки, а на носі сиділи круглі й чорні, точнісінько, як у кота Базиліо з відомого дитячого кінофільму, окуляри. Він повільно підійшов, привітався з кожним із хлопців за руку, сів поряд, витягнув пачку термоядерних кубинських «Монте-Крісто» і зосереджено закурив. Сигарети ці робилися з обрізків сигарного тютюну й були неймовірно міцними, як він їх споживав, Олексієві було невтямки.

— Оклигав? — співчутливо спитав у нього Микола.

— Та так, — невизначено відповів той. — Тих козлів не знайшли?

— Як же їх шукати, якщо жодної прикмети немає? — здивувався Олексій і спитав у Сороки: — Які хоч вони з себе?

— Я ж казав, — здивувався той. — Такі, припудрені. І однакові.

— Які ще — припудрені? — вразився Олексій. —