Віктор Платонович Петров - Походження українського народу

Причорномор’ї, але вони (в II–III ст. по Різдві) внесли в свою акцію ті елементи мілітарного гноблення, примусової романізації, чого на попередньому етапі, в зносинах з еллінами, слід думати, не було.

Не можна думати, що політика Риму на Балканах була одна, а в степовій смузі північного Причорномор’я вона була іншою. Слід гадати, що в нижній течії Дністра, Бугу, Дніпра так само римляни розгорнули величезні роботи по будуванню системи оборонних валів (т.зв. Траянів вал), фортець, мурованих кам’яних стін, прокладання брукованих -шляхів, що повинні були з’єднувати периферію з адміністративними центрами, як це вони робили й по всіх інших місцях. Чоловіків гнали ламати каміння, брукувати шляхи, мурувати стіни, працювати в шахтах. Ішло інтенсивне рекрутування тубільної людности для служби в римських легіонах Малої Азії й північної Африки. Широко розгорнулася торгівля рабами, яких потребувала римська промисловість, сільське й домове господарство Італії. Тубільне населення, яке наважувалося чинити опір римському пануванню, винищувалося.

Так було скрізь, де здійснювалося римове панування. Історики, які розробляли історію давнього світу, бачили в Римі центр світової історії і не бачили жадної історії поза історією Риму. Однак і римське панування мало свої межі: мала межі римська могутність; територіяльне розпросторення римлян також мало свої границі.

В цьому періоді античної доби, який охоплює І–V ст. по Різдві, ми відрізняємо кілька етапів: 1) перший, безпосередньо пов’язаний з попереднім, коли римська військова й торговельна акція ще не зачепила теренів Наддніпров’я; 2) другий етап, коли почали проявлятись процеси, що їх слід віднести на рахунок римлян під час їх перебування на півдні Україні в II ст. та десь до середини III ст., і, нарешті, 3) третій етап, коли діяли процеси, що стали наслідком попередніх.

Історики й археологи, які не розчленовували цих етапів, а весь період означили суцільно як «добу римських впливів», або «цісарську добу», злам матеріяльної культури на Україні (перехід від Зарубинців до Черняхова–Маслова) односили не до поготиків нової ери і не до І ст. по Різдві, а до середини III ст. Я тримаюсь протилежної думки, яку я вже висловив вище: злам матеріяльної культури в Середньому Наддніпров’ї, перехід од зарубинецької культури до черняхівської стався на першому етапі, ще перед приходом римлян.

Щоб пояснити появу нових елементів в матеріяль-ній культурі Наддніпров’я в І ст. по Різдві, проф. Д.Я.Самоквасов висунув теорію, пов’язавши ці зрушення з гіпотетичне припущеною ним етнічною міграцією дако-гетського населення Наддунав’я. Згідно з цією теорією дако-гети, населення балканського півострова, під тиском римської експансії, внаслідок війн, ведених імп. Траяном, було витиснене з Наддунав’я. Воно кидає місце своїх давніх поселень і пересувається в Наддніпров’я. На думку проф. Самоквасова, про факт цього переселення свідчать римські монетні скарби, яких так багато трапляється в Наддніпров’ї. Населення Наддунав’я, тікаючи з Балкан і не маючи можливості врятувати своє майно, захопило з собою лише грошові цінності.

Однак, саме монетні скарби й свідчать проти цієї складної міграціоністської комбінації поважного вченого.

Якщо б, справді, Траянове завоювання Дакії спричинилося до виселення тубільної людности з Балкан в Наддніпров’я, то в скарбах на території України переважали б монети Траянові та передтраянові, тим часом в скарбах Наддніпров’я ми знаходимо в основній масі монети післятраянових часів. Черняхівська культура не є дако-гетська; вона не принесена балканськими емігрантами за часів Траяна на Україну.

Існує ще один погляд. Він поширений в західноєвропейській науці і користується визнанням не тільки в німецькій науці, але і в польській, і навіть в українській. Згідно з цим поглядом, черняхівська кераміка – це готська кераміка. Відповідно до відомостей історичних джерел про переселення готів з Прибалтики в Причорномор’я, німецькі вчені твердили – про це ми вже згадували, – що Черняхів, Маслово і т.д. – це виразні свідчення перебування готів на Україні.

Мусимо визнати, поки було знано на Україні 5–7 пам’яток даного типу, і ціла Україна уявлялась як лісова й степова пустеля, готська гіпотеза зберігала за собою певну частину правдоподібности. Вона здавалась вірогідною, оскільки жадних інших пам’яток не було відомо на Україні, а письмові джерела виразно говорили про перебування тут готів десь з 215 р., в 266 р. тощо.

При тому становищі розробки джерел, яке ми маємо на сьогодні, готська гіпотеза втрачає всі підстави. Доводиться спитати, як готи, порівнюючи в дуже короткий час могли суцільно заселити такий величезний терен, як простір України від Дністра до Донця і від морського узбережжя до смуги Десни?.. Хронологічно їх поява, за письмовими джерелами, припадає на II–III ст., тим часом приписувана їм культура в своєму безпереривному розвиткові вростає в культуру попередніх століть. Вона існувала в своїх праосновах органічно й послідовно ще тоді, коли готи нікуди з Прибалтики не рухались.

Кому етнічно не належала б черняхівська культура, в кожнім разі про неї можна цілком категорично ствердити, що вона принесеною ззовні культурою не була.

Готи не могли принести з собою на Україну культури черняхівського типу. Культура черняхівського типу стояла на далеко вищому рівні матеріяльного розвитку, ніж та культура, що була властива готам, гепідам та іншим германським племенам на їх батьківщині, в нижньому Надвислянні.

Усі три згадані теорії, римська, дако-гетська й готська, шукали пояснення, щоб з’ясувати зміни в матеріяльній культурі Наддніпров’я, в зовнішніх чинниках. Тим часом ця зміна сталася внаслідок діяння не зовнішніх, а внутрішніх іманентних чинників. В І–IV ст. основний масив тубільної людности Наддніпров’я не змінювався.

Зміна культури на Середньому Наддніпров’ї сталась не внаслідок етнічних міграцій. Тут мала місце не зміна населення, як твердили дослідники, а перехід тубільної людности на вищий ступінь матеріяльного розвитку.

Цей перехід стався спочатку на Нижньому Наддніпров’ї, а пізніше, з запізненням на 100–150 років, на Середньому Наддніпров’ї. Середнє Наддніпров’я в відношенні до Нижнього за античної доби було периферією. Культурні центри лежали на Півдні.

Порожиста смуга Дніпра й нижнє Наддніпров’я дають раніше модерні форми, ніж Середнє Наддніп-ров’я. Південь випереджає Північ. На Півночі ще тримаються архаїчні зарубинецькі форми, коли вони на Півдні вже зникли. Слід думати, що протягом 1-го століття по Різдві Північ навздоганяє в своєму культурному розвиткові Південь, і Середнє Наддніпров’я в II ст. має вже таку саму матеріяльну культуру, як і Нижнє Наддніпров’я.

I–V ст.