Марина та Сергій Дяченко - Шрам

Візити до Дилії завжди окриляли Солля — саме в неї на грудях він розраховував зцілитися тепер від дивної напасті.

Вечоріло. Егерту, як і раніше, неприємними були сутінки, але думка про близьке блаженство допомогла йому перебороти себе. Покоївку, як заведено, було підкуплено. Дилія, чию красу прикривав лише ажурний пеньюар, зустріла Солля із широко розплющеними очима.

— Небо, а маневри?!

Утім, її подив відразу змінила посмішка, прихильна й жадібна водночас: красуня була влещена. Це ж яким треба бути лицарем, щоб тайкома залишити військовий табір заради зустрічі з коханою!

Покоївка принесла на таці вино й вазочку з фруктами, прикрашену павиним пером — знаком палкого кохання. Дилія, задоволена, розляглася на ліжку, наче сита кішка.

— О Соллю… Я вже готова була кепсько подумати про вас, — вона тонко посміхнулася. — Ваші дуелі переважили ваше кохання… Я ревнувала до дуелей, Соллю! — Капітанша трусонула головою, щоб темні кучері розсипалися якомога мальовничіше. — Якщо ви й дійсно убили когось — хіба це привід, щоб залишати Дилію так надовго?!

Намагаючись не дивитися в темний куток спальні, Егерт промурмотів якийсь солодкий комплімент. Дилія муркнула й вела далі, вплітаючи в голос оксамитові нотки:

— А тепер… Ваш вчинок, далебі, дає мені право пробачити вас. Я знаю, що для гуарда маневри… Ви пожертвували своєю улюбленою іграшкою — і отримаєте нагороду. — Напіврозтуливши уста, Дилія подалася вперед, і Егерт відчув густий трояндовий запах. — Гідну нагороду…

Він перевів подих, ніжні пальчики вже боролися із застібками мундира.

— Нехай мій чоловік спить у наметі й годує комарів. Так, Егерте? У нас цілісінька ніч… І завтра… і післязавтра… Так, Егерте? Цей шрам, він прикрашає тебе… Нехай це буде наш найкращий час…

Вона допомогла йому роздягнутися — точніше, це він допоміг їй роздягнути себе. Прошмигнувши в ліжко, Егерт відчув, як палає її гладке, наче атласне, тіло. Провівши вниз долонями по пружних боках, він здригнувся: руки наткнулися на тепле, розігріте гарячою кров’ю красуні залізо.

Дилія дзвінко розреготалася.

— Це пояс вірності! Подаруночок твого капітана, Егерте!

Він не встиг отямитися, як, випручавшись, вона дістала з-під подушки маленький сталевий ключ.

На кілька приємних хвилин Солль забув свої негаразди й реготав від душі, слухаючи розповідь про народження чарівного ключика «з мильної піни». Перед походом капітан забажав помитися в лазні. Дилія зі зворушливою турботою взялася йому допомогти й, коли ревнивець млів під струменями теплої води й пестощами ніжних долоньок, примудрилась заволодіти ключем, що висів на капітановій шиї, і відтиснути його на шматку мила. Капітан вирушив на маневри чистим і задоволеним…

…Пояс вірності, маленький залізний покруч, із дзенькотом упав на підлогу.

У домі стояла мертва тиша — слуг, мабуть, відпустили на вечір, а покоївка лягла спати. Пестячи дружину свого капітана, Егерт ніяк не міг позбутися думки, що від польового табору гуардів до міста всього дві години ходу.

— Соллю… — пристрасно шепотіла красуня, і хтива посмішка оголювала її дрібні білі зуби. — Як давно, Соллю… Обійми ж…

Солль слухняно обійняв, і жагуча хвиля пристрасті поглинула його самого. Красуня застогнала — здавалося, поцілунок Егерта досяг глибин її єства. Солодко й ритмічно вигинаючись, обоє готові були піднестися на крилах блаженства — і в цю мить чутливе вухо Солля вловило шерех за дверима.

Так страждає розпечена сталь, коли її кидають у крижану воду. Егерт завмер, шкіра його вмить вкрилася великими краплями поту, а з вуст капітанші злетіло кілька стогонів, і вона розплющила здивовані очі.

— Егерте?

Він проковтнув липку, тягучу слину. Шерех повторився.

— Це миші, — Дилія полегшено зітхнула. — Що з тобою, коханий?

Егерт сам не знав, що з ним. Перед його очима, скорчившись під дверима, стояв капітан і підглядав у замкову щілину.

— Я подивлюся, — видихнув Солль, ухопив свічник і поспішив до дверей.

Маленька сіра мишка кинулася геть, але маючи, мабуть, трохи більше за лейтенанта відваги, не кинулася відразу в нору, а зупинилася на порозі, запитально поблискуючи на Егерта чорними оченятами.

Егерт ладен був її убити.

Дилія чекала на нього з поблажливою усмішкою:

— О, ці гуарди… Що за примхи, Соллю, що за жарти? Ідіть же до мене, мій лейтенанте…

Вона знову обійняла його, але, навіть професійно пестячи розімліле жіноче тіло, Егерт залишався холодним і напруженим.

Тоді, наблизивши уста до самісінького його вуха, Дилія ласкаво зашепотіла:

— Ми самі, самісінькі в цілому домі… Твій капітан зараз далеко, Егерте… Ти не почуєш його кроків на сходах… Він там, у таборі, у наметі… Стереже свою отару… Він доблесний капітан, він перевіряє щогодини караул… Обійми мене, мій відважний Соллю, у нас попереду ніч…

Заколисаний її шепотом, він, нарешті, перестав прислухатися, і молода пристрасть знову переважила. До тіла його повернулася колишня сила й пружність, воно відігрілося, ожило. Дилія муркотіла й покусувала його за плече, Егерт упивався в неї з усією неприборканою жагою, і найсолодша мить ось-ось мала настати, коли тихо стукнули вхідні двері й унизу почулися вкрадливі кроки.

У Егерта потемніло в очах, уся розбурхана пристрастю кров відринула від його обличчя, і воно засвітилося в напівтемряві молочною білизною. На ніжну шкіру красуні знову закапав холодний піт. Трясучись, як у лихоманці, Егерт відповз на край ліжка.

Унизу було чути приглушені голоси. Дзенькнув посуд на кухні — дивно, як загострився тієї хвилини Егертів слух! Знову кроки… Лайка, шипіння, заклик до тиші…

— Це слуги повернулися, — втомлено пояснила Дилія. — Далебі, Егерте… Не можна так поводитися з коханою жінкою…

Сидячи на краю ліжка, Солль обхопив голі плечі руками. Небо, за що така ганьба?! Йому хотілося бігти безоглядно, але від однієї думки, що він