Єжи Брошкевич - Оті з Десятої Тисячі

космольотів Чорною Рікою (невідомо, хто перший придумав цю назву). Без перебільшення можна твердити, що від тієї миті, коли тривожна звістка з «Розвідника» облетіла Сонячну систему, все людство линуло своїми думками до потерпілих на Десятій Тисячі.

Проте порятунок був один-єдиний, і це розуміли майже всі.

Говорили про це електронні машини. Повторювали люди. Думали про це також і ті, кого Чорна Ріка несла в незнану порожнечу Всесвіту. Так, урятувати екіпажі обох космольотів могли тільки ті, хто зараз перебував на «Розвіднику».

Це Іон Согго — чотирнадцятирічний хлопець, що народився в столиці Сатурна Аккрі, і близнюки з Землі — Алік та Алька Рої.

Ясна річ, у світову систему зв'язку не вмикали зображення Центрального Залу «Розвідника», де перебувала ця трійка. Проте за ними напружено стежили на своїх екранах декілька тисяч спеціалістів, покликаних до штабу рятувальної операції. Адже саме цим людям доручено виробити найкращий план операції.

Тут варто додати, що коли всі троє підійшли до екрана, дивлячись на Антонова і чекаючи наказів, більшість людей подумали одне й те саме.

А думка ця була приблизно така: «Я гордився б (чи: я гордилася б), якби це були мої діти».

Антонов нахилив до Альки своє смагляве обличчя.

— Я гордився б, — прогув він, мов дзвін забамкав, — якби ви були моїми дітьми.

В Альки заблищали очі.

— Даруй, — сказала вона, — але я оце запитала: що нам робити? Чому ви не відповідаєте?

Антонов нахилився ще нижче, аж пасмо волосся впало йому на очі.

— Вибачте, — мовив він. — Але я мав право хвилинку присвятити цим похвалам. Ми маємо чималий запас часу, перш ніж «Розвідник» дожене Ріку і ви зможете розпочати операцію.

— Який запас? — запитав Іон.

— Сто п'ятдесят шість хвилин, — усміхнулася Долорес. — Дозвольте сказати вам, що я теж гордилася б, якби…

Алька охнула так, що Долорес обірвала фразу на півслові, а усмішка застигла в неї на устах. Однак Алька зразу ж вибачилася.

— Вибач, — сказала вона. — Я поводжуся, мов дитина. Але я так хвилююся. Бо я…

Алька не закінчила.

Що вона хотіла сказати? Спеціалісти, які спостерігали цю сцену, в дев'яноста випадках із ста пропонували таке продовження: «… дуже люблю матір і батька». Інші твердили, що це мало прозвучати так: «… дуже-дуже люблю матір і батька».

Проте Алька не була б Алькою, якби такі слова вимовляла вголос. Вона якось жалібно потерла долонею чоло.

— Майку, — звернувся Іон до Антонова. — Ми, звісно, дуже горді з того, що ви дуже гордилися б, якби… І так далі. Але найдужче зараз ми хочемо знати, що робити.

Цієї миті в залі, де перебували Майк, Долорес і Назим, почулися два сильні удари гонга. Це був сигнал, що Супермозок Бази виконав доручене йому завдання.

— Ти якраз вчасно запитав, — сказав Назим.

А Майк вибачливо усміхнувся до Альки.

— Бачиш, люба? — мовив він. — Не так ми вже й винні, як вам здалося. Просто ми теж чекали на… нього.

І кивнув на зелений вогник, що світився в тильній стіні залу. Це було око Супермозку. Він добре виконав свій обов'язок і тепер добродушно моргав зеленою зіницею.

— Отже, — сказав своїм глибоким басом Майк, — увага!

Іон раптом збагнув, що саме в цю мить розпочинається найбільша подія в його житті. Антонов говорив:

— Програма дій, яку ви зараз почуєте, — результат праці восьми тисяч спеціалістів. В першу ж хвилину тривоги вони запропонували Супермозкові Тритона ряд проектів. Супер доклав чимало зусиль, щоб відібрати кращий з кращих.

— Ви мусите знати, — докинув Назим, — що в цій програмі враховано також пропозиції, передані добровольцями з усіх планет і супутників сонячної системи. Близько ста мільйонів.

— Дякуємо, — сказали близнюки.

— Користуючись нагодою, — додала Долорес, — повідомляю: ви одержали в кілька сот разів більше вітань і побажань.

— Дякуємо, — мовили близнюки.

Майк Антонов продовжував:

— Питаєте, що вам робити? І гукнув Супермозку:

— Гей, Супере, дай-но нам схему.

Супер мовчки спроектував найпростішу схему місця катастрофи. Це була звична біла карта неба з нанесеною на неї інформацією. Карта неба, видимого з Десятої Тисячі.

Майже через усю карту Супер провів широку чорну смугу. Роєм темних цяток смуга оточувала дві мікроскопічні світлі рисочки.

— Ось, — сказав Майк. — Така в загальних рисах ситуація. — Він вказав на темну смугу. — Це Чорна Ріка. Найбільша і найшвидша з усіх метеорних рік, які будь-коли потрапляли в межі нашої системи. Вона складається з метеорів від п'ятисот метрів до десяти кілометрів у діаметрі. Місцями спостерігаються дуже щільні лавини дрібних метеорів. — Майк обернувся до слухачів. — Однак є в усьому цьому одна загадка, дуже небезпечна загадка. Ріка створює перешкоди у зв'язку. Вона спотворює радіо- і телехвилі і коли й пропускає їх, то з такими порушеннями, що нічого не можна зрозуміти. «Альфа» і «Бета» все ж пробують зв'язатися з вами і з нами, але, на жаль, безуспішно. Слова перетворюються на тріскотняву, зображення — на миготіння.

— А… вони живі? — запитав Алік.

— Напевне, — відповіла Долорес.

Майк стояв осторонь від білої карти неба, перетятої чорною смугою метеорного потоку. На краю карти з'явилася округла плямка.

— Цієї миті, — сказав Майк, замислено потираючи чоло і показуючи на ту плямку, — «Розвідник» перебуває в ста п'ятдесяти хвилинах польоту від того місця Чорної Ріки, де застрягли обидва космольоти. «Розвідник» — єдиний корабель, який може наздогнати Чорну Ріку, не боячись, що гонитва вичерпає запаси пального і він вже ніколи не повернеться.

— Як видно з обчислень, — втрутилася Долорес, — будь-яка інша механопланета чи ракета наздогнала б Чорну Ріку не раніше, ніж за… вісім років, — повторила Долорес.

— Отже, — сказав Майк, — уявімо собі ту мить, коли «Розвідник» опиниться навпроти космольотів, що застрягли в Чорній Ріці. Це відбудеться за…