Іван Антонович Єфремов - Білий Ріг

Згодом офіцери обступили Кеттерінга, що повернувся від командира.

— Ну, як росіяни?

— Сплять, — посміхнувся Кеттерінг і в кількох словах розповів дивну історію шістьох моряків з «Котласа».

— Оце історія! — вигукнув лейтенант Нойєс. — Шість «парових» моряків і впоралися з таким парусником! А ми вважали росіян сухопутною нацією.

Довгу мовчанку, якою був відзначений подвиг росіян, порушив високий офіцер:

— Кеттерінг, а кінець вашої розповіді? Він так дивно збігся з появою судна, що я ладен думати…

— Ви не помилилися, — швидко відповів Кеттерінг. — Доля вже закінчила розповідь замість мене. Той бриг, що звався «Ніор», був французьким судном… але команда була російська, і вів бриг після смерті капітана-француза російський помічник. Російські моряки виявили тоді гідне подиву мистецтво. Їм удалося врятувати частину екіпажу «Фейрі-Дрегн», в тому числі й авторів рапорту, і щасливо справитися з циклоном, незважаючи на грубу оснастку та незграбний вигляд судна. Починаючи розповідь, я хотів показати вам, то є нація, морські здібності якої часто недооцінюються.

— Годі, Кеттерінг! — перебив високий офіцер. — Невже ви наважуєтесь ставити росіян поруч з англійцями? Ми створили всю культуру мореплавства, науку про море, всі флотські традиції… Як же може бути, щоб континентальний народ виявився таким здібним до морського мистецтва?

— Мені здається, тут справа в особливих властивостях російського народу. З усіх європейських націй російська сформувалася на найобширнішій території, до того ж з суворим кліматом. Цей витривалий народ одержав від долі нагороду-здібності, сила яких, здається мені, в тому, що росіяни завжди прагнуть знайти корінь речей, дістатися до основних причин будь-якого явища. Можна сказати, що вони бачать природу глибше за нас. Так і з морським мистецтвом: росіянин дуже швидко розуміє мову моря і вітру, і справляється навіть там, де пасує віковий досвід.

— Але… — почав високий офіцер.

— Але, — перебив Кеттерінг, — поміркуйте над нашою зустріччю! У нас ще багато часу, щоб закінчити суперечку до повернення в Англію.

На світанку «Фірлесс» зупинив пароплав, що йшов з Англії в СРСР, і шестеро радянських моряків продовжували відпочивати вже по дорозі на Батьківщину. © http://kompas.co.ua

… Осіннє сонце хилилося до заходу, коли Ільїн вийшов із штурманської рубки. Він знав: до місця зустрів з конвоєм залишилося тільки дві години ходу. Старпом ввійшов у коридор і зупинився. Юрба скупчилась біля напіввідчинених дверей, звідки линув чудовий тенор Метелицина. Він співав ту саму пісню, яка так захопила Ільїна в темній каюті тонучого «Котласа». Тільки в голосі Метелицина тепер не бринів смуток:

Вітчизно, не мало страждала Ти, люблячи вірних синів… Ти довго на мене чекала, І ось я до тебе приплив!

Ільїн тихо вийшов на палубу. Далеко попереду, в ясному небі проступала світла смуга — відблиск недалеких полярних льодів. Там — поворот на схід.

АТОЛ ФАКАОФО

Невеликий світлий зал був переповнений. Серед різноманітних цивільних костюмів виділялися сині кітелі моряків. Повільно оглянувши зал. капітан-лейтенант Ганешин помітив чиїсь енергійні жести в дальньому ряду — знайомі запрошували на вільне місце. Ганешин почав пробиратися до них поміж рядами стільців.

— Навіть ви прибули! — промовив капітан другого рангу Ісаченко, потискуючи йому руку. — Весь флот, чи що, збирається?

— А що? — здивувався Ганешин.

— Ткачов доповідь робитиме.

— Який це Ткачов? Той, що по непотопленню?

— Навпаки, по потопленню, — відповів дотепом Ісаченко. — Командир сторожового корабля Північного флоту.

— Он як, — байдуже озвався Ганешин. — А що за доповідь?

— Та він нічогісінько не знає! — вигукнув Ісаченко.

Моряки, які оточували співрозмовників, засміялися.

— Ну ж бо, просвітіть, — добродушно посміхнувся Ганешин.

— Сьогодні ж заключне засідання сесії Академії наук, присвяченої морським справам. Ну, а Ткачов виловив незвичайного гада; командуючий наказав йому обов’язково довести це до відома вчених. Ткачов — сміливий командир, але до доповідей не любитель… А втім, починається, — урвав розмову Ісаченко, — самі про все дізнаєтесь.

Почувся дзвінок головуючого. На кафедру рішуче зійшов середній на зріст, світловолосий офіцер з гострим обличчям.

Орден Нахімова прикрашав його старанно випрасуваний кітель. Моряк окинув поглядом притихлий зал і почав говорити, від хвилювання часто й обережно доторкуючись до верхнього гаплика на комірі. Але незабаром доповідач оволодів собою.

Ганешин не раз плавав у тих місцях і тому слухав Ткачова з особливим інтересом. Як тільки Ткачов промовив: «Мій корабель п’ять діб патрулював далеко у відкритому морі, біля тридцять другого меридіана, по-нашому — в четвертому районі», перед очима Ганешина постало похмуре, свинцевого