Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

популярних розважальних програм, як то «Ризикуй!» («Jeopardy!»), лауреат премії «Еммі». ">[63], змахує рукою, і цілий сектор сцени починає рухатися. Це не землетрус, але цілісінька стіна відкочується вбік на невидимих колесах, повсюди спалахують вогні, швидко спалахують — блим-блим-блим, навіть швидше, ніж людина встигне це вимовити. І ця здоровенна стіна в глибині сцени відкочується вбік, а з-за неї виходжає велетенська манекенниця, на її обтислій сукні блищать мільйони й трильйони страз, і вона змахує довгою худою рукою та вказує на стіл з вісьмома стільцями, що його можна побачити в чиїсь вітальні на День подяки — з великою печеною індичкою, ямсом і таким іншим. Талія манекенниці — в обхваті вона не товща за твою шию. Кожна її цицька — розміром із твою голову. Кругом спалахують оті лас-вегаські вогні. Лункий голос розповідає, хто виготовив цей стіл і з якого дерева. Він називає його роздрібну ціну.

Ось що треба робити, щоби виграти. Ведучий піднімає маленьку коробочку. Немов фокусник, він показує глядачам, що під нею… а там лежить ціла хлібина, у своєму натуральному вигляді. Такий вигляд має хліб до того, як із нього приготують щось їстівне, як то сендвіч або французький тост. Просто хлібина, ціла й непорізана, як її купляє твоя матуся на фермі, чи де там ростуть оті буханці.

Стіл зі стільцями швидко й легко стануть твоїми, якщо ти вгадаєш ціну тої великої хлібини.

Позаду тебе всі дзета-дельти згуртовуються, притискаються одне до одного своїми червоними футболками, і тепер вони скидаються на велетенську червону зморшку посеред аудиторії глядачів. Вони навіть не дивляться на тебе, їх волосся сплітається поміж собою, утворюючи велику волохату серцевину. Здається, минає ціла вічність, а тоді в тебе дзвонить телефон і дзета-дельти кажуть, яку ставку слід робити.

І весь цей час хлібина просто лежить на своєму місці. Вона вкрита брунатною кірочкою. Лункий голос повідомляє, що вона начинена десятьма життєво важливими вітамінами й мінералами.

Ведучий цієї вікторини — древній, він дивиться на тебе так, наче ніколи в своєму житті не бачив телефонів. А тоді він питає:

— То яка ваша ставка?

— Вісім баксів? — відповідаєш ти.

Судячи з виразу обличчя старої бабці, треба викликати бригаду «швидкої», бо в неї стався серцевий напад. З-під одного рукава звисає побгана серветка «Клінекс», схожа на білу, тріпотливу набивку, і бабця починає скидатися на пожмакане м’яке ведмежа, що його надто сильно любили.

Намагаючись переграти тебе за допомогою якоїсь блискучої стратегії, морпіх, отой виродок, він каже:

— Дев’ять доларів.

Тоді його намагається переграти фізик-ядерник і каже:

— Десять. Десять доларів.

Мабуть, то було якесь підступне питання, бо стара бабця каже:

— Один долар і дев’яносто дев’ять центів.

А тоді вдаряє гучна музика, і вогні знову починають спалахувати. Ведучий витягає бабцю до себе на сцену, а вона плаче й грає в таку гру, де треба кидати тенісний м’ячик, аби забрати додому диван або більярдний стіл. Обличчя бабці таке само зібгане й пожмакане, як той «Клінекс», що вона дістає з рукава свого спортивного светра. Лункий голос викликає на її місце іншу бабцю, і вся ця вікторина несеться далі.

У наступному раунді тобі треба вгадати ціну кількох картоплин, тільки то справжня, ціла, жива картопля, яка ще не перетворилася на їжу, вона в тому самому вигляді, в якому її дістають від шахтарів, або хто там копає картоплю в Ірландії, чи Іллінойсі, чи якомусь такому місці, що починається на «І». Із неї ще навіть не нарізали чіпсів або картоплі-фрі.

Якщо ти правильно вгадаєш, то отримаєш великий годинник у дерев’яній коробці, схожій на домовину Дракули, що її поставили вертикально, тільки всередині неї б’ють церковні дзвони, які позначають час. Твоя мама, яка висить із тобою на телефоні, називає його дідусевим годинником. Ти знімаєш його на відео, показуєш мамі, а вона каже, що годинник копійчаний.

Ти стоїш на сцені серед телекамер і вогнів, дзета-дельти ніяк не можуть тобі додзвонитися, а ти притискаєш слухавку до грудей і кажеш:

— Моя мама питає, чи немає у вас більш пристойного призу, що його можна буде виграти?

Ти показуєш мамі відео з картоплинами, а вона цікавиться, в якому магазині їх купив той древній ведучий — у «Ей-енд-пі» чи «Сейфвеї».

Тоді ти швиденько набираєш свого тата, а він питає про суму податку до сплати.

Мабуть, вся справа в «Привіт, кицю», але циферблат того великого годинника Дракули починає на тебе супитися. Наче в нього були потаємні, приховані очі, а тепер повіки розчахнулися, а ще показалися зуби, і ти чуєш, як усередині тої дерев’яної коробки повзають мільйони й трильйони велетенських, живих тарганів. Шкіра всіх тих манекенниць стає восковою, їх обличчя всміхаються, але очі нікуди не дивляться.

Ти називаєш ціну, яку тобі підказує мама. Морпіх каже на долар більше. Фізик-ядерник каже на долар більше, ніж морпіх. Але в цьому раунді виграєш саме ти.

Картоплини розплющують свої маленькі оченята.

Тільки тепер тобі треба вгадати ціну якогось цільно-коров’ячого молока в пакеті, тобто в такому вигляді, яким воно потрапляє до тебе в холодильник. Треба вгадати вартість упаковки пластівців на сніданок, яку ти можеш знайти в своїй кухонній шафі. А потім з’являється гігантська порція чистої солі, якою вона приходить до нас із океану, тільки в діжці, але в тій порції більше солі, ніж ти з’їси за все своє життя. Досить, аби змазати вінця бокалів для мільйонів і трильйонів маргарит.

Усі дзета-дельти пишуть тобі смс-ки, немов подуріли. Вхідні повідомлення